Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 вересня 2025 року Справа№200/1386/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за період з 01.03.2022 року по лютий місяць 2025 року, яка провадиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159;
- стягнути з відповідача на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає про те, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року у справі № 200/5154/22, яке було залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 року та постановою Верховного Суду від 24.10.2024 року, відповідачем здійснено перерахування грошових коштів позивачці у розмірі 96550,00 грн - 04.07.2024 року, та у розмірі 23050,00 грн - 14.02.2025 року, але при виплаті зазначених сум відповідачем не було застосовано положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
У зв'язку з цим позивачці не була нарахована та виплачена компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Наведені обставини стали приводом для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законом.
Зокрема, як вказує відповідач, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, що установлена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (зобов'язання про нарахування і виплату якої було, серед іншого, предметом судового розгляду у справі № 200/5154/22), є тимчасовою виплатою, яка пов'язана лише із воєнним станом та обмежена у часі до 01.09.2022 року, тож, не підпадає під регулювання Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
При цьому в додатково поданій суду заяві "про виконання ухвали суду" відповідачем підтверджується, що компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди на підставі рішення суду від 10.02.2023 року у справі № 200/5154/22 позивачці не нараховувалась та не виплачувалась.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди відповідач у відзиві зазначає про те, що у даному разі відсутня протиправна бездіяльність з його боку, тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню теж не підлягають.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/1386/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
З 18.04.2025 року по 14.07.2025 року суддя Бабіч С.І. перебував на лікарняному та у щорічній відпустці.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивачка у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 (дата видачі - 08.11.2022 року, є дійсним до 08.11.2032 року), РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
У період, зокрема, із 25.08.2020 року по 09.11.2022 року позивачка проходила службу в Державній установі "Центр пробації" Міністерства юстиції України, що не заперечується відповідачем і підтверджується витягом із наказу від 09.11.2022 року № 586/к.
Вважаючи, що під час проходження служби виплата додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн щомісячно, яка установлена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", в період із 06.03.2022 року по 09.11.2022 року, нараховувалась і виплачувалась у неналежному розмірі, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом.
Так, за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року у справі № 200/5154/22, серед іншого, відповідача було зобов'язано нарахувати і виплатити на користь позивачки додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно за період служби з березня 2022 року по липень 2022 року.
Вказане рішення суду постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 року та постановою Верховного Суду від 24.10.2024 року залишено без змін.
На виконання рішення суду у справі № 200/5154/22 відповідачем виплачено позивачці грошові кошти (додаткову винагороду):
- 04.07.2024 року - в розмірі 96550,00 грн;
- 14.02.2025 року - в розмірі 23050,00 грн.
Факт проведення зазначених виплат підтверджується наданими до матеріалів справи доказами та не заперечується відповідачем.
Проте, як вказується позивачем та не заперечується відповідачем, при виплаті вказаних сум додаткової винагороди позивачці не була нарахована та виплачена компенсація втрати частини доходів згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова КМУ № 168) на виконання положень Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", абзаців 2-8 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 28.06.2023 року № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" (в редакції на момент виникнення спріних у цій справі правовідносин), було установлено, зокрема, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка", виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Судовим рішенням у справі № 200/5154/22 було встановлено, що нарахування і виплата додаткової винагороди позивачці за період служби з березня 2022 року по липень 2022 року проводились відповідачем несвоєчасно та неналежним чином.
Наявними в матеріалах цієї справи документами підтверджено, що виплата позивачці цієї винагороди у належному розмірі була здійснена відповідачем 04.07.2024 року (в розмірі 96550,00 грн) та остаточно - 14.02.2025 року (в розмірі 23050,00 грн).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані положеннями Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші грошові доходи.
За статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого і невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Положеннями статті 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктами 2, 3 Порядку № 159 установлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у випадку затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Аналіз наведених норм приводить до висновку, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, тощо).
Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати грошових доходів і виплата нарахованих доходів.
При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічну за змістом правову позицію було висловлено у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 року у справі № 134/87/16-а та від 05.03.2020 року у справі № 140/1547/19, тощо.
Отримання позивачкою додаткової винагороди за Постановою КМУ № 168 за період з березня 2022 року по липень 2022 року із порушенням встановлених законом строків для її виплати, внаслідок її несвоєчасного нарахування та виплати, свідчить про наявність підстав для нарахування та виплати відповідних сум компенсації втрати доходів, пов'язаної з несвоєчасною виплатою позивачці додаткової винагороди згідно з Постановою КМУ № 168, яка мала бути виплачена у місяці сплати відповідачем заборгованості з цієї допомоги.
При цьому суд зауважує, що додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн, виходячи зі змісту положень Постанови КМУ № 168, хоча і є виплатою, яка є обумовленою певними обставинами, проте не має разового характеру, оскільки виплачується щомісячно.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України (постанова від 19.12.2011 року у справі № 6-58цс11) та Верховного Суду (постанова від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, постанова від 15.08.2019 року у справі № 674/24/17, тощо) нормативне регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває в незалежності від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 08.06.2022 року у справі № 200/5213/20-а, від 05.07.2022 року у справі № 420/7633/20 та інших.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати на користь позивачки компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є правомірними, обґрунтованими, але підлягають задоволенню частково, а саме - за період з 01.03.2022 року по 14.02.2025 року (тобто по дату фактичного остаточного розрахунку за сумами додаткової винагороди).
Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 10000 гривень.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частин 1-3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пунктах 4-5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пункту 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.
При цьому, позивач жодним чином не обґрунтував розмір заявленої моральної шкоди.
Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000 гривень є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного захисту прав позивача, з урахуванням положень частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за період з 01.03.2022 року по 14.02.2025 року, яка провадиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн (платіжна інструкція № 8HX0-87TP-2E81-4551 від 14.03.202 року).
Судом була заявлена немайнова позовна вимога про зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію, на користь позивачки, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає відшкодування сплачений позивачкою судовий збір у сумі 968,96 грн.
Керуючись нормами Конституції України, Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41847154) про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Зобов'язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за період з 01.03.2022 року по 14.02.2025 року, яка провадиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Повне судове рішення складене 15 вересня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч