11 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 757/54616/20-ц
провадження № 61-45св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року в складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 386 047,17 доларів США, з яких 350 000,00 доларів США - сума позики та 36 047,17 доларів США - 3 % річних від простроченої суми.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20 травня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики у вигляді розписки, відповідно до якого відповідач отримав від нього грошові кошти в сумі 350 000,00 доларів США та взяв на себе обов'язок повернути йому зазначену суму коштів у строк до 01 липня 2017 року.
Однак свої зобов'язання в установлений строк не виконав та станом на час пред'явлення позову грошові кошти йому не повернув.
Відповідно до статей 625, 1050 ЦК України відповідач зобов'язаний, крім повернення позики, сплатити йому 3 % річних від простроченої суми, які за період з 02 липня 2017 року до 06 грудня 2020 року становлять 36 047,17 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 350 000 доларів США, 3 % річних у сумі 31 546,22 доларів США та судові витрати в розмірі 10 510,00 грн.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з ОСОБА_2 на його користь судові витрати на правничу допомогу в розмірі 111 000,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позову. Між сторонами виникли зобов'язання за договором позики, які відповідач належним чином не виконав, а тому зобов'язаний повернути позивачу борг в сумі 350 000,00 доларів США, а також 3 % річних з моменту, коли відповідач повинен був повернути кошти до 01 липня 2020 року, тобто за три роки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року змінено в частині стягнення судового збору, зменшивши розмір судового збору до 10 387,00 грн.В іншій частині рішення залишити без змін.
Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати професійної правничої допомоги в розмірі 71 157,60 грн.
В іншій частині заяву про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення позову й доводи апеляційної скарги цього не спростували.
Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції не врахував, що такі витрати підлягали покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, стягуючи витрати на правничу допомогу в повному обсязі, суд не надав оцінки запереченням відповідача щодо неспівмірності цих витрат, не застосував критерія реальності наданих адвокатом послуг. У зв'язку з цим, перевіривши доводи відповідача, врахувавши критерії реальності наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру, апеляційний суд вважав, що на відповідача слід покласти понесені позивачем витрати в сумі 71 157,60 грн, яка є співмірною із реальним обсягом наданих послуг та виконаних робіт.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року й ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; підстави, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Не врахували, що Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ внесені зміни, зокрема до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно з пунктом 18 якого в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.
Не надали належної оцінки договору про співпрацю від 11 листопада 2021 року, на підставі якого його зобов'язання за розпискою від 23 травня 2017 року припинилися за домовленістю сторін.
Не обґрунтували розміру стягнутої суми 3 % річних. Не застосували наслідки спливу позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
24 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.
ОСОБА_2 подав клопотання, у якому просить розглянути справу в судовому засіданні з викликом сторін.
Оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
20 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, на підтвердження чого відповідач написав розписку.
Відповідно до цієї розписки відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 350 000,00 доларів США та взяв на себе обов'язок повернути їх йому до 01 липня 2017 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки(стаття 611 ЦК України).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суди встановили, що 23 травня 2017 року ОСОБА_2 написав розписку про отримання від позивача грошових коштів у сумі 350 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 01 липня 2017 року.
Факт укладення договору позики та отримання цих коштів відповідач не заперечував.
Доказів, які б свідчили про повернення позивачу боргу, у матеріалах справи немає і відповідач на такі обставини не посилався.
Водночас, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на припинення зобов'язань за договором позики від 23 травня 2017 року внаслідок укладення 11 листопада 2021 року договору про співпрацю між ОСОБА_1 , Громадською організацією «Київське товариство «Лемківщина» імені Богдана-Ігоря Антонича», Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-Спец Інвест Технології» та ним.
Суди дослідили цей договір про співпрацю та встановили, що договір не містить жодного положення, яке б свідчило, що викладені в ньому зобов'язання замінюють зобов'язання за договором позики від 20 травня 2017 року. Умови договору про співпрацю (який до того ж укладений під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції) взагалі не містять посилань на наявність такого зобов'язання та укладання боргової розписки ОСОБА_4 . У зв'язку з цим суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на припинення зобов'язань за договором позики.
Таким чином, установивши, що ОСОБА_4 свої зобов'язання за договором позики не виконав, взяті в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у встановлений строк не повернув, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з нього суми боргу разом з нарахованими відповідно до частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми, у розмірі, який відповідач не спростував (зокрема, свого розрахунку 3 % річних не надав).
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Також, у зв'язку із частковим задоволенням позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу. Визначений апеляційним судом розмір витрат на правничу допомогу відповідач у касаційній скарзі не спростовує, тому Верховний Суд у силу вимог статті 400 ЦПК України його не перевіряє.
Посилання ж відповідача в касаційній скарзі на те, що суди порушили вимоги пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та безпідставно стягнули з нього 3 % річних не заслуговують на увагу, оскільки суди стягнули 3 % річних від простроченої суми за період з 02 липня 2017 року до 01 липня 2020 року, тоді як звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, яке передбачене в пункті 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, стосується платежів, нарахованих позикодавцем з початку дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року.
Доводи касаційної скарги про пропуск позовної давності були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував з посиланням на Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким строки, визначені, зокрема статтею 257 ЦК України, були продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби. Верховний Суд не вбачає необхідності повторно надавати оцінку цьому доводу відповідача.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко