Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/779/25
Провадження № 2/499/562/25
Іменем України
заочне
16 вересня 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Тимчука Р.М. за участю секретаря судового засідання Чумаченко А.М. розглянувши у порядку спрощеного провадження з викликом сторін в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу №499/779/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -
Позиція позивача та відповідача, процесуальні дії, вчинені по справі.
Представник позивача Пархоменко Марія Анатоліївна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 12.07.2024 р. уклали Кредитний договір (оферти) №12.07.2024-100000005.
Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 11000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 12.07.2024, строком на 210 днів.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі.
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на момент пред'явлення позову утворилась заборгованість у розмірі 36 571,01 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11 000,00 грн., по процентам в розмірі 19 250,00 грн., комісії у розмірі 821,01 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання, у розмірі 5 500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Разом з тим Відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання наявності боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму:
• 5 228,99 грн. від 29.07.2024 р.
При цьому, під час формування довідки про заборгованість та розрахунку суми позовних вимог, було враховано суми здійснених відповідачем часткових сплат.
У справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте в позові міститься клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подавав, клопотань не заявляв, у судові засідання не з'являється, про причини неявки не повідомляє.
На адресу зареєстрованого місця проживання відповідача судом направлялась ухвала про відкриття провадження та судовий виклик.
Копію ухвали про відкриття провадження та судова повістка відповідачу було направлено на зареєстровану адресу місця проживання. На адресу суду повернулося поштове відправлення до суду без вручення з відміткою, за «адресат відсутній за вказанню адресою».
Враховуючи, що судове відправлення направлялося відповідачу за місцем його реєстрації відповідно до адресної довідки, то суд вважає, що відповідач, у відповідності до ст.128 ЦПК України є таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надав, відзиву не надіслав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин.
Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомлені відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що судове поштове відправлення (копія позову з додатками, ухвала про відкриття спрощеного провадження) направлялося за адресою за місцем реєстрації відповідача (згідно адресної довідки), а згідно позначки працівника вручити поштове відправлення не представляється можливим, так як адресат відсутній за вказаною адресою, тому у суду є підстави розцінювати, що відповідач отримав ухвалу про відкриття спрощеного провадження та повідомлений про порядок розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що відповідачка є такою, що належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надавала, відзиву не надіслала, про причини неявки не повідомила, тому суд визнає її неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.
Отже судом було вжито всі можливі заходи, щодо виклику відповідача по справі до суду.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та належним чином повідомлена по час і місце розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши письмові матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 12.07.2024 р. уклали Кредитний договір (оферти) №12.07.2024-100000005.
Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 11000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 12.07.2024, строком на 210 днів.
Відповідно до умов кредитного договору № 12.07.2024-100000005 від 12.07.2024 р (надалі - «Договір») Позичальнику надається Кредит на наступних умовах :
1. Дата надання/видачі кредиту - 12/07/2024;
2. Сума Кредиту: 11000 грн. 00 коп.
3. Строк, на який надається Кредит - 210 днів з дати його надання.
4. Дата повернення (виплати) кредиту - 06.02.2025;
5. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
6. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.88% (денна процентна ставка) = (20373.95 / 11000)/210 ? 100%.
7. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку.
8. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія", економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 20% від суми Кредиту та дорівнює 2200 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту
Згідно п. 3.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію(ї) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором).
Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Позичальник зобов'язується не використовувати Кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати Кредит на рахунки організаторів азартних ігор.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі.
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на момент пред'явлення позову утворилась заборгованість у розмірі 36 571,01 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11 000,00 грн., по процентам в розмірі 19 250,00 грн., комісії у розмірі 821,01 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання, у розмірі 5 500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Разом з тим відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання наявності боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму:
• 5 228,99 грн. від 29.07.2024 р.
При цьому, під час формування довідки про заборгованість та розрахунку суми позовних вимог, було враховано суми здійснених відповідачем часткових сплат.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори ).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Вищевказаний договір був укладений з дотриманням вимог щодо укладення електронних правочинів, передбачених ч.ч. 1-3 ст.207, ч. 1 ст.1054, ч. 1 ст.1055 ЦК України, ст.ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію», який містить усю інформацію та умови, що є необхідними для даного виду договорів, складений в передбаченій законом формі, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).
Згідно з п. 6, 12 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»: електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Заявником/Кредитором та Боржником/Позичальником не був би укладений. Отже сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину (позиція Верховного Суду у постанові № 524/5556/19 від 12.01.2021, у постанові №127/33824/19 від 07.10.2020).
На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.
Крім того, за змістом заявки, яка є невід'ємною частиною договору укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , відповідач ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти).
Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника ОСОБА_1 , що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору.
Суд приходить до висновку, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 досягнуто домовленості у письмовій формі щодо розміру кредиту, процентної ставки та приймає до уваги доводи ТОВ «Споживчий центр» в позовній заяві на доведеність надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання договору.
На підставі поданих стороною позивача доказів, встановлені всі обставини на які посилається позивач.
Суд, зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами
На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За змістом ч.3ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із положеннями частини першої, п'ятої, шостої ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)).
Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
ОСОБА_1 правильність здійснення ТОВ «Споживчий центр» розрахунку невиконаного зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів не спростував.
Процесуальний обов'язок, передбачений ст.ст.12,81 ЦПК України, відповідачем не виконано та не надано доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачем зобов'язання за кредитним договором або відсутність обов'язку його виконання.
Крім того, положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010).
Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «Споживчий центр» отриманої у позику за вказаним договором всієї суми позики у розмірі 11000 грн., відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11000,00 грн та процентами в розмірі 19250,00 грн за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути й заборгованість за комісією в сумі 821,01грн.
Так, із п. 8 кредитного договору вбачається, що комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія", економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 20% від суми Кредиту та дорівнює 2200 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частіш першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду постанові від 21 жовтня 2020року у справі N194/1387/19 (провадження N 61-7416св20).
31.32. У постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі N 361/392/20 (провадження N 61-16470св20) підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору від 16 липня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано частини першу-п'яту статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду (Постанова від 13.07.2022 Ns 496/3134/19) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Отже, висунуті вимоги ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР"» щодо сплати відповідачем комісії за користування кредитом є нікчемні і не підлягають задоволенню,
За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення простроченої заборгованості по сплаті за комісією в сумі 821,01 грн. не підлягають задоволенню.
Разом з тим, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути неустойку у розмірі 5500,00 грн.
Стосовно вимоги про стягнення неустойки суд зазначає наступне.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст.625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, суд вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 5500,00 грн. слід відмовити.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 , отримавши від позивача кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернув, проценти у встановленому договором розмірі не сплатив, ним не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, тому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 30250,00 грн, з яких: заборгованість за тілом 11000,00 грн, заборгованість по процентам - 19250,00 грн, в решті позову слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до матеріалів справи позивачем при подачі позову сплачено судовий збір за розгляд справи у розмірі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією, доданою до матеріалів справи.
З мотивувальної частини рішення вбачається, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 30250,00 грн, що становить 82,7 % від ціни позову (36571,00 грн).
Судовий збір за подачу позову було сплачено позивачем 2422,40 грн (а.с. 19), тому з ОСОБА_1 на користь позивача за розгляд справи підлягає стягненню судовий збір в сумі 2003,32 грн, виходячи з розрахунку: (2422,40 х 82,7 % = 2003,32 грн).
Керуючись ст.12,13,81,274,279,265,268,273,280-282 ЦПК України суд
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833) заборгованість за Кредитним договором №12.07.2024-100000005 від 12.07.2024 у розмірі 30250,00 грн, з яких: заборгованість за тілом 11000,00 грн, заборгованість по процентам - 19250,00 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833) суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2003 грн. 32 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Одеської області через Іванівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяРуслан ТИМЧУК