11 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 552/8941/24
провадження № 61-11083ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2025 року у справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води,
У грудні 2024 року Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» звернулося до суду з позовом
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води в розмірі 51 435,24 грн, за період з 01 травня 2022 року
до 01 грудня 2024 року.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2025 року, позов Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» суму заборгованості за послуги, отримані за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 травня 2022 року до 01 грудня
2024 року, в розмірі 51 435,24 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
25 серпня 2025 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернулася
до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2025 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2025 року і направити справу на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи
те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та справах з ціною позову,
що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти дотриманню розумного строку розгляду справи, а також визначеності
й стабільності у цивільних правовідносинах.
У цій справі предметом позову є стягнення заборгованості за послуги
з постачання теплової енергії та гарячої води в розмірі 51 435,24 грн, тому ціна позову в цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 =
757 000,00 грн).
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявниця мотивувала тим,
що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для неї.
На обґрунтування вказаного зазначає, що правові питання, які постають
та потребують вирішення в цій справі мають особливе значення не тільки
для неї, але й для широкого кола суб'єктів правовідносин в сфері житлово-комунальних послуг. Їх вирішення сприятиме однаковому тлумаченню закону
та забезпечить однакове застосування норм права, оскільки відсутні відповідні висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права
в правовідносинах, що виникають в сфері надання послуг з постачання теплової енергії, розгляд цієї касаційної скарги покликаний забезпечили підхід, який має бути однаково правильним у вирішенні багатьох подібних справ в судах першої
та апеляційної інстанцій.
Отже, забезпечення сталості та єдності судової практики є одним із основних завдань діяльності Верховного Суду як найвищого органу у судовій системі України.
Значний суспільний інтерес полягає в серйозній і обґрунтованій зацікавленості, яка має неабияке виняткове значення для усіх споживачів послуг з постачання теплової енергії, а особливо для споживачів послуг Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» в контексті можливого впливу ухваленого в цій справі судового рішення на права споживачів цих комунальних послуг, яких є близько
160 тисяч, які четвертий рік поспіль не можуть отримати обґрунтовані
та вмотивовані судові рішення, які б забезпечили реальний захист їх прав,
як громадян та споживачів послуг, державою та насамперед судом відповідно
до положень статей 42 та 55 Конституції України.
Суспільний інтерес підтверджується також наявністю тисяч справ в різних інстанціях цивільних, господарських, адміністративних судів, численними зверненнями споживачів до Президента України, до органів державної влади
та місцевого самоврядування, до судових органів з метою вирішення проблеми необґрунтованих, несправедливих, неправомірних нарахувань за послуги,
що спричиняє масові неплатежі населення, та переростає в акції протесту громадян проти зловживань Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго».
Виняткове значення цієї справи полягає також у тому, що рішенням апеляційного суду, яке на думку заявниці не є вмотивованим, стягнуті необґрунтовані відповідними розрахунками суми, які є значними для пенсіонерки в час війни.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, у чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння
та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, заявницею не обґрунтовано.
Наведені заявницею обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона на обґрунтування своїх доводів не навела переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували
б те, що касаційна скарга повинна бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою,
що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.
Подібний підхід застосований в ухвалах Верховного Суду від 20 серпня 2025 року
у справі № 524/9286/24 та від 26 cерпня 2025 року у справі № 553/2661/22.
Доводи скарги про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів.
У справі, що становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для її учасника, та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом
у касаційному порядку з метою перегляду судового рішення, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону. Водночас має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини
і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов'язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника,
а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Також особа, яка подає касаційну скаргу у малозначній справі, зобов'язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення у його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене заявниця не обґрунтувала необхідність відкриття касаційного провадження в справі, судове рішення в якій не підлягає касаційному оскарженню.
Верховний Суд враховує ціну і предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Таким чином, обставин, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, Верховним Судом
у цій справі не встановлено.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно
до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services
v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre
v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитися з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб
(п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня
2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судові рішенні, які не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу
на судові рішення, що згідно з положеннями ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 березня
2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2025 року
у справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська