20 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 338/1297/22
провадження № 61-4302св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у складі колегії суддів Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Пнівчук О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення дії земельного сервітуту,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила припинити дію земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки, площею 0,0147 га, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, встановленого рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що Богородчанський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 31 липня 2019 року встановив постійний безоплатний земельний сервітут частини земельної ділянки, площею 0,0147 га, з довжинами між точками «А», «Б», «В», «Г» 3,50 м, 17,72 м, 9,16 м, 12,57 м, 9,56 м, 4,68 м, 5,63 м, 9,28 м, 17,67 м, що розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_3 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2006 року серії ЯД № 866311, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, у вигляді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_2 , розташованих на АДРЕСА_2 .
Спірну земельну ділянку ОСОБА_4 придбав на підставі договору купівлі-продажу від 11 листопада 2005 року під час перебування у шлюбі з позивачем, тому вона є спільною сумісною власністю подружжя, яке використовувало її за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Позивач вважала, що дію земельного сервітуту частини земельної ділянки, встановленого рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року, слід припинити на підставі частини третьої статті 406 Цивільного кодексу України, пункту 6 частини другої статті 102, частин другої, третьої статті 152 Земельного кодексу України.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 27 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 4 850,00 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач як співвласник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, не надала доказів несення нею надмірного тягаря через неможливість використання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_1 фактично не згодна з рішенням суду від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 про встановлення земельного сервітуту, яке за скаргами ОСОБА_3 і ОСОБА_1 були предметом перегляду в судах апеляційної і касаційної інстанцій.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 09 серпня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат за надання правничої допомоги в розмірі 4 850,00 грн скасував. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00 грн.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Водночас колегія суддів не погодилася із висновками суду першої інстанції в частині задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначивши, що ОСОБА_2 не подала попереднього (орієнтовного) розрахункусуми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, що є підставою для відмови у їх стягненні.
ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 01 лютого 2024 рокузакрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року. Стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правової допомоги в сумі 2 800,00 грн.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог і не вирішував питання про права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_3 .
Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вказав на доведеність таких витрат.
Верховний Судпостановою від 02 жовтня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Захаріїва Б. Д. задовольнив частково.
Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до апеляційного суду.
В іншій частині ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишив без змін.
Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що оскільки ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу у справі, в якій він не брав участі, на судове рішення, яким не вирішувалося питання про його права та обов'язки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Водночас зі змісту ухвали апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та матеріалів справи відомо, що заяву від 01 лютого 2024 року і докази понесення відповідачем витрат на правничу допомогу адвокат Гордий М. М. як представник ОСОБА_2 надав у судовому засіданні 01 лютого 2024 року, в яке ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим через його електронний кабінет в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, не з'явився.
Ураховуючи наведене, всупереч положенням ЦПК України апеляційний суд не перевірив та не встановив направлення вказаних доказів заявнику та не забезпечив ОСОБА_3 можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене ухвала апеляційного суду в частині стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 2 800,00 грн підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2024 року заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнив.
Стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, в сумі 2 800,00 грн.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що до закінчення судових дебатів у справі відповідач надала належні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Супровідним листом від 18 жовтня 2024 року ОСОБА_3 направлено копію ухвали суду, копію заяви ОСОБА_2 про розподіл судових витрат із додатками, копію договору про надання правової допомоги.
Згідно з довідкою про доставлення електронного документа документ в електронному вигляді «Ухвала» від 17 жовтня 2024 року, а також прикріплені файли - заява щодо стягнення витрат на правничу допомогу ( ОСОБА_2 ) у справі № 338/1297/22 доставлено до електронного кабінету ОСОБА_3 17 жовтня 2024 року о 19:05:27.
При цьому ОСОБА_3 не подав до апеляційного суду клопотання про заперечення чи зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на підставі наданих відповідачем доказів, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність ОСОБА_2 понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 800,00 грн та їх співмірність з обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2025 року ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року та відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 908/574/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивував тим, що всупереч положенням частин першої, другої статті 134 та частини восьмої статті 141 ЦПК Українивідповідач не подала разом із відзивом на апеляційну скаргу попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, а також не зробила до закінчення судових дебатів у справі відповідну заяву, яка б змістовно виражала намір отримати за результатами вирішення спору по суті відшкодування витрат на правничу допомогу.
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 02 червня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Богородчанського районного суду Івано-Франківської області.
Верховний Суд ухвалою від 04 липня 2025 року зупинив виконання ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у цій справі до закінчення касаційного провадження.
16 липня 2025 року справу № 338/1297/22 передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
ОСОБА_2 є власником домоволодіння та земельної ділянки, площею 0,1540 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2620488602:01:001:0100, розташованих на АДРЕСА_1 .
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2006 року серії ЯД № 866311, ОСОБА_3 належить земельна ділянка, площею 0,1507 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Земельну ділянку ОСОБА_3 придбав за договором купівлі-продажу від 04 листопада 2005 року.
Позивач ОСОБА_1 перебуває із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі.
Спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу користування ОСОБА_2 заїздом до свого домогосподарства триває із травня 2018 року.
Богородчанський районний суд Івано-Франківської областірішенням від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту задовольнив. Встановив постійний безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки, площею 0,0147 га, що розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, яка належить на праві власності як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 , відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України.
Згідно з висновком експерта від 15 лютого 2019 року № 007/02-19 та висновком експерта від 22 травня 2020 року № 1952/19-28/1148-1151/20-28 за результатами земельно-технічної експертизи, проведеної на виконання ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року, облаштування проходу та під'їзду до земельної ділянки ОСОБА_2 можливе тільки шляхом встановлення земельного сервітуту. Більш доцільним і належним є встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах учасники процесу несуть певні витрати.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).
За результатами апеляційного перегляду справи суд має право як на певні висновки щодо розгляду справи по суті (стаття 374 ЦПК України), так і певні процесуальні висновки, які унеможливлюють подальший апеляційний розгляд (стаття 362 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз змісту наведених правових норм свідчить про те, що особа, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, набуває статусу учасника справи після відкриття апеляційного провадження за її скаргою. Це означає, що вона користується правами та несе обов'язки учасника справи до моменту закриття апеляційного провадження, навіть якщо пізніше буде встановлено, що судовим рішенням питання про її права та обов'язки насправді не вирішувалося.
Верховний Суд звертає увагу, що апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи, а саме суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
З цією процесуальною дією суду пов'язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України).
У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи.
Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України).
Подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.
Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв'язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження.
Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 344/8736/21 (провадження № 61-8670св23) зазначив, що у цій справі апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову і це рішення суду не стосується прав, інтересів та обов'язків особи, яка не брала участі у справі. Водночас під час розгляду справи в апеляційному суді сторона відповідача понесла витрати на професійну правничу допомогу, яку суд правильно стягнув з особи, яка подавала апеляційну скаргу.
Схожа правова позиція про те, що у випадку закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, мають право на відшкодування судових витрат на правничу допомогу за рахунок такого учасника справи (особи, яка не брала участі у справі) також знайшла своє відображення у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 216/3614/21 (провадження № 61-3858св23), від 05 червня 2024 року у справі № 711/9608/15-ц (провадження № 61-11547св23), від 23 липня 2024 року у справі № 711/5370/21 (провадження № 61-5146св24).
Отже, відповідач ОСОБА_2 , яка добросовісно реагувала на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 , понесла судові витрати, оскільки у цьому випадку звернулася за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а отже, може розраховувати на відшкодування цих витрат у випадку закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У постанові від 18 березня 2024 року у справі № 459/2350/23 (провадження № 61-1802св24) Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування статті 134 ЦПК України про необхідність подання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, зазначивши, що аналіз положень статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Надання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може відмовити», а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника. Таким чином, хоча відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу у зв'язку з неподанням заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат є правом суду, а не обов'язком, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зміст частини восьмої статті 141 ЦПК України сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про розподіл судових витрат, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21, від 31 травня 2022 року у справі № 917/304/21, від 14 травня 2025 року у справі № 903/753/22).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21), від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).
У справі, що переглядається, представник відповідача адвокат Гордий М. М. у судовому засіданні 01 лютого 2024 року подав заяву про відшкодування судових витрат, понесених ОСОБА_2 на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, розмір яких становить 2 800,00 грн.
На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції сторона відповідача надала:
- договір про надання правової допомоги від 20 січня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Гордим М. М.;
- акт приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) від 01 лютого 2024 року, згідно з яким вартість наданих адвокатом послуг за підготовку відзиву на апеляційну скаргу та участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції становить 2 800,00 грн.
Супровідним листом від 18 жовтня 2024 року апеляційний суд направив ОСОБА_3 копію ухвали суду, копію заяви ОСОБА_2 про розподіл судових витрат із додатками, копію договору про надання правової допомоги.
Згідно з довідкою про доставлення електронного документа документ в електронному вигляді «Ухвала» від 17 жовтня 2024 року, а також прикріплені файли - заява щодо стягнення витрат на правничу допомогу ( ОСОБА_2 ) у справі № 338/1297/22 доставлено до електронного кабінету ОСОБА_3 17 жовтня 2024 року о 19:05:27.
При цьому ОСОБА_3 не подав до апеляційного суду клопотання щодо заперечення чи зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
У справі, що переглядається, надавши оцінку співмірності розміру витрат зі складністю справи та обсягом наданих правових послуг, відповідності цього розміру критеріям реальності та розумності, апеляційний суд дійшов правильного висновку про доведеність ОСОБА_2. понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 800,00 грн.
Верховний Суд погоджується із наведеними висновками апеляційного суду та вважає, що такий розмір відшкодування відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, і ці витрати є співмірними із виконаною адвокатом роботою.
Доводи касаційної скарги про те, що всупереч положенням частин першої та другої статті 134 ЦПК України сторона відповідача не подала разом із відзивом на апеляційну скаргу попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, не заслуговують на увагу, оскільки аналіз наведеної норми процесуального закону свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Неподання стороною відповідача у відзиві на апеляційну скаргу попереднього розрахунку судових витрат не могло бути безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат, оскільки це не завадило представнику ОСОБА_3 адвокату Захаріїву Б. Д. подати до апеляційного суду заяву щодо необґрунтованості та неспівмірності заявлених до стягнення витрат.
Аргументи касаційної скарги про те, що всупереч положенням частини восьмої статті 141 ЦПК України сторона відповідачане зробила заяву, яка б змістовно виражала намір отримати за результатами вирішення спору по суті відшкодування витрат на правничу допомогу, є неспроможними, оскільки у судовому засіданні 01 лютого 2024 року до закінчення судових дебатів представник відповідача заявив про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, а тому апеляційний суд обґрунтовано розглянув питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній додатковій постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки Верховний Суд ухвалою від 04 липня 2025 року зупинив виконання оскаржуваного судового рішення, то необхідно поновити його виконання.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк