Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
15 вересня 2025 року Справа №200/6081/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув заяву позивача - ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національної поліції України, про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національної поліції України (далі - третя особа, Нацполіція), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 11 серпня 2025 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправним внесення відомостей посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 про розшук ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- зобов'язати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 видалити відомості про розшук ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та направити до Вінницького районного управління поліції ГУНП в Вінницькій області відомості про припинення розшуку ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що оскаржувані дії відповідача є протиправними і наголошує на тому, що не допускав порушень військового обліку.
Крім того, позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом:
- заборони посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії по затриманню, доставці до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, мобілізації на військову службу під час особливого періоду щодо ОСОБА_1 до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили;
- заборонити посадовим особам Нацполіції вчиняти дії по затриманню та доставці до територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ОСОБА_1 до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили.
Позивач вказує на те, що в січні 2025 року разом з родиною переїхав до м. Вінниця із зони активних бойових дій.
В семиденний строк особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 і став на облік, пройшов військово-лікарняну комісію, надав всі необхідні відомості про себе та документи, отримав військовий квиток з необхідними відмітками.
Після цього позивач особисто звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543), у зв'язку з тим, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років і він не бажає проходити військову службу.
Посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовили у прийнятті цієї заяви, запропонувавши позивачу подати її через центр надання адміністративних послуг Вінницької міської ради.
26 березня 2025 року через Центр надання адміністративних послуг Вінницької міської ради позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу разом з необхідними документами.
28 березня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 надав позивачеві відстрочку від призову на військову службу за п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543.
У зв'язку з продовженням воєнного стану та мобілізації 04 липня 2025 року позивач через Центр надання адміністративних послуг Вінницької міської ради подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу та додатки до неї.
Однак 13 липня 2025 року в застосунку «Резерв+» у позивача з'явились відомості про те, що його розшукує територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (без уточнення який саме).
18 липня 2025 року представник позивача звернувся з адвокатським запитом до ГУНП в Донецькій області, за місцем реєстрації постійного місця проживання позивача, та до ГУНП в Вінницькій області, за місцем реєстрації позивача як внутрішньо переміщеної особи, для отримання відомостей про те, який саме територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надав відомості про розшук.
23 липня 2025 року представник позивача отримав відповідь з ГУНП Вінницької області про те, що відомості про розшук ОСОБА_1 до «Інформаційного порталу Національної поліції України» надіслані 14 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 через систему електронного обігу, та зареєстровані в інформаційній системі «Інформаційного порталу Національної поліції України» під № 20859. Для з'ясування причин розшуку ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Станом на 23 липня 2025 року інформація про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. ст. 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення УПАП в системі «Інформаційного порталу Національної поліції України» були відсутні.
24 липня 2025 року представник позивача отримав відповідь ГУНП в Донецькій області про те, що відомості про розшук ОСОБА_1 до «Інформаційного порталу Національної поліції України» були надіслані 13 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 через систему електронного обігу, та зареєстровані в інформаційній системі «Інформаційного порталу Національної поліції України» під № 20859 Вінницького РУП ГУНП в Вінницькій області, щодо доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , як особу, яка вчинила адміністративне правопорушення за ст. ст. 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: ст. 37 Закону № 3543: не повідомлення про зміну місця проживання в 7-денний строк.
23 липня 2025 року представник позивач звернувся з адвокатським запитом до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою отримання відомостей про розшук позивача та інформації про результати розгляду його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543.
01 серпня 2025 року представник позивача отримав відповідь ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що відомості про розшук ОСОБА_1 до «Інформаційного порталу Національної поліції України» були надіслані 13 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 через систему електронного обігу, та зареєстровані в інформаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» під № 20859 Вінницького РУП ГУНП в Вінницькій області, щодо доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , як особи, яка вчинила адміністративне правопорушення за ст. ст. 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: неявка по повістці ІНФОРМАЦІЯ_3 03 липня 2025 року. Також відповідач повідомив, що у наданні відстрочки від призову на військову службу позивачеві відмовлено.
Разом з відповіддю на адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_2 надав копію повістки від 23 червня 2025 року № 4087355 без відомостей про її вручення та копію опису-вкладення для відправки повістки Укрпоштою, яка не мала відомостей про її відправлення адресату, а саме печатки Укрпошти, що засвідчує відправку листа з повісткою адресату, та поштових квитанцій про відправлення листа з описом-вкладенням.
Позивач вказував на те, що він та його родина проживають за адресою: АДРЕСА_1 , проте не отримував ні листів від ІНФОРМАЦІЯ_3 , ні повідомлень АТ «Укрпошта» про необхідність отримання поштової кореспонденції. Засобами телефонного зв'язку такі повідомлення позивачеві також не надходили.
Причиною виклику позивача в копії повістки зазначено уточнення даних.
Позивач наголосив, що критично ставиться до такого формулювання причини виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 , позаяк в період з січня по липень 2025 року кілька разів надав до ІНФОРМАЦІЯ_3 копії всіх необхідних документів та всі відомості про себе, а тому такі дії посадових осіб відповідача вважає маніпулятивними, незаконними, направленими на штучне створення причин для його розшуку з метою незаконної мобілізації.
Позивач доводив, що незаконно відмовивши в наданні відстрочки від призову на військову службу, ІНФОРМАЦІЯ_2 оголосив його в розшук з метою затримання і примусової доставки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де він підлягає мобілізації на загальних умовах.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, позивач покликається на норми ст. ст. 150, 151 КАС і зазначає, що оскільки посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_3 проводять протиправні дії, спрямовані на його незаконну мобілізацію, штучно створюють умови для мобілізації, а саме: незаконна відмова в наданні (продовженні) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, внесення відомостей в «Єдиний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» про розшук територіальним центром комплектування та соціальної підтримки з метою примусового затримання та доставки, існують достатні підстави для застосування судом заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 по суті, суд виходить з наведених нижче міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Види забезпечення позову визначені ст. 151 КАС.
П. п. 2, 4 ч. 1 ст. 151 КАС передбачено, що позов може бути забезпечено, з-поміж іншого, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вичиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Ч. 3 ст. 151 КАС визначені види забезпечення позову, застосування яких не допускається.
Порядок розгляду заяви про забезпечення позову визначений нормами ст. 154 КАС.
Згідно з ч. 5 ст. 151 КАС про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (ч. 6 ст. 154 КАС).
Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
На підставі ч. 5 ст. 242 КАС при застосуванні норм ст. ст. 150-154 цього Кодексу суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 826/16888/18, від 26 грудня 2019 року по справі № 640/13245/19, від 05 липня 2022 року у справі № 380/13491/21, а також в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
За Рекомендацією № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду, або про очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Щодо доводів на обґрунтування заяви про забезпечення позову з підстави очевидності ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень слід зазначити таке.
Вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних та юридичних осіб. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Проаналізувавши доводи позивача, викладені у позовній заяві та в заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що жоден, з наведених ОСОБА_1 аргументів, не є свідченням очевидної протиправності рішень (дій, бездіяльності) відповідача, які є предметом спору.
Для перевірки наведених позивачем аргументів необхідне всебічне та повне з'ясування фактичних обставин у справі. Висновок про правомірність/протиправність рішень (дій, бездіяльності) відповідача та їх відповідність/невідповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд може зробити лише на наслідками розгляду справи по суті.
Будь-яких ознак, які поза обґрунтованим сумнівом свідчать про очевидну протиправність оспорюваних рішень (дій, бездіяльності) ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також про те, що вони явно суперечать вимогам закону, порушують права або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення, суд не виявив.
Отже, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС підстави забезпечення позову в даному випадку відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 КАС підставою для забезпечення позову є існування таких обставин, які можуть призвести не до будь-яких ускладнень для виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних інтересів позивача, а лише до істотних ускладнень чи взагалі до унеможливлення виконання рішення чи ефективного захисту прав.
Позивач обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову обмежився загальною вказівкою на те, що у випадку невжиття таких заходів існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення судом рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Однак позивач не конкретизував, в чому саме, на його погляд, полягає очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам. Не зазначив, з існуванням яких саме обставин він пов'язує виникнення істотних ускладнень для виконання рішення суду у цій справі, або які саме обставини, за його висновком, можуть унеможливити виконання рішення суду чи ефективний захист його прав та інтересів.
Будь-які докази, які б об'єктивно свідчили, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом відповідач вчинив дії (прийняв рішення), безпосередньо спрямовані на його призов на військову службу, (а не на ведення військового обліку), суду не надані.
Застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, не забезпечить збереження балансу інтересів сторін та неузгоджується з критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності, оскільки за своїми правовими наслідками вони тотожні задоволенню позов до розгляду та вирішення справи по суті.
Разом з цим суд звертає увагу позивача на те, що у разі виникнення підстав, передбачених ст. 150 КАС, він не позбавлений можливості повторно порушити перед судом питання про вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 152, 153, 154, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
1. У задоволенні заяви позивача - ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання її повного тексту.
3. Повний текст ухвали складений і підписаний суддею 15 вересня 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко