Справа № 947/31937/24
Провадження № 2/947/541/25
15.09.2025 Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Огренич І.В.
за участі секретаря - Коростій М.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні м. Одесі у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) про скасування арешту, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просить ухвалити рішення, яким скасувати арешт, накладений на частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_4 , згідно з виконавчим листом № 2-2776/08, виданим 12.02.2009 Київським районним судом м. Одеси. При цьому позивач посилається на те, що на праві приватної власності йому належить зазначене вище нерухоме майно, на підтвердження чого додає інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер відомостей про речове право 23960004) та копію дублікату договору дарування на вказане майно. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 25 травня 2009 року на підставі договору дарування (реєстровий номер № 449), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І. А., йому було подаровано ОСОБА_2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 . Зазначене нерухоме майно загалом складається з: житлового будинку «А» житловою площею 67,6 кв.м., огорожі 1-3, мостіння І та ІІІ, а також цистерни ІІ. 15 грудня 2017 року позивачем отримано дублікат договору дарування (номер № 1352), посвідчений тим самим нотаріусом. Право власності на вказане майно було зареєстровано в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 червня 2009 року за номером 9838826. Згодом позивачу стало відомо, що 09 червня 2009 року на вказане нерухоме майно було накладено арешт на підставі виконавчого листа № 2-2776/08, виданого 12 лютого 2009 року Київським районним судом міста Одеси. Позивач стверджує, що цей арешт порушує його право на вільне користування та розпорядження власністю, у зв'язку з чим він змушений звернутися до суду для захисту своїх прав.
Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами позовного провадження у порядку загального або спрощеного провадження.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.11.2024 провадження по справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, що передбачено ст.274-279 ЦПК України.
Вищевказана ухвала була направлена сторонам по справі та, відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства, відповідачу був наданий строк для подання відзиву на позовну заяву, заперечень та подання зустрічного позову.
Будь-яких заяв від відповідача, відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства та зокрема ст.178,187 ЦПК України, якими відповідачу був наданий строк для подання відзиву на позовну заяву, заперечень та подання зустрічного позову, через канцелярію суду не надходило, тому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
07.04.2025 протокольною ухвалою було вирішено задовольнити клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Заїченко О.Є. та залучити до участі в справі у якості співвідповідача ОСОБА_3 .
У судове засідання позивач не з'явився, повідомлявся, в матеріалах справи наявні письмові пояснення представника позивача - адвоката Янковської І.В. від 09.09.2025 в яких вона просить розгляд справи провести за їх відсутності, позовні вимоги підтримала, просить їх задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідачі у судове засідання не з'явились, повідомлялись, про причини неявки до суду не повідомили, в зв'язку з чим, зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, позивач ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 .
16 жовтня 2012 року позивач змінив своє прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується Свідоцтвом про зміну імені (серія та номер: НОМЕР_1 ).
Судом встановлено, що право власності на вищезазначене майно було зареєстровано за позивачем 26 червня 2009 року в Реєстрі речових прав за № 9838826 на підставі договору дарування № 449 від 25 травня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І.А..
Водночас, надана позивачем інформаційна довідка містить запис від 09 червня 2009 року про накладення арешту на частину цього домоволодіння (реєстраційний номер обтяження 8784765), яке належало ОСОБА_2 . Підставою для накладення арешту став виконавчий лист № 2-2776/08 від 12 лютого 2009 року, виданий Київським районним судом м. Одеси.
Згідно з матеріалами справи, судом встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2008 року № 2-2776/08 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, позов було задоволено. Зокрема, з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за частину автомобіля марки «Фіат-Мареа» у розмірі 30447,21 грн, а також витрати на проведення експертизи в сумі 469,20 грн. Для примусового виконання цього рішення ОСОБА_3 було видано виконавчий лист, який вона пред'явила до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, за заявою якого і було накладено арешт на вказане домоволодіння.
Також судом досліджено інформацію, надану Управлінням забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17 квітня 2025 року за № 17329/03.2-06, яка стосується виконавчих проваджень, відкритих на підставі виконавчого листа №2-2776/08, виданого 12 лютого 2009 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . Зокрема, провадження № 23949163, яке перебувало у Першому Суворовському відділі державної виконавчої служби (ВДВС) Одеського міського управління юстиції, було завершено 05 травня 2011 року. Провадження № 29006723, також у Першому Суворовському ВДВС, було закінчено 22 червня 2012 року, після чого виконавчий документ було передано до Другого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції. Провадження № 34382265, відкрите у Другому Суворовському ВДВС, було завершено 25 грудня 2013 року.
Крім того, судом встановлено, що матеріали всіх зазначених виконавчих проваджень були знищені у зв'язку із закінченням терміну зберігання, а ОСОБА_1 не є стороною у жодному з вищевказаних виконавчих проваджень.
Суд враховує, що станом на дату подання позову в Єдиному реєстрі боржників відсутні будь-які відомості щодо позивача, а також інформація про незакінчені виконавчі провадження, в яких позивач є боржником.
Судом також було досліджено інші судові рішення, що стосуються об'єкта нерухомості. Зокрема встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2012 року у справі № 1512/2-1391/11, позов ОСОБА_6 задоволено. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , було поділено між співвласниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .. За позивачем ОСОБА_6 було виділено у власність 41/100 частину домоволодіння, що включає приміщення 1-5 (житлова площа 19 кв.м.) та 1-4 (зимовий сад, площа 11,4 кв.м.), а також частину мостіння та огорож. За ОСОБА_7 було виділено у власність 59/100 частин будинку, що складається з приміщень 1-2 (коридор, 8,4 кв.м.), 1-3 (житлова, 12,1 кв.м.), 1-6 (житлова, 9 кв.м.), 2-1 (літнього типу, 27,5 кв.м.), а також частину огорож, мостіння та цистерну ІІ. Крім того, цим рішенням було визначено порядок користування земельною ділянкою загальною площею 1236 кв.м., надавши кожному зі співвласників у користування по 618 кв.м.. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2014 року у справі № 2-1391/11 (22-ц/785/2278/14) апеляційну скаргу ОСОБА_7 було залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2012 року - без змін.
Також, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2013 року у справі № 1512/7955/2012 (провадження № 2/520/662/13) позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відновлення права на купівлю частки у спільній частковій власності було задоволено. Суд визнав, що 25 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_4 . Права та обов'язки покупця були переведені на ОСОБА_7 та за нею визнано право власності на частину домоволодіння. Однак, це рішення Київського районного суду м. Одеси було скасовано рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2013 року (провадження № 22-ц/785/4632/13). Апеляційний суд ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 було відмовлено.
З огляду на досліджені рішення суду та документи, суд доходить висновків, що договір дарування № 449 від 25 травня 2009 року, а також виданий згодом його дублікат (№ 1352 від 15 грудня 2017 року), є чинними правовстановлюючими документами, що підтверджують право власності ОСОБА_8 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 .
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В силу ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 318 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частина 1 статті 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина 1 статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття постанови про арешт майна боржника) визначає заходи примусового виконання рішень, зокрема, звернення стягнення на майно боржника.
Частини 1-4 статті 57 Закону № 606-XIV деталізують порядок накладення арешту на майно боржника для забезпечення реального виконання рішення. Ці положення містяться і в статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження є судовий контроль, який передбачає розгляд скарг на дії чи бездіяльність державного виконавця та розгляд позовів, що виникають з відносин примусового виконання судових рішень.
Частина 1 статті 59 Закону № 1404-VIII передбачає, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та зняття арешту. Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні (стаття 19 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначила, що вимоги інших осіб щодо належності майна, на яке накладено арешт, реалізуються шляхом подання позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту.
Рішенням від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) наголосив на необхідності надання національними правовими засобами ефективного захисту прав, передбачених Конвенцією. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб засіб захисту був ефективним як у законі, так і на практиці.
Суд, виходячи з аналізу вищезазначених норм, враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, яка підтверджує, що право власності виникає з моменту державної реєстрації відповідного договору, та статтю 41 Конституції України, яка гарантує непорушність права власності, доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору дарування від 25 травня 2009 року.
Наявність арешту на зазначене майно, в умовах відсутності чинних виконавчих проваджень, що обґрунтовували б його, є безпідставним та порушує права позивача на вільне розпорядження своїм майном, гарантовані статтями 317, 319 та 391 ЦК України, а також статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позивач звернувся до суду з належним способом захисту свого права, а саме з позовом про зняття арешту з майна, згідно з вимогами чинного законодавства.
При таких обставинах, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.4,12,18,19,81,178,187,247,258,259,273,274-279,280-282 ЦПК України суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) - задовольнити.
Скасувати арешт на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_4 , накладений згідно з виконавчим листом №2-2776/08, виданим 12.02.2009 Київським районним судом м. Одеси.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2025.
Суддя: І. В. Огренич