27 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 753/5092/24
провадження № 61-444св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду
від 18 грудня 2024 року у складі колегії суддів Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» (далі - ТОВ «Будсервісматеріали») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що відповідач є власником автостоянок (гаражів) № НОМЕР_1 ,
№ НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , розташованих на першому поверсі напівпідземної автостоянки за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 14-А.
Між сторонами відсутній письмовий договір про надання послуг з утримання та обслуговування вказаних автостоянок (гаражів), проте позивач фактично надає послуги з утримання та обслуговування автостоянок (гаражів), які не можуть бути відокремленими. Відповідач як власник нерухомого майна зобов'язаний їх оплачувати, але свої зобов'язання виконує неналежним чином, у зв'язку з чим станом на 01 березня 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 157 470,00 грн, яку ТОВ «Будсервісматеріали» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 07 червня 2024 року позов ТОВ «Будсервісматеріали» задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будсервісматеріали» заборгованість у розмірі 157 470,00 грн, інфляційної складової боргу в розмірі 57 295,60 грн,
3 % відсотки річних у розмірі 14 339,66 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач є власником автостоянок (гаражів) № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , розташованих на першому поверсі напівпідземної автостоянки за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 14-А. Послуги щодо обслуговування підземно-наземної автостоянки, в якому знаходиться паркомісце відповідача, позивач надавав своєчасно та в повному обсязі. Між сторонами відсутній письмовий договір про надання послуг з утримання та обслуговування автостоянок (гаражів) № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 на першому поверсі напівпідземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , однак факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Оскільки відповідач доказів на спростування наданого позивачем розрахунку не надав, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов ТОВ «Будсервісматеріали» до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягає задоволенню в повному обсязі.
02 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про перегляд заочного рішення від 07 червня 2024 року у цій справі.
Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 20 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду
м. Києва від 07 червня 2024 року залишив без задоволення.
Ухвалу місцевого суду обґрунтовано тим, що зі змісту рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року вбачається, що справа за позовом ТОВ «Будсервісматеріали» була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без виклику учасників справи, тобто судові засідання у справі не призначалися. Місцевий суд вказав, що враховуючи норми ЦПК України, під час розгляду судом справ у спрощеному провадженні без виклику учасників справи неможливо ухвалити заочне рішення, оскільки у цьому випадку не буде існувати обов'язкових умов, визначених статтею 280 ЦПК України, таких як: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин.
У резолютивній частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року визначений порядок його оскарження, зокрема вказано, що рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Також місцевий суд звернув увагу, що ухвалення заочного рішення у справі є правом, а не обов'язком суду, що спростовує твердження представника відповідача про помилкове зазначення судом у резолютивній частині рішення загального порядку оскарження цього рішення.
За таких обставин суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 07 червня 2024 року
№ 753/5092/24 за позовом ТОВ «Будсервісматеріали» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки таке рішення не є заочним та підлягає оскарженню у загальному порядку, тобто шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
27 вересня ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про виправлення описки (помилки) в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 20024 року.
01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із зауваженнями на протокол судового засідання від 20 вересня 2024 року.
Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 02 жовтня 2024 року відмовив у задоволенні заяви про виправлення описки (помилки) в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року.
Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 02 жовтня 2024 року зауваження ОСОБА_1 на протокол судового засідання залишив без розгляду.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд ухвалою від 24 жовтня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на:
ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення;
ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року про залишення без розгляду зауважень відповідача на протокол судового засідання від 20 вересня 2024 року;
ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року про відмову у виправленні описки (помилки) в ухвалі суду від 20 вересня 2024 року.
Київський апеляційний суд ухвалою від 24 жовтня 2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року.
Київський апеляційний суд ухвалою від 11 листопада 2024 року призначив справу до розгляду у суді апеляційної інстанції у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Київський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2024 року визнав неповажними наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року залишив без руху та надав відповідачу строк для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
Апеляційний суд вказав, що 07 червня 2024 року було проголошено рішення суду. Перебіг строку на апеляційне оскарження розпочався 08 червня 2024 року
та закінчився 07 липня 2024 року. Повний текст рішення не був вручений відповідачу у день його проголошення, а отриманий його представником 16 липня 2024 року. У цьому випадку відповідач та його представник мали право на подання апеляційної скарги у межах тридцяти днів з дня вручення оскаржуваного рішення, а саме до 15 серпня 2024 року, але апеляційна скарга подана лише 11 жовтня 2024 року.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що в апеляційній скарзі відповідач просить поновити строк на апеляційне оскарження, вказуючи, що 02 серпня 2024 року він звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 07 червня 2024 року та ухвалою суду від 20 вересня 2024 року його заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. У день проголошення ухвали суду її копія не була вручена відповідачу, а отримана його представником 26 вересня 2024 року. Таким чином, строк на апеляційне оскарження рішення має відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції керувався тим, що місцевий суд не приймав рішення про заочний розгляд справи та заочного рішення не ухвалював. Резолютивна частина рішення суду містить чіткий порядок його оскарження з урахуванням приписів ЦПК України, зокрема зазначено, що рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційний суд також вказав, що відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , не звернув уваги, що відповідачем безпідставно подано заяву про перегляд заочного рішення, яке у справі не ухвалювалося. Суд першої інстанції всупереч вимогам закону розглянув по суті таку заяву та постановив ухвалу, якою заяву про перегляд заочного рішення залишив без задоволення з мотивів відсутності у справі заочного рішення. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними, а тому відповідач має право зазначити інші підстави для поновлення такого строку.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 грудня 2024 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вказане рішення суду вважав неподаною та повернув особі, яка її подала.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначив, що він вважає рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року заочним за своєю суттю. Тому 02 серпня 2024 року звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення від 07 червня 2024 року у цій справі. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року його заяву про перегляд заочного рішення від 07 червня 2024 року залишено без руху. Після усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду, суд прийняв до розгляду заяву про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року та ухвалою від 20 вересня 2024 року залишив заяву без задоволення.
Таким чином, заявник вважав, що суд першої інстанції, прийнявши до свого провадження його заяву про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року, зобов'язавши його сплатити судовий збір за її подання та призначивши її до розгляду на 20 вересня 2024 року, штучно затягнув час, що вплинуло на дотримання заявником строків на апеляційне оскарження.
Апеляційний суд вказав, що такі доводи не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду від 07 червня 2024 року, оскільки рішення суду містить чіткий порядок його оскарження. Суд апеляційної інстанції виснував, що подання заяви про перегляд рішення, яке не є заочним, усупереч встановленому порядку його оскарження, що викладений у самому рішенні, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
Апеляційний суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що суд першої інстанції зобов'язав сплатити судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення та надалі призначив її до розгляду, оскільки з тексту ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року про залишення заяви про перегляд заочного рішення без руху вбачається, що суд першої інстанції чітко вказав заявнику на те, що заочний розгляд заявлених позовних вимог у цій справі не здійснювався.
Крім того, резолютивна частина рішення суду містить чіткий алгоритм дій та порядок його оскарження. Враховуючи, що заочне рішення суду в цій справі не ухвалювалося, що вбачається із самого рішення, місцевий суд в ухвалі 13 серпня 2024 року фактично повторно вказав відповідачу, що заочний розгляд справи не здійснювався, а ОСОБА_1 не був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу у спосіб, визначений законом, який йому двічі роз'яснювався судом першої інстанції.
Апеляційний суд також врахував, що представник відповідача отримав судове рішення 16 липня 2024 року та вказав, що наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку на звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою не є поважними. Станом на 18 грудня 2024 року відповідач не виконав вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від 14 листопада 2024 року, яка отримана ОСОБА_1 02 грудня 2024 року.
За таких обставин апеляційний суд виснував, що у цій справі апеляційне провадження було відкрито без урахування факту пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження, а тому таке провадження підлягає закриттю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 січня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, уточнивши вимоги якої та посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 18 грудня
2024 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 340/10995/20, від 11 лютого 2020 року у справі № 175/1229/17.
Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості закриття апеляційного провадження після відкриття апеляційного провадження
і призначення справи до розгляду.
Звертає увагу, що залишення апеляційної скарги без руху після відкриття апеляційного провадження і призначення справи до розгляду не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає усталеній судовій практиці. Апеляційний суд позбавлений процесуального права скасовувати власні судові рішення (ухвали), якими відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду, що є прерогативою суду касаційної інстанції.
Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд ухилився від обов'язку надання оцінки діям суду першої інстанції та допустив порушення основного принципу щодо доступу до суду, який зазначений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Будсервісматеріали» вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 травня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
17 червня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшли витребувані матеріали справи.
Верховний Суд ухвалою від 14 серпня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За правилами частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши судом апеляційної інстанції додержання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду доходить таких висновків.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.
Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З матеріалів справи відомо, що Дарницький районний суд міста Києва рішенням
від 07 червня 2024 року позов ТОВ «Будсервісматеріали» до ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будсервісматеріали» заборгованість у розмірі 157 470,00 грн, інфляційної складової боргу в розмірі 57 295,60 грн, 3 % відсотки річних у розмірі 14 339,66 грн, а також витрати
зі сплати судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
02 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду
міста Києва із заявою про перегляд заочного рішення від 07 червня 2024 року.
Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 20 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду
м. Києва від 07 червня 2024 року залишив без задоволення.
11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій також просив суд поновити строк на апеляційне оскарження.
Київський апеляційний суд ухвалою від 24 жовтня 2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року.
Київський апеляційний суд ухвалою від 11 листопада 2024 року призначив справу до розгляду у суді апеляційної інстанції у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Київський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2024 року визнав неповажними наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року залишив без руху та надав відповідачу строк для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалу Київський апеляційний суд мотивував тим, що в апеляційній скарзі відповідач просив поновити строк на апеляційне оскарження, вказуючи, що 02 серпня 2024 року він звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 07 червня 2024 року та ухвалою суду від 20 вересня 2024 року його заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. У день проголошення ухвали суду її копія не була вручена відповідачу, а отримана його представником
26 вересня 2024 року. Тому, на думку заявника, строк на апеляційне оскарження рішення має відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку на звернення з апеляційною скаргою апеляційний суд визнав неповажними з огляду на те, що суд першої інстанції не приймав рішення про заочний розгляд справи та заочного рішення не ухвалював. Резолютивна частина рішення суду містить чіткий порядок його оскарження з урахуванням приписів ЦПК України, де, зокрема, зазначено про те, що рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційний суд не звернув уваги, що заявник безпідставно подав до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення, яке у справі не ухвалювалося.
12 грудня 2024 року ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали від 14 листопада 2024 року надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що про існування справи
№ 753/5092/24 та ухвалене судове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року йому стало відомо тільки 11 липня 2024 року. Наступного дня його представник звернулася до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи та 16 липня 2024 року ознайомилася з ними. Повний текст судового рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року ним вперше отримано 16 липня 2024 року.
02 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про перегляд заочного рішення від 07 червня 2024 року у справі № 753/5092/24. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року вказану заяву залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.
26 серпня 2024 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків на виконання вимог ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року. Дарницький районного суд міста Києва прийняв до розгляду заяву про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року.
20 вересня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року залишив без задоволення. Повний текст ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року отримано особисто його представником Калашниковою С. Д. 26 вересня 2024 року.
27 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про виправлення описки (помилки) в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року.
01 жовтня 2024 року до Дарницького районного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшли зауваження на протокол судового засідання від 20 вересня 2024 року.
02 жовтня 2024 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва у задоволенні заяви про виправлення описки (помилки) ОСОБА_1 відмовлено. Копію зазначеної ухвали направлено в його електронний кабінет.
02 жовтня 2024 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва зауваження ОСОБА_1 на протокол судового засідання від 20 вересня 2024 року залишено без розгляду. Копію зазначеної ухвали направлено Дарницьким районним судом міста Києва в його електронний кабінет.
07 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Калашникова С. Д. ознайомилася з матеріалами справи № 753/5092/24 та особисто отримала копію повного тексту ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня
2024 року про відмову в задоволенні заяви про виправлення описки (помилки), a також отримала копію повного тексту ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року про залишення без розгляду зауважень ОСОБА_1 на протокол судового засідання від 20 вересня 2024 року.
ОСОБА_1 також зазначав, що суд першої інстанції, прийнявши до свого провадження його заяву про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року у справі № 753/5092/24, зобов'язавши його сплатити судовий збір та призначивши її до розгляду на 20 вересня 2024 року, штучно затягнув час, що вплинуло на дотримання ним строків на апеляційне оскарження. Таким чином, строк на оскарження судового рішення від 07 червня 2024 року пропущений із поважних причин та не з вини заявника.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 грудня 2024 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року вважав неподаною та повернув особі, яка її подала.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У частині першій статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд
не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті
6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (Ustimenko
v. Ukraine), заява № 32053/13, у рішенні від 29 жовтня 2015 року, вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункт 46 рішення).
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, насамперед належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України незалежно
від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску
з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті
358 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції після відкриття апеляційного провадження та надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, встановивши, що представник відповідача отримала судове рішення 16 липня 2024 року, а причини пропуску строку на звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою не є поважними, за відсутностіобставин непереборної сили, які могли завадити заявнику оскаржити рішення суду в апеляційному порядку у межах строку, визначеного статтею 354 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження.
Колегія суддів не бере до уваги посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду щодозастосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20, від 11 лютого 2020 року у справі № 175/1229/17, оскільки у наданих для порівняння постановах Верховний Суд не досліджував питання щодо можливості суду апеляційної інстанції закрити апеляційне провадження з підстав неповажності причин пропуску строку на подання апеляційної скарги.
У справі № 340/10995/20 предметом перегляду судом касаційної інстанції була ухвала апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
У справі № 175/1229/17 предметом перегляду суду касаційної інстанції була ухвала апеляційного суду про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення місцевого суду, а апеляційну скаргу - повернуто.
Таким чином, порівнювані правовідносини не є подібними, різняться підставами
і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20, від 11 лютого 2020 року у справі № 175/1229/17, є нерелевантними.
За наведених обставин колегія суддів не встановила порушень норм процесуального права, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.
З урахуванням того, що Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Водночас Верховний Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо: 1) апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; 2) до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання; 3) скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції; 4) скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Тобто частиною п'ятою статті 357 ЦПК України встановлено виключний перелік підстав, за яких апеляційна скарга підлягає поверненню.
Отже, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, помилково зазначив ще й про її повернення заявникові, однак вказане не вплинуло на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої
та апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального праваєбезпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржувану ухвалу судуапеляційної інстанції без змін, оскільки підстави для
її скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк Судді В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська