20 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 760/14234/24
провадження № 61-9890ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Українець Микола Петрович, на рішення Солом'янського районного
суду міста Києва від 5 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 9 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОТТІНГ ХІЛЛ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаренко Олександра Сергіївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування запису про державну реєстрацію права власності,
У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «НОТТІНГ ХІЛЛ» звернулося з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 5 лютого 2025 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 77,9 кв. м, житловою
площею 47,3 кв. м, укладений 19 червня 2021 року ТОВ «НОТТІНГ ХІЛЛ» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 380.
Скасовано запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,
а саме на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 77,9 кв. м, житловою площею 47,3 кв. м, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О. С., номер запису про право власності 58852829 від 19 червня 2021 року.
Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «НОТТІНГ ХІЛЛ» витрати зі сплати судового збору у розмірі по 1 631, 82 грн з кожного.
Постановою Київського апеляційного суду 9 липня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Українець М. П., залишено без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 5 лютого 2025 року без змін.
29 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Українець М. П., засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 5 лютого 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду 9 липня 2025 року, повний текст якої складено 17 липня 2025 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року
у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним),
пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада
2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів
(абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування;
3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Касаційна скарга містить посилання заявника на помилкове віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних, оскільки у цій справі спір стосується права власності на квартиру, вартість якої, а відповідно, і ціна позову, перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Правовим наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири є реституція,
а отже припинення права на спадкування квартири відповідачами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року
у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) викладено висновок, що під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Предметом позову в цій справі є вимоги про визнання недійсним договору
купівлі-продажу квартири та скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Вказані вимоги є вимогами немайнового характеру, а тому касаційний суд виснує, що наведені доводи заявника зводяться виключно до неправильного тлумачення норм процесуального права. Крім того, стверджуючи про майновий характер заявлених у цій справі позовних вимог, заявник сплатила судовий збір за подання касаційної скарги як за позовну заяву немайнового характеру.
Верховний Суд зазначає, що справа не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, та не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Як убачається зі змісту ухвали Солом'янського районного суду міста Києва
від 4 лютого 2025 року заявник реалізувала право на подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження і суд таку заяву вирішив у визначеному цивільно процесуальним законодавством порядку. Крім того, в оскаржуваному судовому рішенні судом апеляційної інстанції також надана оцінка доводам заявника стосовно вказаного питання і обставин, які б свідчили про відсутність підстав для розгляду вказаної справи у суді першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, судом не встановлено.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у заявника відбувся, оскільки справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що справа має виняткове значення для заявника, оскільки предметом спірного договору купівлі-продажу є квартира, що становить пам'ять про сина та може бути місцем проживання заявника.
Аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має для неї виняткове значення, оскільки незгода з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не свідчить про винятковість справи для заявника і про обставини дійсної винятковості цієї справи, які б виділяли вимоги позову та заперечення заявника у вказаному спорі в якусь особливу категорію спорів.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника і не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для неї, адже це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України.
Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дають можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої
інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain»
від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином
(рішення у справі «ZUBAC v. CROATIA» від 5 квітня 2018 року).
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, заявником належним чином не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Українець Микола Петрович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 5 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОТТІНГ ХІЛЛ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаренко Олександра Сергіївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська