11 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 759/5339/22
провадження № 61-1476св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту та поділ спільного майна подружжя
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т. О., Соколової В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт проживання його із ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2008 року до 11 листопада 2011 року;
визнати за ним право власності на 1/2 частини земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:814:0006;
визнати за ним право власності на 1/2 частини житлового будинку, розташований за вказаною адресою у формі будівельних матеріалів.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що у 2008 році ОСОБА_1 і ОСОБА_2 почали спільно проживати як чоловік і дружина, вести спільне господарство, побут та мали спільний бюджет, перебувати у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. У 2009 році сторони придбали земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:814:0006, право власності на яку зареєстровано за відповідачем. У 2010 році Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація надала відповідачу дозвіл на будівництво садового будинку на спірній земельній ділянці.
11 листопада 2011 року сторони уклали шлюб. Перебуваючи у шлюбі, сторони за спільні кошти побудували п'ятикімнатний житловий будинок з підвалом, площею у 144,44 кв. м, який в експлуатацію не введений.
05 лютого 2022 року відповідач уклала договір дарування спірної земельної ділянки на користь своєї матері ОСОБА_3 з метою унеможливлення виконання рішення суду щодо спільної земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 28 травня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог. Позивач не надав належних, допустимих і безспірних доказів проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_2 до укладення сторонами шлюбу. Позивач не довів, що спірний будинок побудований у період шлюбу та є спільною сумісною власністю сторін, а також не довів, що будівельні матеріали він придбавав для будівництва саме спірного будинку.
Святошинський районний суд м. Києва додатковим рішенням від 18 червня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про розподіл судових витрат та ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.
Додаткова постанова мотивована наявністю підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_2 про стягнення судових витрат.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 11 грудня 2024 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Сторони з 2008 року проживали разом, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. Суди безпідставно не взяли до уваги спільні фотографії сторін на відпочинку. Суди не здійснили допит усіх свідків, які були заявлені позивачем. Протокольною ухвалою суд викликав як свідків трьох осіб, однак не зазначив конкретних осіб, і не попередив свідків про кримінальну відповідальність в ухвалі суду. Допитані в суді свідки підтвердили факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, наявність у них спільного бюджету.
Суди не взяли до уваги той факт, що вартість спірної земельної ділянки перевищує вартість продажу земельної ділянки, яка належала матері відповідача, не надали оцінки квитанціям на придбання будівельних матеріалів, які виписані на ім'я позивача, та в яких зазначена адреса доставки. Відповідач не надала доказів того, що саме вона купувала відповідні будівельні матеріали.
Апеляційний суд відмовив у приєднанні нового доказу, який у позивача був відсутній на час розгляду справи в суді першої інстанції - довіреності та витягу про право керування і розпорядження автомобілем позивача.
Будинок побудований під час зареєстрованого шлюбу сторін. Будівництво завершене у 2012 році, однак він досі не введений в експлуатацію з вини відповідача. У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Суди не надали оцінки укладенню відповідачем договору дарування спірної земельної ділянки, на якій розташований будинок.
У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Ільїної Д. В. як представника ОСОБА_2 , мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.
Відповідач не надав належних доказів на підтвердження факту проживання із відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Самі лише показання свідків і спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу.
Постанови Верховного Суду, на які позивач посилається у касаційній скарзі, не є релевантними до правовідносин, які склались у цій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31березня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
17 квітня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 вересня 2009 року ОСОБА_2 придбала земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:814:0006.
У 2009 році у ТОВ «Аквілон» замовлено проект будівництва п'ятикімнатного житлового будинку з підвалом «Рославічі 3», площа будинку 144,44 кв. м.
28 жовтня 2009 року ОСОБА_5 склала розписку про отримання коштів від ОСОБА_2 у розмірі 15 000,00 грн за надання дозволу на підключення її будинку на АДРЕСА_1 до електромережі розподільних пунктів об'єкта.
Розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 травня 2010 року № 521 ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво садового будинку на АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки від 05 липня 2010 року № 05/07-10 ОСОБА_2 повідомлено, що на території с/т «ІНФОРМАЦІЯ_2» немає системи каналізації та водопостачання.
11 листопада 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюб.
Допитаний в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_6 пояснив, що він познайомився з позивачем у зв'язку з необхідністю будівництва будинку. Всі фінансові питання узгоджував зі ОСОБА_1 , будівництво будинку почали навесні 2010 року. Позивач забезпечував техніку, фінансував і контролював будівництво. ОСОБА_2 приїздила дуже рідко.
Допитаний в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_7 пояснив, що знає позивача з 1997 -1998 року, ОСОБА_2 - з 2007 року, коли купували земельну ділянку. З 2008 року сторони жили як сім'я, відпочивали разом. За відпочинок платив позивач 2-3 рази на рік. Перша сумісна поїздка була у Хорватію. Позивач і відповідач проживали в одному номері. Позивач займався будівництвом, мав гарний дохід. За рік віддав борг у розмірі 30 000 доларів США. Працював підрядником на будівництві.
Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_1 є товаришем її чоловіка. Позивач та відповідач їздили на роботу однією машиною. Позивач займався вихованням сина ОСОБА_2 . ОСОБА_1 називав ОСОБА_2 дружиною з 2007 року. У квартирі у них ніколи не була. У 2008 році зі слів самої ОСОБА_2 вона працювала у будівельній компанії. Із розмови чула, що ОСОБА_1 купив земельну ділянку.
Житловий будинок на земельній ділянці на АДРЕСА_1 в експлуатацію не введений.
05 лютого 2022 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:75:814:0006.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (частина друга статті 3 СК України).
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 зазначив, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Показання свідків та спільні фотографії сторін не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім'єю без державної реєстрації і не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання (висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 28 червня 2023 року в справі № 357/9241/21).
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі стяттями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що позивач не надав належних доказів, які підтверджували б факт його спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, врахувавши, що показання свідків і надані спільні фотографії не можуть беззаперечно підтвердити існування усталених сімейних відносин, притаманних подружжю, а також з'ясувавши, що спірну земельну ділянку придбала відповідач до укладення шлюбу сторін і немає доказів того, що житловий будинок збудовано у період шлюбу чи що придбані позивачем будівельні матеріали були використані для об'єкта незавершеного будівництва, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди не допитали свідків, яких позивач заявляв, є безпідставними. Суд першої інстанції допитав свідків, які з'явились у судове засідання, попередивши їх про кримінальну відповідальність.
Доводи скаржника про те, що об'єкт незавершеного будівництва може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності із визначенням часток, якщо ступінь готовності об'єкта будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу, суд до уваги не бере, адже, відмовляючи у задоволенні вимоги про поділ спірного будинку, суди виходили з недоведеності його зведення у період шлюбу сторін та відсутності доказів використання для його будівництва придбаних позивачем матеріалів.
Обставини щодо укладення відповідачем договору дарування спірної земельної ділянки на користь третьої особи не впливають на вирішення цього спору, оскільки земельну ділянку ОСОБА_2 придбала до укладення шлюбу, є її особистою власністю і вона має право розпоряджатись нею на власний розсуд.
Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з недоведеністю заявлених позивачем вимог у цій справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року і постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов