09 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/11294/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Баранця О. М., Губенко Н. М.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А. В.,
за участю представників:
позивача - Павлова Р. В. (у порядку самопредставництва),
відповідача - Бондарчука З. В. (адвоката), Погиби Л. О. (у порядку самопредставництва), Бродської К. О. (адвоката),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київпромзв'язокбуд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025
(суддя Гумега О. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025
(головуючий Буравльов С. І., судді: Андрієнка В. В., Шапрана В. В.)
у справі за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Приватного акціонерного товариства "Київпромзв'язокбуд"
про стягнення 6 301 924,88 грн.
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2024 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київпромзв'язокбуд" (Товариство) про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у розмірі 6 301 924,88 грн на створення соціальної й інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
2. На обґрунтування позовних вимог Департамент послався на те, що Товариство, як замовник будівництва, введеного в експлуатацію, не виконало свого обов'язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору пайової участі й у встановлений строк не сплатило пайового внеску, чим порушило вимоги пунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". За твердженням Департаменту, замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 19.02.2019 Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - Інспекція) видала дозвіл на виконання будівельних робіт за проектом "Реконструкція існуючих будівель з будівництвом житлових будинків з супутною інфраструктурою громадського призначення та офісними приміщеннями за адресою: проспект Космонавта Комарова, 9-Б у Солом'янському районі м. Києва". Замовник - Товариство.
4. 14.09.2021 та 06.09.2022 Інспекція видала сертифікати про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за названим проектом (IV і ІІІ черга).
5. 10.08.2023 Департамент звернувся до Товариства з вимогою про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, тоді як останнє відмовилося, пославшись на те, що за наслідком унесених до законодавства змін з 01.01.2020 у нього відсутній обов'язок укладення договору пайової участі та сплати суми пайової участі.
6. На переконання Департаменту, Товариство порушило підпункти 3, 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункт 3.1, абзаци 1, 2 пункту 4.1 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 (далі - Порядок), оскільки протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта не звернулося до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також не сплатило пайового внеску до прийняття об'єкта в експлуатацію.
7. За будівництво ІІІ черги житлового будинку, введеного в експлуатацію 06.09.2022, Департамент здійснив розрахунок пайової участі відповідно до підпункту 6.4.2 пункту 6.4 розділу VI Порядку та наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 17.02.2022 № 53 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", сума внеску склала 3 288 238,02 грн.
8. За будівництво ІV черги житлового будинку, введеного в експлуатацію 14.09.2021, Департамент здійснив розрахунок пайової участі відповідно до підпункту 6.4.2 пункту 6.4 розділу VI Порядку та наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 № 230 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", сума внеску склала 3 013 686,86 грн.
9. Товариство зі свого боку не виконало свого обов'язку, як замовника будівництва, встановленого приписами пунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", щодо оплати пайового внеску. Тому Департамент звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
10. 24.02.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025, про задоволення позову.
11. Мотивували судові рішення тим, що Товариство не виконало свого обов'язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору пайової участі й у встановлений строк не сплатило пайового внеску. При цьому суди перевірили правильність розрахунку пайового внеску Департаменту, здійсненого відповідно до показників опосередкованої вартості спорудження житла у місті Києві на підставі Порядку та названих вище наказів Міністерства розвитку громад та територій України, які були чинними станом на момент введення об'єктів будівництва в експлуатацію. При цьому суди врахували, що рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033, яким затверджений Порядок, було чинним, позаяк його визнано нечинним і протиправним Шостим апеляційним адміністративним судом у справі № 320/44099/23 лише 17.10.2024, тоді як нормативно-правовий акт є нечинним з моменту прийняття судового рішення.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
12. Товариство оскаржило ці судові рішення і в касаційній скарзі просить їх скасувати та закрити провадження у справі.
13. На обґрунтування підстав касаційного оскарження послалося на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), стверджуючи про неправильне застосування судами частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки вони не звернули уваги на те, що Департамент нарахував кошти, у тому числі на підставі рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033, яке згодом визнано протиправним і нечинним, і не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, згідно з яким суд не може покладати обов'язок виконувати положення нормативно-правового акту, який визнаний протиправним, навіть до набрання рішенням законної сили. Наполягає на тому, що суди задовольнили позов всупереч цій правовій позиції
14. Тому скаржник вважає, що суди помилково не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.05.2025 у справі № 320/44099/23, якою залишено без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024, а також висновки суду касаційної інстанції щодо застосування Порядку, викладені у постанові від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, стосовно того, що обов'язок зі сплати пайової участі виникає одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію та за наявності чинного нормативно-правового акту, що є визначальним для обґрунтованого стягнення. Товариство вважає, що рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033, на яке посилається Департамент, визнано у судовому порядку протиправним і нечинним і воно втратило статус забудовника ще у 2021 та 2022 роках, тобто до моменту звернення Департаменту до суду.
15. Узагальнено доводи скаржника зводяться до такого:
- унаслідок виключення із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" статті 40 з 01.01.2020 пайова участь не передбачена законодавством України, тоді як норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" розповсюджуються лише на об'єкти, будівництво яких розпочато до 01.01.2020;
- об'єкти будівництва ІІІ, IV черг введені в експлуатацію після 01.01.2020 (тобто 14.09.2021 та 06.09.2022), а тому договори сторонами про сплату пайової участі до та після 01.01.2020 не укладалися, позаяк Товариство з 01.01.2020 не мало підстав та обов'язку їх укладати;
- 17.10.2024 Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову у справі № 320/44099/23 про визнання протиправним і нечинним рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", визнав також протиправним і нечинним рішення Київської міської ради від 26.03.2020 № 908/9078 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", тобто скасував методику, на підставі якої здійснювався розрахунок розміру пайового внеску.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
16. Департамент у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження у цій справі, позаяк Товариство навело справи, правовідносини у яких неподібні до правовідносин у цій справі, вважає судові рішення обґрунтованими, вмотивованими та такими, що прийняті з додержанням норм процесуального права. Звернув окрему увагу на те, що обов'язок Товариства, як замовника будівництва, зі сплати пайового внеску у створенні й розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виник у силу приписів 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, тоді як згідно з рішенням Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 обчислювався лише розмір пайової участі і воно станом на час виникнення та існування спірних правовідносин, а також звернення позивача з позовом до суду нечинними та протиправними визнано не було.
Позиція Верховного Суду
17. Як зазначалося раніше, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
18. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
19. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 та від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц сформулювала критерій для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин.
20. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
21. Мотивуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, Товариство обґрунтувало свої доводи неврахуванням судами під час вирішення цього спору висновків Верховного Суду, викладених у постановах, перелік яких наведений у пунктах 13-14 цієї ухвали, у подібних правовідносинах.
22. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
23. Товариство посилається на те, що заявлені до нього позовні вимоги, що обґрунтовані з посиланням на рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" та рішення Київської міської ради від 26.03.2020 № 908/9078 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", не можуть бути задоволені, з огляду на те, що Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23 про визнання протиправними та нечинними цих рішень. Скаржник зазначає, що суди у цьому аспекті не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19.
24. Так, у постанові від 10.03.2020 № 160/1088/19, на яку посилається скаржник, Верховний Суд вирішував адміністративний спір про скасування податкових повідомлень-рішень. Для розгляду цієї справи ключовим було питання щодо правомірності застосування податковим органом при обчисленні суми податку з орендної плати положень рішення міської ради, визнаного у судовому порядку протиправним і нечинним. У цій справі рішення міської ради прийнято поза межами її повноважень, не у спосіб та не в порядку, встановленому законом. Верховний Суд зауважив на тому, що частина друга статті 265 КАС України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним. Суд касаційної інстанції наголосив на неможливості зобов'язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом. Тому погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що визнання протиправним і нечинним у судовому порядку рішення міської ради в оскаржуваній частині унеможливлює його застосування при обчисленні ставок податку з орендної плати саме з моменту його прийняття.
25. Утім цей висновок Верховний Суд сформулював у справі, предметом розгляду у якій були правовідносини у сфері оподаткування, тоді як цей висновок не може бути застосовним до всіх без виключення правовідносин. Адже у справі, що розглядається, не йдеться про оподаткування.
26. До того ж, як правильно зазначив суд першої інстанції, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску встановлений приписами пунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тоді як постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23, якою визнано протиправними та нечинними рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 про затвердження Порядку, не звільняє відповідача від виконання ним обов'язку здійснити оплату пайового внеску, встановленого нормами закону.
27. Крім того, як зі свого боку додатково зауважив апеляційний господарський суд, ці рішення Київської міської ради визнані протиправними та нечинними Шостим апеляційним адміністративним судом 17.10.2024, тоді як згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17, нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. У пунктах 37-38 постанови від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20 Верховний Суд також виснував про те, що нормативно-правовий акт може бути визнаний нечинним відповідним рішенням суду лише з моменту набрання ним законної сили.
28. Оскільки станом на момент порушення прав територіальної громади міста Києва, що є датою введення об'єктів будівництва в експлуатацію - 14.09.2021 та 06.09.2022, рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 було чинним, обов'язковим та таким, що підлягало застосуванню, а крім того розрахунок пайової участі позивач здійснив на підставі названих вище наказів Міністерства розвитку громад та територій України, які були чинні станом на момент введення об'єктів будівництва в експлуатацію, то суди виснували про обґрунтованість позовних вимог Департаменту.
29. Відповідно правозастосування чинних нормативно-правових актів (нормативно-правовий акт є чинним до набрання законної сили рішенням суду про визнання його протиправним та нечинним чи окремих його положень) судами при вирішенні спору у цій справі було правильним.
30. Тому колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в адміністративній справі № 160/1088/19 про скасування податкових повідомлень-рішень, у якій судом касаційної інстанції формулювався у тому числі висновок щодо застосування норми частини другої статті 265 КАС України, оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями правовідносини в зазначеній справі та справі, що розглядається, не є подібними з огляду на відмінності в нормативно-правовому регулюванні, що зумовлено різним змістом таких правовідносин і виключає застосування під час вирішення цього господарського спору вказаної скаржником правової позиції як нерелевантної.
31. З урахуванням того, що основним доводом касаційної скарги є те, що рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 втратило чинність з моменту його прийняття, а не з моменту набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23, і Товариство стверджує про безпідставність нарахування Департаментом суми пайового внеску за нормативами, встановленими цим рішенням Київської міської ради, воно також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування Порядку, викладеного у постанові від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, стосовно того, що обов'язок зі сплати пайової участі виникає одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію та за наявності чинного нормативно-правового акту, що є визначальним для обґрунтованого стягнення.
32. Утім Товариство не врахувало, що будівництво розпочато у 2019, об'єкти прийняті в експлуатацію 14.09.2021 та 06.09.2022. Департамент нарахував пайовий внесок за нормативами, встановленими на підставі названих вище наказів Міністерства розвитку громад та територій України, які були чинні станом на момент введення об'єктів будівництва в експлуатацію, та рішенням Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033, яке Шостий апеляційний адміністративний суд визнав протиправним і нечинним лише 17.10.2024. У раніше наведених постановах Верховний Суд виснував, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю з моменту набрання законної сили рішенням суду. Суд першої інстанції установив, що Товариство не надало контррозрахунків сум пайової участі по спірним об'єктам будівництва і тому, здійснивши перевірку нарахування заявленої Департаментом суми, виснував про те, що розрахунки позивача правильні.
33. Що ж стосується посилань Товариства на неврахування судами висновку Верховного Суду щодо застосування Порядку, викладеного у постанові від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, то слід зазначити таке.
34. У справі № 910/6226/23 Верховний Суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій і направив її на новий розгляд до місцевого господарського суду унаслідок передчасності висновків обох судів, які задовольнили позов, не встановивши, з якого моменту замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, з врахуванням наявності трьох об'єктів, їх площі, що підлягає сплаті та пункту 4.2 Порядку. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що сертифікати готовності об'єктів зареєстровані Державною інспекцією архітектури та містобудування України 07.09.2021, 30.08.2021 та 11.10.2022. Будівництво здійснювалося у 2020 році. Утім розрахунок обсягу пайової участі здійснений щодо трьох об'єктів і, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута відповідним судом, станом на 15.03.2023. Тобто, обраховуючи розмір пайової участі, позивач виходив із загальної площі об'єктів будівництва, а також нормативу, встановленого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 09.03.2023 за № 139 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованих станом на 01.04.2023)". Однак, як зазначив Верховний Суд: "застосування позивачем при здійсненні розрахунку розміру пайової участі на підставі нормативів, які не діяли станом на момент виникнення у відповідача обов'язку на його сплату, суперечить статті 5 ЦК України. Адже станом на момент виникнення між сторонами спірних відносин за приписами підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ визначено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Відтак, пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються".
35. На відміну від обставин у справі № 910/6226/23, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій перевірили відповідність розрахунку позивача діючим нормативам. Тому стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, висновків Верховного Суду, викладених у справі № 910/6226/23, не можна, позаяк обставини у них відмінні.
36. Стосовно того, що суди помилково не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.05.2025 у справі № 320/44099/23, якою залишено без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 про визнання протиправними та нечинними рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 про затвердження Порядку, на підставі якого здійснювався розрахунок розміру пайового внеску, то ці твердження скаржника не беруться до уваги з огляду те, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення, які не суперечать постанові Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 320/44099/23.
37. Слід також звернути увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
38. Отже, постанови Верховного Суду та висновки, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послався скаржник, суттєво відрізняються за обставинами справ. Частина доводів скаржника з посиланням на висновки Верховного Суду зводяться лише до виокремлення деяких висновків Верховного Суду без урахування, зокрема предмета та підстав позову у справі, результату вирішення спору в цілому.
39. Тому визначена Товариством підстава касаційного оскарження не підтвердилася, а інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не навів, тоді як касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
40. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Судові витрати
41. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київпромзв'язокбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі № 910/11294/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Н. Губенко