Справа № 175/1991/25
Провадження № 2/175/444/25
09 вересня 2025 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Рожкової Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу, в якому просив суд постановити рішення, яким стягнути з відповідачів на користь ТОВ «Краматорськтеплоенерго» заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в сумі 56706,17 грн. за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року; заборгованості з плати за абонентське обслуговування в сумі 1519,66 грн. за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року; 3% річних за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року в розмірі 3599,16 грн. та інфляційних витрат за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року (включно) в розмірі 14373,94 грн., а також стягнути з відповідачів судовий збір. Крім того, позивач просив поновити строки для звернення до суду з позовною заявою.
14 березня 2025 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки не містять документального підтвердження зафіксованих обсягів наданих позивачем послуг. Окрім того, аналіз змісту Постанови КМУ від 05 березня 2022 року № 206 свідчить, що заборона стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги виникає у споживачів які набули статусу внутрішньо переміщеної особи, або фактично не проживають за вказаною адресою, за умов належного повідомлення уповноваженого органу, в тому числі управителя.
20 травня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій представник зазначила, що фактично в квартирі проживають орендарі, які споживають надані послуги, а тому відповідачі зобов'язані їх оплатити.
04 червня 2025 року відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надав до суду заперечення в яких зазначив, що наданий позивачем розрахунок не підтверджує наявність у відповідача заборгованості та є неналежним доказом.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, у задоволенні позову просили відмовити.
Вислухавши представника позивача,вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги (до яких відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 цього ж Закону віднесено і послуги з водовідведення) у строки, встановлені договором або законом.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у певному обсязі (Постанова ВСУ від 30.10.2013 року по справі №6-59цс13).
Верховний Суд України у правовій позиції, яка висловлена в постанові від 20.04.2016 року по справі №6-2951цс15 роз'яснив, що, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». Отже, відсутність договору у разі фактичного користування послугою не дає підстав не оплачувати її або оплачувати лише частково.
Судом встановлено, що між ТОВ «Краматорськтеплоенерго» та відповідачами встановилися фактичні відносини з приводу надання послуг з постачання теплової енергії у квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно від 31 жовтня 2023 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 . (а.с. 23)
На ім'я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до якого нараховується плата за послугу з постачання теплової енергії. Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за вищевказаною адресою та також є споживачем наданих послуг, що підтверджується довідкою про зареєстрованих осіб №55372 від 13 листопада 2024 року.(а.с. 14-15, 22)
Так, за період часу з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 нараховано за опалення 56706,17 грн. Нарахування за опалення здійснюється відповідно до встановлених тарифів (розміри тарифів зазначені на офіційному сайті ТОВ «Краматорськтеплоенерго») та показників домового лічильника відповідно до опалювальній площі квартири АДРЕСА_2 .
Тобто між позивачем та відповідачами діяли договірні відносини на підставі ЗУ «Про житлово - комунальні послуги». Згідно ст.13 цього ж закону у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Співвласники будинку, розташованого за адресом: АДРЕСА_1 , не уклали з Позивачем відповідний договір у зазначені строки. Тому вважається, що з Відповідачами укладено індивідуальний договір, який є публічним договором приєднання.
Як зазначає позивач, відповідачі не зверталися до абонентного відділу Позивача з претензіями або незгодою щодо нарахувань за опалення. Оскільки відповідачі не сплачували послуги за постачання теплової енергії з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року, виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 56706,17 грн.
Стаття 1 ЗУ «Про житлово - комунальні послуги» визначає, що плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку для відшкодування витрат виконавця, пов'язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, а у випадках, визначених цим Законом, також і витрати на обслуговування приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги у квартирах (приміщеннях) багатоквартирного будинку.
Такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок плати за абонентське обслуговування всіма співвласниками багатоквартирних будинків, незалежно від того, чи підключено їхні приміщення до систем теплопостачання виконавця комунальної послуги.
Розмір плати за абонентське обслуговування встановлено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 808 «Про встановлення граничного розміру плату за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами». Розмір плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для послуг з постачання теплової енергії, що надаються ТОВ «Краматорськтеплоенерго» споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами: з 01 березня 2020 року складає 35,77 грн з ПДВ; з 01 вересня 2021 року складає 33,74 грн. з ПДВ; з 01 жовтня 2023 року по теперішній час складає 30,68 грн. з ПДВ. Нарахування здійснюється щомісяця протягом року у фіксованому розмірі.
Заборгованість відповідачів з плати за абонентське обслуговування за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року (включно) по особовому рахунку № НОМЕР_1 складає 1519,66 грн.
Відповідачі не погоджуючись з даною заборгованістю зауважили, що положеннями Постанови КМУ від 05 березня 2022 року № 206 заборонено стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у споживачів які набули статусу внутрішньо переміщеної особи, або фактично не проживають за вказаною адресою, за умов належного повідомлення уповноваженого органу, в тому числі управителя.
Так, згідно довідки №10-03/25-1 від 10 березня 2025 року ОСОБА_2 працював в ТОВ «ХОЗХІМСЕРВІС» на посаді юрисконсульта з червня 2019 року по серпень 2024 року. (а.с. 46)
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 квітня 2022 року №3004-5001394789 ОСОБА_3 фактично проживає за адресою АДРЕСА_3 .
Однак відповідачами не надано до суду жодного доказу повідомлення уповноваженого органу щодо їх не проживання за адресою АДРЕСА_1 .
При цьому суд також зауважує, що відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 №509, у заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначаються відомості про зареєстроване місце проживання та адреса фактичного проживання, повідомлені цією особою. Зазначена інформація має облікове значення.
Тобто орган уповноважений на взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не перевіряє фактичне місце проживання, а лише вказує ту адресу, яка повідомлена самою особою, що унеможливлює перевірити фактичне проживання за повідомленою адресою.
Таким чином, з огляду на те, що відповідачі отримували послуги з постачання теплової енергії, однак не сплачували за її використання утворилася заборгованість за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року за постачання теплової енергії у розмірі 56706,17 грн. та з плати за абонентське обслуговування у розмірі 1519,66 грн., яка з урахуванням наданих стороною позивача доказів підлягає стягненню з відповідачів.
Стосовно вимоги про стягнення 3% річних за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року в розмірі 3599,16 грн. та інфляційних витрат за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року (включно) в розмірі 14373,94 грн. суд зазначає наступне.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції, яка висловлена в постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2023цс15, закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у ст. 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.
Згідно п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Оскільки позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні витрати за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року, то існують всі підстави для застосування строків позовної давності з огляду на їх пропуск позивачем.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Обчислення позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи, що позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні витрати за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року, то керуючись ст.261 ЦК України строк для подання позову вже сплив.
Відповідно до частини третьої ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторонами у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оцінюючи доводи відповідача про застосування строків позовної давності, суд прийшов до висновку, що за приписами ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом із цим, згідно роз'яснень, даних в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», якщо строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №904/3405/19 зроблено висновки, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Водночас саме на позивача покладений обов'язок доведення тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
При цьому, закон не встановлює порядку за яким суд визнає підстави пропуску позовної давності поважними, зокрема, не вимагає подання окремого письмового клопотання з відповідним проханням про поновлення пропущеного строку, а лише встановлює необхідність належного обґрунтування обставин, які б підтверджували існування об'єктивних непереборних труднощів для своєчасного звернення до суду.
Виходячи з норм чинного законодавства пропуск строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог і застосовується у разі наявності порушеного права, відсутність порушеного права само по собі є підставою для відмови у задоволенні позову.
З урахуванням вищенаведеного, обставин спірних правовідносин, наданих до суду доказів, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду позивачем пропущений, підстави для визнання поважними причин пропуску встановленого законом строку відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат, слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.У відповідності ч.1 ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
За правилами ч.1 ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Як передбачено ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Також, Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, від 18.07.2006 року).
Враховуючи вищевикладене суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача повинно бути стягнено сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 267, 526, 530, 625 ЦК України, ст. 20, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 12, 13, 76, 130, 141, 223, 263-266, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_3 на користь ТОВ «Краматорськтеплоенерго» ( НОМЕР_4 ТОВ «Краматорськтеплоенерго» (ідентифікаційний код 34657789) в АТ «Приватбанк») заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в сумі 56706,17 грн. за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року; заборгованість з плати за абонентське обслуговування в сумі 1519,66 грн. за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а всього стягнути 60648,23 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Озерянська Ж.М.