Справа № 465/9356/24
Провадження 2/465/1700/25
Іменем України
05.09.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Рудакова Д.І.,
з участю секретаря судового засідання Стефанишина О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, Управління патрульної поліції у Львівській області, за участі третьої особи заступника командира батальйону з УПП у Львівській області ДПП Пушкара Андрія Володимировича про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 через свого представника 24.11.2025 року звернувся у Франківський районний суд м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з Державної Казначейської служби України, Управління патрульної поліції у Львівській області, за участі третьої особи заступника командира батальйону з УПП у Львівській області ДПП Пушкара Андрія Володимировича моральної шкоди, які було завдано внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26 березня 2021 року заступником командира батальйону 3 УПП у м.Львові ДПП Пушкар Андрієм Володимировичем винесено постанову якою його незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн.
02.02.2022 року рішенням Франківського районного суду м.Львова визнано постанову серії ЕАН №3975685 від 26.03. 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст.126 КУпАП - скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушенням - закрито.
Зазначає, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції у Львівській області позивача було безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності, що спричинило йому значні душевні страждання, приниження честі й гідності, погіршення ділової репутації та втрату довіри до правоохоронних органів.
Розгляд справи тривав з 31.03.2021 по 02.02.2022, що ускладнило повсякденне життя позивача, спричинило додаткові витрати, психологічний тиск, обмеження життєвих зв'язків і порушення нормального способу життя.
Позивач не визнавав вини, однак впродовж усього періоду відчував моральне пригнічення, стрес, осуд та зневагу з боку оточуючих.
З огляду на вказані обставини, позивач вважає, що визначення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. буде справедливою сатисфакцією за неправомірні дії посадових осіб органу державної влади, які спричинили психологічні страждання та порушили його конституційні права.
Не погоджуючись з поданим позовом, від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
Відзив мотивує тим, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Державна казначейська служба не є належним відповідачем у цій справі, оскільки відшкодування шкоди має здійснюватися за рахунок органу, діями якого безпосередньо було завдано шкоди. Крім того, органи патрульної поліції не здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не є органами досудового розслідування, прокуратури чи суду, а тому норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не можуть бути застосовані до цих правовідносин.
На момент розгляду справи немає судового рішення, яке б визнавало дії поліції протиправними, а позивач не просить суд визнати ці дії незаконними, що унеможливлює стягнення моральної шкоди. Крім того, закриття адміністративного провадження не є підтвердженням наявності моральної шкоди. Позов не містить конкретних доказів понесення шкоди чи причинного зв'язку між діями відповідача та стражданнями позивача. Відтак, відсутні правові підстави для задоволення позову.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи містяться клопотання його представника про розгляд справи без їх участі, позов підтримав, просив такий задоволити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи містяться клопотання його представника про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1, 2 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду,крім випадків,встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Франкіського районного суду м.Львова від 02.02.2022 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю; постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі Серія ЕАН № 3975685 від 26.03.2021 року скасовано та провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрите
Згідно з ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У статтях 22, 23 ЦК України визначено порядок та правові підстави відшкодування майнової та моральної шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України.
Згідно з ч.1, 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч.1 ст.1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч.1 ст.1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 28.07.2025 року у справі №755/2125/23.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивач посилається на рішення Франківського районного суду м.Львова від 02.02.2022 року у справі №465/2308/21.
Слід зазначити, що рішенням Франківського районного суду м.Львова від 02.02.2022 року у справі №465/2308/21за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Заступника командира батальйону №3 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Пушкара Андрія Володимировича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не встановлено, що складена постанова серії ЕАН № 3975685 не відповідає вимогам закону, та те, що на момент складення такої дії поліцейського були протиправними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 року у справі №335/6977/22 зазначила, що при невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії поліцейського щодо складення постанови у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Як вбачається із вказаного рішення, закриття провадження у справі відбулося у зв'язку з тим, що відповідачем не доведено наявності в діях позивача ознак правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, а не через невідповідність дій (бездіяльності) працівників поліції щодо складення постанови.
Також, статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Як беззаперечно вбачається з матеріалів справи, позивач звернувшись до суду з позовними вимогами, предметом яких є стягнення моральної шкоди, у позовній заяві визначив відповідачів Державну Казначейську службу України та Управління патрульної поліції у Львівській області.
Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України),суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
Згідно із ч. 4ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вже зазначалося, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, при цьому, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).
Відповідно до положень ч. 2ст. 48 ЦПК України, відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідно дост.1Закону України «Про національну поліцію» національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно із ч. 3ст.19 цього Закону держава, відповідно до закону, відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/1423/17, статті1173,1174 ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
Крім цього, Верховний Суд у своїй практиці, зокрема, у справах № 521/10640/15-ц і № 520/3307/16-ц, виходить з того, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна, шляхом списання казначейством України із державного бюджету як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
На переконання суду, у випадку доведення у встановленому порядку шкоди, що заподіяна працівниками Управління патрульної поліції в Львівської області Департаменту патрульної поліції, які виконують свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень і в рамках Закону України «Про національну поліцію», дійсно компенсуються державою за рахунок державного бюджету, при цьому відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).
Таким чином, належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, заподіяної працівниками Управління патрульної поліції у Львівської області, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Проте всупереч вимогам зазначених вище норм та висновкам Великої Палати Верховного Суду, позивач державу Україна до участі у спорі не залучав.
Окрім цього, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди, а також відсутні докази причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та виникненням такої шкоди. Загальні твердження про переживання чи емоційні страждання без конкретизації обставин, доказів їх наявності або ступеня не можуть вважатися достатніми для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки саме по собі скасування судом постанови серії ЕАН № 3975685 від 26.03.2021 року не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди з боку відповідача, а позивач належними та допустимими доказами не довів протиправність дій відповідача, завдання ним шкоди та наявність причинного зв'язку між шкодою та діями, рішеннями чи бездіяльністю відповідача, відтак в задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, те що позивач була звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, Управління патрульної поліції у Львівській області, за участі третьої особи заступника командира батальйону з УПП у Львівській області ДПП Пушкара Андрія Володимировича про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ..
Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса: м.Київ, вул.Бастіонна 6.
Третя особа: Заступник командира батальйону з УПП у Львівській області ДПП Пушкар Андрій Володимирович, юридична адреса: м. Львів, вул. Перфецького, 19.
Повний текст рішення виготовлено 10.09.2025.
Суддя Рудаков Д.І.