15 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 607/21964/24
провадження № 61-4364св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа: ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Моленя Ростислава Богдановича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2024 року у складі судді Кунець Н. Р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року,ухвалену у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Костіва О. З., Храпак Н. М.,
Описова частина
Короткий зміст заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявоюпро видачу обмежувального припису.
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який був розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2024 року у справі № 607/16649/23.
Вказувала, що вона та ОСОБА_2 проживають за різними адресами, однак останній регулярно навідується за місцем її проживання та вчиняє домашнє насильство психологічного характеру, а саме висловлює щодо неї образи, погрози, залякування та переслідує її.
Наголошувала, що така поведінка колишнього чоловіка негативно впливає на її здоров'я та працездатність, а також на її психологічний стан, оскільки вона постійно перебуває у стані стресу та тривоги.
Звертала увагу, що неодноразово зверталася за захистом до правоохоронних органів, оскільки не здатна самостійно захистити себе. Проте це не дало жодного результату, ОСОБА_2 не змінив своєї поведінки щодо неї та не залишає її у спокої, продовжуючи переслідувати та погрожувати їй, на будь-які зауваження з приводу припинення протиправної поведінки не реагує.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , на строк 6 (шість) місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:
- заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 500 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 , контактувати із нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, а також у будь-який спосіб спілкуватися;
- заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати її - ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково.
Видано обмежувальний припис строком на 3 (три) місяці, згідно з яким:
- заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань 200 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 , контактувати із нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, а також в будь-який спосіб спілкуватися;
- заборонено ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати її - ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею.
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив із принципу пропорційності, оцінивши ризики продовження протиправної поведінки заінтересованої особи, який неодноразово вчиняв домашнє насильство психологічного характеру відносно ОСОБА_1 та її вплив на заявницю, яке виявилося у неодноразових, впродовж тривалого часу словесних образах, погрозах, приниженні, залякуванні та переслідуванні останньої, тому з метою уникнення у майбутньому домашнього насильства у будь-якому прояві, захисту прав постраждалої ОСОБА_1 вважав за необхідне видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 у вигляді заходів тимчасового обмеження його прав.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису щодо кривдника, оскільки наведені в заяві обставини містять ознаки застосування до заявниці колишнім чоловіком психологічного насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та підтверджуються як дослідженими судом першої інстанції доказами, так і поясненнями сторін в суді першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано визначив строк дії обмежувального припису - 3 місяці.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Молень Р. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявниця не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, щопісля виконання ОСОБА_2 установлених приписів, строк дії яких сплинув, існують ризики продовження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства в майбутньому.
Заява про видачу обмежувального припису є зловживанням заходами запобігання та протидії домашньому насильству, яка має на меті дискредитувати його у відносинах з дітьми та у спорах про визначення способу участі у вихованні дітей.
Поведінка ОСОБА_1 полягає у її намаганнях звинуватити ОСОБА_2 у вчиненні домашнього насильства, що надалі може негативно вплинути на вирішення питання щодо поділу майна подружжя, подальшого виховання дітей та інших особистих питань.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19), від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 (провадження № 61-22727св19), від 13 липня 2022 року у справі № 522/22471/21 (провадження № 61-4169св22), від 15 листопада 2024 року у справі № 727/614/24 (провадження № 61-12068св24).
Доводи інших учасників справи
У травні 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У травні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2024 року у справі № 607/16649/23.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 396643311 від 26 вересня 2024 року, житловий будинок, загальною площею 211,9 кв. м, житловою площею 109,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2729623 від 22 квітня 2013 року, ОСОБА_1 є власницею 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до термінового заборонного припису серії АА № 333792 від 24 серпня 2024 року, винесеного стосовно кривдника ОСОБА_2 , останньому заборонено у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_1 строком на 5 діб з 11 год. 00 хв. 24 серпня 2024 року до 11 год. 00 хв. 29 серпня 2024 року, у зв'язку із скоєнням ним домашнього насильства стосовно постраждалої особи ОСОБА_1 .
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2024 року у справі № 607/21108/24 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170,00 грн.
Відповідно до термінового заборонного припису серії АА № 333453 від 13 вересня 2024 року, винесеного стосовно кривдника ОСОБА_2 , останньому заборонено у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_1 строком на 5 діб з 19 год. 30 хв. 13 вересня 2024 року до 19 год. 30 хв. 18 вересня 2024 року, у зв'язку із скоєнням ним домашнього насильства стосовно постраждалої особи ОСОБА_1 .
Відповідно до термінового заборонного припису серії АА № 333454 від 28 вересня 2024 року, винесеного стосовно кривдника ОСОБА_2 , останньому заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_1 строком на 5 діб з 20 год. 00 хв. 28 вересня 2024 року до 20 год. 00 хв. 03 жовтня 2024 року, у зв'язку з скоєнням ним домашнього насильства стосовно постраждалої особи ОСОБА_1 .
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року у справі № 607/21108/24 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2024 року щодо ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.
Згідно з відповіддю Комунального закладу Тернопільської міської ради Тернопільського міського центру соціальної служби № 27 від 28 січня 2025 року на адвокатський запит ОСОБА_3 від 23 січня 2025 року, ОСОБА_1 зверталася 04 грудня 2023 року до Денного центру соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, Комунального закладу Тернопільської міської ради Тернопільський міський центр соціальних служб.
За висновком оцінки потреб сім?ї/особи, з грудня 2023 року до березня 2024 року ОСОБА_1 отримувала послуги фахівця із соціальної роботи та психолога Денного центру соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі. Їй було надано допомогу в аналізі життєвої ситуації, пошуку основних проблем та шляхів їх вирішення. Сформовано план безпеки у випадку повторного вчинення домашнього насильства. З приводу погіршення здоров'я зверталася в лікувально-діагностичний центр.
Відповідно до відповіді начальника відділення поліції № 1 (м. Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області від 28 вересня 2024 року, мали місце звернення ОСОБА_1 стосовно протиправної поведінки колишнього чоловіка, а саме: ЄО 2500 від 05 червня 2024 року; ЄО 2503 від 05 червня 2024 року; ЄО 3767 від 17 серпня 2024 року (складенийпро адміністративне правопорушення № 278667 за частиною першою статті 173-2КУпАП, вчинення домашнього насильства; ЄО 4219 від 13 вересня 2024 року (ТЗП АА 333453 від 13 вересня 2024 року); ЄО 4412 від 28 вересня 2024 року (ТЗП АА 333454 від 28 вересня 2024 року); проведення профілактичних бесід з ОСОБА_2 .
Згідно з постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2024 року у справі № 607/22817/24 об'єднано в одне провадження справу № 607/22817/24 (провадження № 3/607/9490/2024) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП із справою № 607/22818/24 (провадження № 3/607/9491/2024) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП та присвоєно об'єднаній справі єдиний № 607/22817/24 (провадження № 3/607/9490/2024).
Провадження в адміністративній справі відносно ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП за епізодом невиконання термінового заборонного припису 01 жовтня 2024 року о 19.30 год. (протокол про адміністративне правопорушення ВАД № 619183 від 17 жовтня 2024 року) - закрито, в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КупАП, за епізодом невиконання термінового заборонного припису 01 жовтня 2024 року о 15.30 год. (протокол про адміністративне правопорушення ВАД № 619182 від 17 жовтня 2024 року) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 255,00 грн.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру досудового розслідування, номер кримінального провадження 12024216040001067 від 05 грудня 2024 року, 05 грудня 2024 року на адресу Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області надійшла заява гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виконує вимоги визначені обмежувальним приписом рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2024 року у справі № 607/21964/24.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Моленя Р. Б. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Основним нормативно-правовим актом, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII).
Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника.
Законом № 2229-VIII визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18(провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22
Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявницею доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 строком на три місяці та встановлення заходів тимчасового обмеження певних прав останнього.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Моленя Ростислава Богдановича залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник