Справа №463/7498/25
Провадження №1-кп/463/498/25
іменем України
16 вересня 2025 року м. Львів
Личаківський районний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,з участю секретаря с/з ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові матеріали кримінального провадження №62025140120000605 від 11.04.2025 року про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, неодруженого, не судимого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України,
учасники справи:
прокурор - ОСОБА_4
обвинувачений - ОСОБА_3
захисник - ОСОБА_5
І. Історія провадження.
11.08.2025 року на адресу суду скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025140120000605 від 11.04.2025 року про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України. Ухвалою судді Личаківського районного суду м.Львова від 11.08.2025 року вказаний обвинувальний акт призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 18.08.2025 року призначено судовий розгляд кримінального провадження №62025140120000605 від 11.04.2025 року про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , будучи переведеним на військову службу до військової частини НОМЕР_2 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, 21.01.2025, до 09 години 00 хвилин, без поважних причин на понад три доби вчинив нез'ялення на службу у військову частину НОМЕР_2 , яка розташовується за адресою: АДРЕСА_2 , та перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_2 до 26.07.2025, а саме до моменту встановлення його місця знаходження співробітниками військової служби правопорядку.
Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав в повному обсязі. Надав суду відповідні показання, згідно яких підтвердив вчинення в умовах запровадженого на території України воєнного стану нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби військовослужбовцем.
Зазначив, що вважає недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки такі ним не оспорюються.
Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_3 , кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого. Не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_3 , йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
ІV. Мотиви суду.
Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Слід зазначити, що роз'яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз'яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз'яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз'яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155 км 20).
У відповідності до сформованого об'єднаною Палатою ККС ВС в постанові від 16 вересня 2024 року, (справа № 444/870/22, Провадження № 51-2989кмо23), висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: Суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов'язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).
Оскільки обвинувачений повністю визнав вину у вчиненому, і після роз'яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з'ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз'яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєному є доведена повністю.
Оцінюючи зібрані по справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об'єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_3 .
Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 вірно кваліфіковано:
-за ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки будучи військовослужбовцем в умовах воєнного стану не з'явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби.
V. Призначення покарання.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, особу винного.
Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене:
-ч. 5 ст. 407 КК України, є тяжким злочином;
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому, у відповідності до ст. 66 КК України, є: визнання вини, щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Згідно роз'яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.
Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 , неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працює, раніше не судимий, а також суд враховує матеріальне становище, вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_3 .
При призначенні ОСОБА_3 виду покарання суд керується загальними засадами призначення покарання, принципом пропорційності заходу переслідування меті, як він розтлумачений Європейським судом з прав людини у п. 38 рішення "Ізмайлов проти Росії" від 16 жовтня 2008 р. та у п.п. 34, 41 "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 р.
Таким чином, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує позицію сторони обвинувачення, характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до вчиненого, і вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_3 , покарання в межах санкції ч.5 ст.407 КК України. І таке покарання, на думку суду, відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України є достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження нових кримінальних правопорушень, а також соціальної реабілітації.
VІ. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Відповідно до ч. 3 ст. 475, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України суд у вироку вирішує питання, зокрема, про заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
На момент ухвалення вироку до обвинуваченого у вказаному кримінальному провадженні було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Зокрема, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 28.07.2025 року до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативним визначенням розміру застави. Строк тримання під вартою обраховано з моменту проголошення ухвали - о 15.15 год. 28.07.2025 року.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишити без змін - тримання під вартою.
Як наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 04 червня 2024 року ( справа № 523/11745/22, провадження № 51-6949км 23) не будь-який час перебування особи у слідчому ізоляторі чи іншому місці попереднього ув'язнення може бути зараховано відповідно до частини 5 статті 72 КК. Такий строк тримання може бути зараховано лише в межах того самого кримінального провадження, у якому до особи було застосовано попереднє ув'язнення.
Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України, слід зарахувати ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк перебування під вартою в межах даного кримінального провадження у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у період з 28.07.2025 року по 16.09.2025 року включно, із розрахунку одному дню позбавлення волі (тримання під вартою) відповідає один день позбавлення волі.
Арешт на майно у кримінальному провадженні не накладався, а тому відсутні підстави для вирішення судом згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України питання про скасування арешту майна.
Речові докази у кримінальному проваджені відсутні.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Керуючись статтями 349, 373, 374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушень:
- передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі;
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з 28 липня 2025 року, тобто з моменту взяття під варту, зрозрахунку відповідно до ст.72 КК України, один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишити попередній - тримання під вартою.
На вирок протягом 30-ти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова.
При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Суддя ОСОБА_6