10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 442/1225/23
провадження № 61-12021св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати», ОСОБА_1 ,
треті особи: Державне підприємство «Ліси України», Державна інспекція архітектури та містобудування України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року в складі судді Павлів З. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 рокув складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» (далі - ТОВ «Осоння Карпати») та ОСОБА_1 , у якому просив:
визнати недійсним правочин, оформлений протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» № 3 від 02 липня 2020 року та актом приймання-передачі нерухомого майна від 02 липня 2020 року, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» в частині внесення ОСОБА_1 нежитлових приміщень, розташованих в селі Старий Кропивник Дрогобицького району Львівської області, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 205,8 кв.м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076156446212; нежитлової будівлі загальною площею 76,4 кв.м на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076172046212; нежитлової будівлі загальною площею 26,4 кв.м на АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076188846212; нежитлової будівлі загальною площею 26,5 кв.м на АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076136946212; нежитлової будівлі загальною площею 26,4 кв.м на АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076127646212; нежитлової будівлі загальною площею 44,8 кв.м на АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076104446212; нежитлової будівлі загальною площею 40,1 кв.м на АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076075646212; нежитлової будівлі загальною площею 397,0 кв.м на АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076180846212; та нежитлової будівлі загальною площею 52,5 кв.м на АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076146446212;
скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Осоння Карпати» з припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ці нежитлові приміщення;
та зобов'язати ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її в первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об'єктів самочинного будівництва, а саме зазначених вище нежитлових приміщень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Львівська обласна державна адміністрація є власником земельної ділянки лісового фонду на АДРЕСА_10 , яка за договором довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року була передана в користування ОСОБА_1 .
На цій земельній ділянці ОСОБА_1 без дозволу на початок будівельних робіт та без належно затвердженого проекту побудувала спірні нежитлові будівлі, які є самочинним будівництвом.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2020 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на ці будівлі. На підставі цього рішення 29 квітня 2020 року відповідач зареєструвала за собою право власності на спірне майне, яке 02 липня 2020 року передала до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати».
Разом з тим постановою Львівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 про визнання право власності на майно.
Тобто ТОВ «Осоння Карпати» набуло майно від особи, яка не мала на нього права, оскільки рішення суду, на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на майно, скасоване, а відтак подальша передача цього майна до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» та реєстрація права власності на нього за цим товариством є незаконною.
Крім того, оскільки, здійснивши самочинне будівництво, ОСОБА_1 істотно порушила умови договору довгострокового тимчасового користування лісами, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року цей договір розірваний, а ОСОБА_1 зобов'язано повернути лісову ділянку у володіння Львівської обласної державної адміністрації.
Однак рішення суду виконати неможливо, оскільки земельна ділянка зайнята будівлями та спорудами, право власності на які зареєстровано за ТОВ «Осоння Карпати».
Внаслідок незаконної реєстрації та самочинного будівництва Львівська обласна державна адміністрація, як власник спірної земельної ділянки, а Державне підприємство «Ліси України», як землекористувач, позбавлені можливості використовувати земельну ділянку лісогосподарського призначення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним правочин, оформлений протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» № 3 від 02 липня 2020 року та актом приймання-передачі нерухомого майна від 02 липня 2020 року, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» в частині внесення ОСОБА_1 нежитлових приміщень, розташованих в селі Старий Кропивник Дрогобицького району Львівської області, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 205,8 кв.м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076156446212; нежитлової будівлі загальною площею 76,4 кв.м на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076172046212; нежитлової будівлі загальною площею 26,4 кв.м на АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076188846212; нежитлової будівлі загальною площею 26,5 кв.м на АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076136946212; нежитлової будівлі загальною площею 26,4 кв.м на АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076127646212; нежитлової будівлі загальною площею 44,8 кв.м на АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076104446212; нежитлової будівлі загальною площею 40,1 кв.м на АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076075646212; нежитлової будівлі загальною площею 397,0 кв.м на АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076180846212; та нежитлової будівлі загальною площею 52,5 кв.м на АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076146446212.
Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Осоння Карпати» з припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на вищевказане нерухоме майно.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто солідарно з ТОВ «Осоння Карпати» та ОСОБА_1 5 368,00 грн судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірні об'єкти самочинного будівництва у ОСОБА_1 не виникло та це майно не могло бути предметом оскаржуваного правочину, що має наслідок визнання його недійсним. У зв'язку із визнанням недійсним правочину, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності на майно за ТОВ «Осоння Карпати», таку державну реєстрацію також слід скасувати.
Водночас, відмовляючи в задоволенні вимоги про знесення самочинно збудованого майна, суд зазначив, що він позбавлений можливості визначити статус спірного майна (тимчасова чи капітальна споруда) та встановити чи обраний прокурором спосіб захисту є належним та таким, що відповідатиме критеріям сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також вважав, що така вимога не співмірна із суспільними інтересами та є крайнім заходом в таких правовідносинах.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року змінено в частині розподілу судових витрат. Стягнуто в рівних частинах з ТОВ «Осоння Карпати» та ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 5 368,00 грн судового збору, а саме по 2 684,00 грн з кожного. У решті рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об'єктів самочинного будівництва є обґрунтованим та законним. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржувалося і суд апеляційної інстанції рішення суду в зазначеній частині не переглядав.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2024 року заступник прокурора Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасуватирішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні вимоги про звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд та приведення її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об'єктів самочинного будівництва та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди не врахувала висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року в справі № 354/612/13-ц та в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 707/2556/17, від 29 січня 2020 року в справі № 822/2149/18, від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13, від 29 вересня 2020 року в справі № 648/533/16-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 442/302/17, від 27 жовтня 2021 року в справі № 202/7377/16-ц, від 01 листопада 2023 року в справі № 910/7987/22, від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22, від 19 березня 2024 року в справі № 915/1439/21; а також підстави, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, не врахували, що матеріалами справи підтверджено, що спірні об'єкти нерухомості є самочинно збудованими. Ці об'єкти збудовані на земельній ділянці лісового фонду, яка перебуває під особливою охороною держави.
Власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, тому він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки. У цьому випадку єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.
Ухвалення судового рішення про зобов'язання знести самочинно збудовані об'єкти нерухомості буде виправданим з точки зору задоволення суспільного інтересу, який полягає у забезпеченні економічних інтересів держави, зокрема запобіганні незаконного відчуження лісової ділянки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
01 жовтня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Відповідачі через представника ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, у якому просять залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року № 309/0/5-17 виділено ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове платне користування лісову ділянку, площею 1,5 га, розташовану в кварталі АДРЕСА_11 , виділи 85, НОМЕР_1 , Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство», терміном на 15 років для рекреаційних цілей.
На виконання цього розпорядження 01 червня 2017 року постійний лісокористувач ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 уклали договір довгострокового тимчасового користування лісами № 7.
На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 самовільно побудувала нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти, видані Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», а саме на: нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40,10 кв.м на АДРЕСА_7 ; нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 44,80 кв.м на АДРЕСА_6 ; нежитлову будівлю літ. Ї-1, загальною площею 26,40 кв.м на АДРЕСА_5 ; нежитлову будівлю літ.1-1, загальною площею 26,50 кв.м на АДРЕСА_4 ; нежитлову будівлю літ. Е-1, загальною площею 52,50 кв.м, на АДРЕСА_9 ; нежитлову будівлю літ. Є-3, загальною площею 205,8 кв.м на АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ. Ж-2, загальною площею 76,40 кв.м на АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю літ. Д-4, загальною площею 397,00 кв.м на АДРЕСА_8 ; нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 26,40 кв.м на АДРЕСА_3 .
У серпні 2019 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання за нею права власності на вищевказане самочинно збудоване майно.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в справі № 442/5556/19 від 20 березня 2020 року, з врахуванням ухвали про виправлення описки, позов було задоволено.
На підставі цього рішення 29 квітня 2020 року та технічного паспорта від 18 березня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірне майно.
Загальними зборами учасників ТОВ «Осоння Карпати», проведеними 02 липня 2020 року, включено ОСОБА_1 до складу учасників ТОВ «Осоння Карпати», затверджено розподіл часток учасників ТОВ «Осоння Капати» та визначено, що ОСОБА_1 сплачує вартість частки в статутному капіталі в ТОВ «Осоння Капати» на суму 380 000,00 грн шляхом передачі до статутного капіталу нерухомого майна, що належить їй на праві власності, про що складено відповідний протокол, який посвідчений 02 липня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І.
Актом приймання-передачі майна від 02 липня 2020 року ОСОБА_1 (учасник товариства) передала, а Твердовський М. Д. (директор ТОВ «Осоння Карпати») прийняв спірне нерухоме майно.
На підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» від 02 липня 2020 року та акта приймання-передачі від 02 липня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ТОВ «Осоння Карпати».
Разом з цим, постановою Львівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного суду від 03 серпня 2023 року, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2020 року в справі № 442/5556/19 скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Цими судовими рішеннями встановлено, що побудовані ОСОБА_1 об'єкти нерухомості є самочинним будівництвом, оскільки згоди на здійснення їх будівництва компетентним органом ОСОБА_1 не надано, належні та допустимі докази щодо отримання нею документів, які надають право виконувати будівельні роботи, відсутні.
Крім того, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року (з урахуванням постанови Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року та постанови Верховного Суду від 05 липня 2023 року, якими рішення частково скасовано та змінено) у справі № 442/1208/21 задоволено позов заступника керівника прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації. Розірвано договір довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року № 7 та зобов'язано ОСОБА_1 повернути лісову ділянку у володіння розпорядника земельної ділянки - Львівської обласної державної адміністрації.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Таким чином, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22.
Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (постанова Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 642/7110/15-ц).
За правилами статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Установлено, що спірні нежитлові будівлі збудовані ОСОБА_1 на земельній ділянці лісового фонду, що не була відведена для цієї мети та перебуває в державній власності.
Отже, у розумінні статті 376 ЦК України вказані приміщення є самочинним будівництвом. Ця обставина підтверджена також рішеннями судів, що набрали законної сили.
При цьому Львівська обласна державна адміністрація як розпорядник земельної ділянки не визнає за ОСОБА_1 право власності на це самочинне будівництво.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги про знесення самочинно збудованого майна, суд апеляційної інстанціївиходив з того, що така вимога не співмірна із суспільними інтересами та є крайнім заходом в таких правовідносинах, оскільки законодавцем передбачені альтернативні способи захисту прав як користувача, так і власника земельної ділянки.
Проте Верховний Суд з таким висновком погодитись не може.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша, третя статті 89 ЦПК України).
Постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема, із мотивувальної частини, що містить зазначення мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував вимоги частини четвертої статті 376 ЦК України, згідно з якими, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, таке самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, та не надав належної оцінки доводам прокурора щодо недобросовісної поведінки відповідача, яка без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, та без належно затвердженого проекту будівництва звела спірні будівлі на земельній ділянці державної власності, яку районна адміністрація відповідачу для вказаної мети не відводила, у зв'язку з чим передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом знесення самочинного будівництва не є належним та таким, що відповідатиме критеріям сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном.
При цьому, зазначаючи на те, що вимога про знесення самочинного будівництва не підлягає задоволенню, оскільки законодавцем передбачені альтернативні способи захисту прав як користувача, так і власника земельної ділянки в спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що альтернативні способи захисту визначені законодавцем у частині сьомій статті 376 ЦК України, положення якої застосовуються виключно в разі здійснення особою будівництва з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил. Тоді як у цьому випадку самочинне будівництво здійснено без дозволу власника земельної ділянки та без проекту будівництва і вимоги позивача пред'явлені на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України.
Крім того, вирішуючи питання про віднесення спірних будівель до тимчасових чи капітальних споруд, суд апеляційної інстанції не зазначив, яким чином це впливає на вирішення спору щодо знесення цих будівель, адже головним критерієм для знесення самочинного будівництва є факт самовільного будівництва на земельній ділянці без належних прав або документів, а не тип будівлі.
З огляду на викладене, оскільки суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам в цілому, постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справи докази.
З огляду на викладене, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення по суті розгляду спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та передачі справи в частині вимоги про знесення самочинного будівництва на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 рокускасувати, справу в частині вимоги про знесення самочинного будівництва передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов