Справа № 453/1168/25
№ провадження 2/453/652/25
16 вересня 2025 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Брони А.Л.,
секретаря судового засідання Бендеш А.І.,
без учасників справи,
розглянувши у залі суду у місті Сколе Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
17.07.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» в особі представника - адвоката Усенко Михайла Ігоровича звернулося до Сколівського районного суду Львівської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути заборгованість за Кредитним договором № 3376746 від 12.11.2021 року в загальному розмірі 36 520 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Брони А.Л. від 21.07.2025 року було прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі на підставі ч.5 ст. 279 ЦПК України.
Розгляд справи відбувся 16.09.2025 року без учасників справи.
Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 12.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі -Товариство) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) укладено Договір про споживчий кредит №3376746 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 8000 грн. на умовах, визначених кредитним договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Пунктом 7.1. кредитного договору визначено, що цей Договір, який складається з Правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов'язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п.1.4 Договору.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти в розмірі та у строк, визначений умовами кредитного договору, однак відповідач не виконав належним чином взятих на себе зобов'язань з повернення кредитних коштів.
Також у п.п .6.4, 6.5 кредитного договору зазначається, що укладення Товариством Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Згідно п. 2.1 кредитного договору, кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок. На підтвердження виконання Товариством зобов'язань щодо перерахування коштів за кредитним договором надано Платіжне доручення про успішне перерахування коштів за кредитним договором №3376746 від 12.11.2021 року.
Так, п.2.2.2. кредитного договору передбачено, що нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору. Отже, термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків та комісії у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язання за кредитним договором.
Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 36520 грн. та складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту - 8 000 грн.; заборгованість за процентами - 27 000 грн.; заборгованість за комісією - 1520 грн.
09.02.2022 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір відступлення прав вимоги № 80-МЛ. Згідно вказаного Договору та у відповідності до ст. 512 ЦК України ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №3376746 від 12.11.2021.
03.08.2025 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач нарахував відсотки по 26.01.2022 рік, у той час як строк повернення кредиту (строк кредитування) складав лише 15 днів, тобто нарахування відсотків здійснено за період, який не охоплено строком кредитування. Розмір відсотків відповідно до п.1.5.2 договору може складати лише 3 000 грн (200 грн.*15), але аж ніяк не 27 000 грн.
Відповідно до усталеної судової практики після спливу строку кредитування (строку, на який надавалась позика) внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному договорі, або внаслідок реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом (позикою) в порядку ст. 1050 ч. 2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором (договором позики) проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов'язання від дати спливу строку кредитування (строку, на який надається позика). Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 15 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам
Щодо необґрунтованості вимог в частині стягнення комісії у сумі 1520 грн. відповідач зазначає наступне.
Стягнення комісії, пов'язаної з обслуговуванням кредиту, суперечать положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Як наголошено у висновках Верховного Суду України в постановах від 16 листопада 2016 року (справа № 6-1746цс16), від 06 вересня 2017 року (справа № 6-2071цс16) і підкреслено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року (справа № 666/4957/15-ц), з посиланням на пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зміст якого кореспондується до ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Враховуючи наведене, оскільки до змісту складової частини кредитного договору було закладено умови з виплати комісії, зокрема за надання кредиту, як за дії, вчинювані на власну користь позивача, вони є нікчемними та не потребують визнання їх недійсними, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1 520 гривень.
Щодо стягненгя витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн. відповідач зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо регулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" за заявою №58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
Позивач не надав суду доказів, що він не міг власними силами (своїми штатними працівниками) здійснювати захист своїх інтересів у суді по справі, без залучення іншої юридичної особи, що займається адвокатською діяльністю, зокрема Адвокатського об'єднання «Апологет», не витрачаючи при цьому коштів на фінансування залучених адвокатів. Так само позивач не надав доказів, що справді було необхідно залучити іншу юридичну особу та розумність її гонорару.
У позивача були всі можливості для здійснення захисту своїх інтересів у суді по справі власними силами з залученням власних, штатних юристів. Це доводить, що залучення іншої юридичної особи для представництва інтересів позивача у суді не було справі необхідним, як про це зазначено у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії».
07.08.2025 року відповідачем ОСОБА_1 подано до суду уточнений/доповнений відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в частині стягнення відсотків, нарахованих понад 3 000,00 грн., усіх комісій, штрафних санкцій та будь-яких інших додаткових платежів, які не передбачені законом та договором, усіх вимог, які не підтверджені письмовими доказами, що подані належним чином.
11.08.2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» Усенко М.І., у якій, зокрема, зазначено наступне.
Щодо суми нарахованих відсотків за користування кредитом, то позивач зазначив, що п. 2.3 Договору передбачає його пролонгацію як на пільгових, так і на стандартних умовах, зокрема п. 2.3.1.2 визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Така пролонгація строку кредитування відбувається щоразу, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Відтак позивач вважає, що оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем кредитних коштів у строк до 27.11.2021 року, то дана обставина свідчить про автоматичну пролонгацію дії кредитного договору. Відтак нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами відбувалось у період з 27.11.2021 року по 26.01.2022 року із застосуванням стандартної процентної ставки - 5% в день.
Щодо нарахованої комісії у розмірі 1 520 грн., то позивач зазначає, що відповідач був ознайомлений з умовами та правилами надання кредитних коштів, у яких було зазначено розмір комісії, погодився з такими, а відтак таке нарахування є правомірним.
Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, то позивач зазначає, що такі є співмірними зі складністю справи, реальними та розумними, факт їх понесення позивачем є підтвердженим належними доказами, а відтак такі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про можливість розстрочення виконання судового рішення, то позивач зазначає, що відповідач не вказує у такому клопотанні на обставини, які мають характер особливих або виняткових, оскільки обставини, на які посилається відповідач, на переконання позивача, такого характеру не носять, а тому не можуть бути прийняті до уваги судом.
14.08.2025 на адресу суду надійшло заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача, в якому просить визнати частину вимог позивача (24 000 грн. відсотків, 1 520 грн. комісії, 8 000 грн. правничої допомоги) такою, що не підлягає стягненню. З огляду на недоведеність реальності, необхідності та розумності заявлених витрат, повністю відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у зв'язку з тим, що позивач не довів реальності, необхідності та розумності того, що він не міг власними силами (своїми штатними працівниками) здійснювати захист своїх інтересів у суді по справі. У разі незгоди суду з повною відмовою: на підставі ч.4 ст. 141 ЦПК України зменшити суму таких витрат до 0,00 грн. та застосувати правило пропорційного розподілу судових витрат залежно від частки задоволених/відхилених позовних вимог. У разі задоволення позову - надати розстрочку виконання рішення строком до 12 місяців з щомісячним платежем по 1 000 грн. кожного 10 числа місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем набрання рішенням законної сили, з правом дострокового виконання та перерахунком графіка до повного погашення.
На підставі ч.3 ст. 211, ч.2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Судом встановлено, що 12.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі -Товариство) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) укладено Договір про споживчий кредит №3376746 (індивідуальна частина) (надалі - Договір), відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти в гривні (далі - кредит) у розмірі 8000 грн. на умовах визначених кредитним договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Згідно п. 7.1 Договору, цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов'язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п.1.4 Договору.
Укладення Товариством Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п.п.6.4,6.5 кредитного договору).
Згідно п.2.1 Договору, кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.
На підтвердження виконання Товариством зобов'язань щодо перерахування коштів за кредитним договором позивачем надано платіжне доручення №60920300 від 12.11.2021 про успішне перерахування коштів за кредитним договором №3376746 від 12.11.2021.
Пунктом 2.2.2. кредитного договору передбачено, що нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору.
Пунктом 2.3 кредитного договору передбачена пролонгація строку кредитування.
Згідно п.п.2.3.1 п.2.3 кредитного договору, продовження вказаного в п.1.3 Договору строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином.
Пролонгація на пільгових умовах (п.п.2.3.1.1), позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства і є невід'ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Пролонгація на стандартних (базових) умовах (п.2.3.1.2), позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними кошами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах пернвищать 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Враховуючи ту обставину, що відповідач продовжив користуватись кредитними коштами поза межами строку, визначеного умовами кредитного договору, тобто після 27.11.2021 року, то, згідно умов укладеного між сторонами договору, відбулась пролонгація дії кредитного договору на стандартних умовах, що призвело до нарахування відсотків за користування кредитними коштами з 27.11.2021 року по 26.01.2022 року із застосуванням стандартної процентної ставки - 5% в день.
Відтак суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача за кредитним договором від 12.11.2021 року становить 35 000 грн. та складається з 8 000,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 27 000,00 грн. - заборгованості за процентами.
09.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги №80-МЛ, у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» передає (відступає) Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» за плату належні йому Права Вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» приймає належні Товариству з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 09.02.2022 до Договору відступлення прав вимоги №80-МЛ від 09.02.2022, Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №3376746.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч.1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
З досліджених матеріалів справи встановлено, що відповідачем була прийнята пропозиція (оферта) укласти електронний кредитний договір позики, розміщений на веб-сайті miloan.ua, шляхом реєстрації та заповнення заявки з накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором J26171, надісланим кредитором 12 листопада 2021 року у смс-повідомленні засобом зв'язку за номером телефону, зазначеним відповідачем.
Такі дії сторін свідчать про укладення договору з дотриманням встановленої Законом України «Про електронну комерцію» форми правочину.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.
Приписами ч.1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
За положеннями п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд встановив, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за Договором №3376746 від 12.11.2021 року, внаслідок чого перед позивачем за вказаним договором у нього існує заборгованість в сумі 35 000,00 гривень та складається з 8 000,00 гривень заборгованості по тілу кредиту та 27 000,00 грн. заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом в межах строку дії Договору №3376746 від 12.11.2021 року.
Згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Щодо вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія «Кредит Капітал» про стягнення з відповідача заборгованості з комісії за оформлення кредиту у розмірі 1 520 грн., то суд зазначає наступне.
Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 1 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Врахувавши те, що в оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено правомірності стягнення з відповідача передбаченої умовами Договору комісії за обслуговування кредиту, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 35 000,00 грн. заборгованості за Договором №3376746 від 12.11.2021, яка складається з 8 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 27 000,00 грн. заборгованості за процентами.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Що стосується клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду, з тих підстав, що разова сплата всієї суми боргу для нього є фінансово неможливою та неминуче призведе до блокування його рахунків, що в свою чергу, спричинить суттєве погіршення матеріального становища його сім'ї, суд виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до п.2 ч.4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан.
Відповідно до ч.3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Розстрочка, виходячи з положень вказаної статті - це надання боржникові права проводити виконання рішення у частинах і в строки, встановлені судом.
Законом встановлено, що критерієм визначення підстав для розстрочки виконання рішення є обставини, які утруднюють виконання судового рішення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішити питання про їх наявність з урахуванням всіх обставин справи, а також прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.
Підстави, які зумовлюють необхідність розстрочки виконання рішення, мають оціночний характер, так як законодавцем не надано його вичерпного переліку.
Обставинами, які утруднюють виконання рішення, можуть бути тільки ті обставини, які існують насправді і які безпосередньо не дозволяють виконати судове рішення в обсязі, строки та в порядку, визначеному в ньому.
Вирішуючи питання розстрочки виконання рішення, суд повинен виходити із засад доцільності та необхідності захисту інтересів, насамперед, стягувача, права якого підтверджені судовим рішенням; суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до вимог ч.5 ст. 435 ЦПК України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Розстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду сплати загальної суми боргу частинами.
Разом з тим, відповідач не вказує у клопотанні про розстрочення рішення суду на обставини, які мають характер особливих або виняткових, оскільки обставини, на які він посилається, такого характеру не носять, а тому не можуть бути прийняті до уваги судом.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивачем при поданні позову понесено судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 2 422, 40 грн.,
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, у відповідності до положень ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 36 520 грн. 00 коп. заборгованості, в той же час суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме на 96 %, відтак вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 325 грн. 50 коп., тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Приписами ч.2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та Адвокатським об'єднанням «Апологет», детальний опис наданих послуг до акту №396 від 06.07.2025, акт №396 наданих послуг (правовї (правничої) допомоги) від 06.07.2025 року, згідно якого вартість послуг за надання правничої допомоги становить 8 000,00 грн.
Дослідивши надані докази, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог 7 680,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264, 265, 268, 274 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 536, 549, 610-611, 612, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», суд-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, 4-ий поверх, код ЄДРПОУ 35234236, заборгованість за Кредитним договором № 3376746 від 12.11.2021 в загальному розмірі 35 000,00 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 2 325 грн. 50 коп., та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 680,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит- Капітал», адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236.
Відповідач:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Суддя