12 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 920/1114/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1
про стягнення витрат на правову допомогу
у справі № 920/1114/24
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро "Укрспецмаш"
про стягнення 431 616, 30 грн за прострочення виконання зобов'язань по виплаті дивідендів,
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро "Укрспецмаш" (далі - ТОВ "Конструкторське бюро "Укрспецмаш", Товариство, відповідач) про стягнення з відповідача 431 616, 30 грн, з яких: 172 686, 36 грн 3% річних та 258 929,94 грн інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язань по виплаті дивідендів за період з 08.03.2023 до 05.08.2024.
2. Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025, у справі №920/1114/24 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ТОВ "Конструкторське бюро "Укрспецмаш" на користь ОСОБА_1 258 929,94 грн інфляційних втрат та 172 686,36 грн 3% річних.
3. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Конструкторське бюро "Укрспецмаш" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі №920/1114/24, ухвалити нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2025 відкрито касаційне провадження у справі №920/1114/24 за касаційною скаргою ТОВ "Конструкторське бюро "Укрспецмаш" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025.
ОСОБА_1 29.07.2025 через «Електронний суд» подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Одночасно заявив, що позивач поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн, докази понесення яких будуть подані у встановлений ГПК України строк.
4. Постановою Верховного Суду від 27.08.2025 касаційну скаргу ТОВ "Конструкторське бюро "Укрспецмаш" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі №920/1114/24 - без змін.
5. ОСОБА_1 29.07.2025 через «Електронний суд» подав до Верховного Суду заяву про стягнення витрат на правову допомогу у справі №920/1114/24, в якій просить стягнути з ТОВ "Конструкторське бюро "Укрспецмаш" 33 364, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
До вказаної заяви додано копії наступних документів:
- Договір про надання правової допомоги від 25.07.2025 (далі - Договір);
- Акти наданих послуг до Договору від 25.07.2025 та від 27.08.2025;
- рахунки-фактури від 25.07.2025 №АО-131 та від 27.08.2025 №АО-150
- платіжна інструкція від 30.07.2025 №МВ191240124;
- платіжна інструкція від 01.09.2025 №МВ199793580;
- ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1321621;
- докази надсилання заяви представнику відповідача.
6. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2025 у справі №920/1114/24 призначено до розгляду заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
7. Розглянувши подану заяву ОСОБА_1 , колегія суддів відзначає таке.
8. Так, положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
9. Як встановлено Судом між Адвокатським об'єднанням «Статус-К «Ковальов і партнери» в особі Гордієнко Любові Володимирівні та Коваленком С.О. укладено Договір про надання правової допомоги від 25.07.2025.
Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість послуг виконавця за договором за надання правової допомоги встановлюється в сумі, що еквівалентна 400 доларів США за курсом продажу обмінних пунктів АТ «Райффайзен банк» на день платежу на протязі трьох днів після підписання договору.
Пунктом 3.2 передбачено, що клієнт зобов'язується додатково сплатити виконавцю гонорар за прийняття судом рішення на користь клієнта (в тому числі затвердження мирової угоди по справі) в сумі, що еквівалентна 400 доларів США за курсом продажу обмінних пунктів АТ «Райффайзен банк» на день платежу не пізніше п'яти днів після винесення відповідного рішення судом.
В якості доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:
- акти наданих послуг до Договору від 25.07.2025 та від 27.08.2025;
- рахунки-фактури від 25.07.2025 №АО-131 та від 27.08.2025 №АО-150
- платіжні інструкції від 30.07.2025 №МВ191240124 та від 01.09.2025 №МВ199793580.
10. Отже, з наданих доказів вбачається, що адвокатське об'єднання надало правову допомогу Коваленку С.О. на суму 33 364, 00 грн.
Дії позивача, який попередньо заявив про судові витрати у відзиві на касаційну скаргу, подав заяву про ухвалення додаткового рішення разом із усіма доказами на підтвердження понесених витрат на правову допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, з огляду на те, що частина доказів фізично не існувала на момент ухвалення постанови суду Верховного Суду (27.08.2025), узгоджуються з положеннями частини восьмої статті 129 ГПК України та статті 221 ГПК України.
11. Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з огляду на те, що винагорода за надання правової допомоги сторонами погоджена та визначена у договорі у вигляді фіксованої суми (гонорару), колегія суддів відзначає таке.
12. Відповідно до статті 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п'ятої статті 129 цього Кодексу.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів відзначає, що у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).
13. Ураховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, керуючись зазначеними критеріями оцінки судових витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи характер спору та розумну необхідність судових витрат для розгляду конкретної справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції, дослідивши заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та додані до неї документи, вважає, що розмір заявлених позивачем до розподілу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 33 364,00 грн не відповідає критеріям розумності їхнього розміру, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), та не є співрозмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом обсягом робіт (наданими послугами).
Колегія суддів касаційної інстанції враховує, що як під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, так і у Верховному Суді представництво інтересів позивачем здійснювалося одним і тим самим адвокатським об'єднанням (в особі адвоката Гордієнко Любові Володимирівни), правова позиція сторін є сталою та не змінювалася. Зазначене дає підстави стверджувати, що необхідна підготовка до розгляду справи у касаційному провадженні у зв'язку з переглядом рішень судів попередніх інстанцій не потребувала значних знань та зусиль представника.
Крім того, Суд відзначає, що такі складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатським об'єднанням, як «подання відзиву на касаційну скаргу», «ознайомлення з документами, які були подані відповідачем у справі» охоплюються послугою з підготовки відзиву на касаційну скаргу, отже, не підлягають виокремленню.
Варто відзначити і те, що відзив на касаційну скаргу є аналогічним за формою та змістом відзиву на апеляційну скаргу, та, відповідно, не містить жодного обґрунтування щодо помилковості / необґрунтованості / безпідставності / тощо доводів касаційної скарги відповідача, у тому числі з підстав касаційного оскарження.
Відтак, ураховуючи критерії реальності, розумності та співмірності адвокатських витрат, з огляду на предмет та підстави спору, характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, конкретні обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі за перегляд справи у суді касаційної інстанції є завищеним та необґрунтованим, що підлягає обов'язковому врахуванню при визначенні судом суми витрат, що має бути розподілена між сторонами справи.
Отже, оцінивши доводи заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з вищенаведених критеріїв їх оцінки та керуючись статтями 126, 129 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з касаційним переглядом судових рішень у справі №920/1114/24, підлягають частковому задоволенню у розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині заяви Суд не покладає такі витрати на відповідача.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 244, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №920/1114/24 задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро "Укрспецмаш" (40007, м. Суми, вул. Промислова, 6; код ЄДРПОУ 30991863) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000, 00 (десяти тисяч) грн, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Доручити Господарському суду Сумської області видати наказ.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Баранець