8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" вересня 2025 р. Справа № 922/2513/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; код ЄДРПОУ: 40075815)
до Приватного підприємства "Торгівельний будинок Аркада" (адреса: 61038, м. Харків, шосе Салтівське, буд. 67-А; код ЄДРПОУ: 32548751)
про стягнення 17943,66 грн.
без виклику учасників справи
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Торгівельний будинок Аркада" (далі - відповідач) 17943,66 грн, з яких:
11573,94 грн - неустойки;
5327,17 грн - інфляційних збитків;
1042,55 грн - 3% річних.
Позов обґрунтовано з посиланням на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору оренди № 4265-Н від 25.09.2009 позивач передав відповідачу в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно зі строком дії договору до о 30.06.2018 року включно. Однак, оскільки після сплину терміну дії договору та до 15.01.2021 відповідач не повернув позивачу орендоване майно, останній на підставі п. 10.11 договору та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу неустойку у розмірі подвійної орендної плати за час фактичного користування майном відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за період листопад 2020 року - січень 2021 року, а також інфляційні та річні на підставі ст. 625 ЦК України в зв'язку з простроченням оплати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано дану справу незначної складності - малозначною; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з вимогами п. п. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами електронного зв'язку направлено копію ухвали від 24.07.2025 про відкриття провадження у справі. Зокрема, копію зазначеної ухвали доставлено до електронних кабінетів позивача та відповідача в підсистемі “Електронний суд», про що свідчать довідки про доставка електронного листа від 24.07.2025 (а. с. 43-44).
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін про розгляду справи, а останні в розумінні вимог ст. ст. 120, 242 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 19489 від 25.08.2025), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з посиланням на те, що чинність договору оренди припинилась 30.06.2018; повідомлення про припинення дії договору позивачем відповідачу не направлялось, але за ініціативи відповідача 15.01.2021 між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі орендованого майна щодо повернення з оренди, під час підписання якого позивач не заявляв про необхідність проведення додаткових оплат.
Відповідач вказує, що договором не визначено строк сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час фактичного користування майном, подані до суду рахунки стосуються орендної плати, а не неустойки.
Особливу увагу суду відповідач звертає на те, що долучена до позовної заяви претензія № 9 від 15.07.2025 (поштове відправлення № 6105250402544) не була отримана позивачем. Поштове відправлення № 6105250402544 повернуто відправнику та отримано позивачем 15.08.2025 - після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, тобто, позивач при відправленні претензії навіть не планував вирішити спір в досудовому порядку.
Відповідач зазначає, що при поданні позову позивач просить стягнути неустойку за листопад 2020 року - січень 2021 року, тоді як Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/4194/20 з відповідача вже стягнута неустойка у розмірі подвійної орендної плати за час фактичного користування майном за листопад 2020 року; при цьому за січень 2021 року позивач заявляє до стягнення повну суму за весь місяць - 3857,98 грн. незважаючи на те, що акт приймання-передачі орендованого майна підписано 15.01.2021 року.
Відповідач наголошує на тому, що в розрахунку, який додано до позовної заяви, визначено розмір неустойки в сумі 3857,98 грн на місяць, що суперечить умовам договору. При цьому позивач не надає розрахунок такого розміру неустойки; нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних є неправомірним з огляду на відсутність заборгованості за договором оренди та не відсутністю встановленого строку для їх оплати.
Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 19910 від 01.09.2025) в якій спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема позивач вказує, що починаючи з 01.07.2018 відбулось прострочення повернення відповідачем орендованого майна після припинення дії договору оренди, у зв'язку з чим позивач нараховував неустойку у розмірі подвійної орендної плати за час фактичного користування майном відповідно п. 10.11 договору оренди та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, в тому числі за період листопад 2020 року - січень 2021 року.
Позивач вказує, що строк внесення відповідачем орендної плати визначений умовами Договору оренди - не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним (пункт 3.6. Договору оренди в редакції Додаткового договору № П/БМЕС-16314/НЮ від 12.02.2016). Відповідно, якщо відповідач не звільнив орендоване майно і не передав його орендарю по акту приймання-передавання протягом трьох робочих днів з дня припинення дії договору оренди, він повинен був сплачувати неустойку за порушення умов договору у розмірі подвійної орендної плати за час фактичного користування майном аналогічно строкам внесення орендної плати.
Також хибним позивач висновок відповідача, що Договором не визначено строк сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час користування майном, оскільки такий строк, на думку позивача, є аналогічний тому що встановлений умовами договору для сплати орендної плати, при цьому неотримання відповідачем рахунку на оплату або відсутність в нього актуальних банківських реквізитів не звільняє його від обов'язку внести оплату.
Позивач зазначає, що заборгованість за листопад 2020 року не стягувалась з Відповідача на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/4194/20, як про це зазначає відповідач.
Позивач вказує, що враховуючи, що під час розгляду в Господарському суді Харківської області та в Східному апеляційному господарському суді справи № 922/4194/20 вже розглядались всі обставини щодо правомірності стягнення позивачем з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час фактичного користування майном за Договором оренди, інфляційних втрат та 3%річних, рішенням від 01.03.2021, яке було залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції від 03.06.2021 у справі № 922/4194/20, вже було встановлено обов'язок відповідача сплатити позивачу зазначені кошти.
Позивач зазначає, що враховуючи той факт, що за відповідачем залишився несплаченим борг за листопад 2020 - січень 2021 років включно, до моменту повернення орендованого майна, поза межами стягнутої за рішенням Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 у справі № 922/4194/20 заборгованості, позивач був змушений знову звертатись до суду для примусового стягнення боргу.
Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2025.
Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, 25.09.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, як орендодавцем, та Приватним підприємством "Торгівельний будинок Аркада", як орендарем, укладено договір оренди № 4265-Н (далі за текстом - договір; а. с. 10-12) про передачу в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину вантажного відкритого майданчика, загальною площею 605,00 м.кв., за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Іванівка, ст. Закомельська (згідно акту приймання-передачі орендованого майна), що перебував на балансі відокремленого підрозділу Основ'янського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Південної залізниці, вартість якого визначена згідно з звітом про оцінку станом на 13.05.2009 і становить 48700,00 грн (п. 1.1 договору).
До договору оренди № 4265-Н від 25.09.2009 в подальшому вносилися зміни шляхом укладання додаткових угод: а саме: додаткова угода № 1 від 10.12.2009, додаткова угода № 2 від 19.02.2013, додаткова угода № 3 від 20.02.2013, додаткова угода № 4 від 21.02.2013, додаткова угода № 5 від 08.12.2015, додаткова угода № 6 від 08.12.2015.
У зв'язку з утворенням публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23.02.2012 № 4442-VІ, постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25.06.2014 № 200 та керуючись ст. 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 12.02.2016 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" та Приватним підприємством "Торгівельний будинок Аркада" укладено додатковий договір № П/БМЕС-16314/НЮ до договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 № 4265-Н.
Відповідно п. 1 додаткового договору № П/БМЕС-16314/НЮ від 12.02.2016 встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 25.09.2009 № 4265-Н є ПАТ "Укрзалізниця".
У подальшому до договору оренди нерухомого майна № 4265-Н від 25.09.2009 сторонами вносилися зміни шляхом укладання додаткових договорів: додатковий договір № 1 від 30.03.2016, додатковий договір № 2 від 07.07.2016, додатковий договір № 3 від 25.08.2016, додатковий договір № 4 від 26.10.2016, додатковий договір № 5 від 17.11.2016, додатковий договір № 6 від 13.04.2017, додатковий договір № 7 від 28.08.2017, додатковий договір № 8 від 21.09.2017, додатковий договір № 9 від 22.12.2017, додатковий договір № 10 від 09.01.2018, додатковий договір № 11 від 08.05.2018.
Рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 01.03.2017 № Ц-57/16 з 01.07.2017 проведено реорганізацію господарства будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та вилучені зі складу філії "Південна залізниця" виробничі підрозділи: Харківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Основ'янське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Безлюдівське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Куп'янське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Люботинський сміттєперероблювальний комплекс та з 01.07.2017 на базі вищезазначених підрозділів утворено виробничий підрозділ "Харківське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" ПАТ "Укрзалізниця".
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 "Про деякі питання акціонерного товариства "Українська залізниця" змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство "Українська залізниця", у відповідності новій редакції статуту.
Наказом № 169 від 19.07.2019 затверджено та введено в дію Положення про виробничий структурний підрозділ "Харківське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Укрзалізниця" в новій редакції.
У назві змінено тип Товариства з публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство та назву Територіального управління з виробничого підрозділу на виробничій структурний підрозділ.
Відповідно до ч. 2 додаткового договору № 11 від 08.05.2018 п. 10.1 договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 № 4265-Н доповнено "Цей договір діє з 01.04.2018 по 30.06.2018 включно, без подальшого продовження".
Тобто, термін дії договору оренди нерухомого майна № 4265-Н від 25.09.2007 складає 30.06.2018 включно, без подальшого продовження.
Так, згідно з п. 5.10. договору оренди нерухомого майна № 4562-Н від 25.09.2009 - орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу по акту приймання-передавання, орендоване майно в належному стані.
Пунктом 3.12. договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до Державного бюджету та балансоутримувачу.
У відповідності до п. 10.11. договору оренди, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення.
Пунктом 3.6 додаткового договору № 10 від 09.01.2018 до договору оренди нерухомого майна № 4562-Н від 25.09.2009 зазначено, що орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця. Одержувач коштів - Виробничій підрозділ "Харківське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним".
Як зазначає позивач, після сплину терміну дії договору 30.06.2020 відповідач не повернув позивачу орендоване майно за актом приймання-передачі, як це вимагається п. 5.10 договору, а продовжував користуватися ним до 15.01.2021, коли між сторонами у справі було складено акт приймання-передавання до договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009.
З огляду на викладене позивач зазначає, що починаючи з 01.07.2020 відбулось прострочення повернення відповідачем майна після припинення дії договору оренди і таке прострочення мало місце до 15.01.2021 коли між сторонами у справі було складено акт приймання-передавання до договору оренди нерухомого майна №4265-Н від 25.09.2009.
З огляду на викладене, позивачем на підставі п. 10.11. договору та ч. 2 ст. 785 ЦК України починаючи з травня нараховано відповідачу пеню в розмірі подвійної орендної плати за час фактичного користування майном.
З підстав стягнення з відповідача пені за період з травня по листопад 2018, а також нарахованих в зв'язку з простроченням її оплати інфляційних та 3% річних позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.03.2021, залишеним без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 по справі № 922/4194/20 позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 69 558,30 грн.; 1355,01 грн. - інфляційні втрати; 1489,11 грн. - 3% річних; витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.
В подальшому позивачем нараховано відповідачу пеню у сум 11573,94 грн. за період з листопада 2020 року по січень 2021 року, оскільки, як зазначає позивач, зазначений період не ввійшов до позовних вимог при поданні позову по справі № 922/4194/20, при цьому відповідачем не були оплачені виставлені позивачем з цього приводу рахунки:
№ 874-2659 від 30.11.2020 на суму 3857,98 грн;
№ 874-3034 від 31.12.2020 на суму 3857,98 грн;
№ 874-89 від 31.01.2021 на суму 3857,98 грн.
Обставини щодо стягнення нарахованої пені в наведеній вище сумі стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Крім того, позивач також вказує, що відповідачем прострочено виконання зобов'язання з оплати пені, а тому позивач на підставі ст. 625 ЦК України додатково нарахував відповідачу 5327,17 грн інфляційних та 1042,55 грн 3% річних за прострочення кожного з щомісячних платежів (які, як вважає позивач, відповідач мав сплачувати строк, передбачений умовами договору для сплати орендної плати) за загальний період прострочення з 11.12.2020 по 11.02.2024.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі ст. 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На підставі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Положеннями ч. 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Оскільки орендар після закінчення строку дії договору продовжував користуватися орендованим майном, то зобов'язання сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припинилось, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов'язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінчення строку дії договору.
Така правова позиція підтверджується численною практикою, зокрема аналогічні правові позиції викладені у постановах: Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 905/2187/13; Верховного суду від 13.02.18 у справі № 910/123/17; Верховного суду від 04.05.18 у справі № 927/333/17; Великої палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17; Верховного суду від 19.03.2019 у справі 916/626/18; Великої палати Верховного суду від 06.08.2019 у справі № 904/5896/18; Верховного суду від 27.02.2020 у справі № 904/5896/18 у відповідності до яких чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання, як закінчення строку дії договору. Тобто, зобов'язання, невиконане належним чином, продовжує існувати незважаючи на закінчення строку дії договору.
В даному випадку, як вже зазначалось, відповідно до ч. 2 додаткового договору № 11 від 08.05.2018 п. 10.1 договору оренди нерухомого майна від 25.09.2009 № 4265-Н доповнено "Цей договір діє з 01.04.2018 по 30.06.2018 включно, без подальшого продовження". Тобто, термін дії договору оренди нерухомого майна № 4265-Н від 25.09.2007 складає до 30.06.2018 включно, без подальшого продовження.
При цьому, згідно з п. 5.10. договору оренди нерухомого майна № 4562-Н від 25.09.2009 - орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу по акту приймання-передавання, орендоване майно в належному стані.
Згідно з п. 10.10 договору оренди нерухомого майна № 4265-Н від 25.09.2009, майно вважається поверненим балансоутримувачу та орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання.
Згідно з п. 10.11. договору, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення.
Як свідчать матеріали справи, Акт приймання-передавання майна за договором був підписаний сторонами 15.01.2021.
Зазначене, на підставі п. 10.11 договору та ч. 2 ст. 785 ЦК України надає позивачу право на нарахування неустойки в розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення, тобто по 15.01.2.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 01.03.2021 по справі № 922/4194/20 з відповідача на користь позивача вже було стягнуто неустойку за період травень - жовтень (тобто по листопад, а не за весь листопад як про це зазначає відповідач у відзиві на позов) 2020 року.
Відповідно позивач також має право на нарахування неустойки за листопад та по 15.01.2021.
Разом з тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок неустойки суд зазначає, що в ньому останній правомірно нарахував відповідачу щомісячно неустойку в сумі 3857,98 грн за листопад та грудень 2020 року, в той же час безпідставно нарахував неустойку за весь січень 2021 року в сумі 3857,98 грн, тоді як фактично відповідач користувався орендованим до 15.01.2021, тобто пів календарного місяця. Відповідно і оплачувати неустойку за січень відповідач має за період фактичного користування, тобто в сумі 1928,99 грн.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача решти неустойки за січень 2021 року в сумі 1928,99 грн. є безпідставними та не підлягають задоволенню.
При цьому враховуючи, що відповідач не надав суду будь-яких доказів сплати неустойки за листопад, грудень 2020 року, та за січень 2021 року (по 15 число), суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення позову в даній частині вимог, та стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 9 644,95 грн. за вказаний період.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних суд зазначає таке.
Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
В даному випадку, позивачем нараховано 3% річних та інфляційні за прострочення оплати неустойки за листопад, грудень 2020 року, та за січень 2021 року.
При цьому позивач вважає, що відповідач мав обов'язок сплачувати неустойку в строк, встановлений умовами договору для сплати орендної плати, а оскільки ці зобов'язання не виконав, відповідно вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, та має сплачувати інфляційні та річні на підставі ст. 625 ЦК України.
Водночас позивачем не враховано, що неустойка за частиною другою статті 785 ЦК має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Суд зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору (Пунктом 3.6 додаткового договору № 10 від 09.01.2018 до договору оренди нерухомого майна № 4562-Н від 25.09.2009) встановлено строк для оплати саме орендної плати а не неустойки.
При цьому, обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним.
Таким чином, орендна плата та неустойка не є тотожними поняттями, а відповідно наведеним вище пунктом договору не узгоджено строк оплати неустойки, як про це вважає позивач.
Зазначене само по собі свідчить про безпідставність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних та річних на суму неустойки, де початком прострочення позивач вважає день наступний за днем коли мала бути внесена щомісячна орендна плата.
Окрім того, неустойка є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності а відтак на неї не можуть нараховуватись проценти, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема в Постанові КГС ВС від 31.01.2018 по справі № 915/14/17.
За таких обставин, в задоволенні позову в частині стягнення 5327,17 грн - інфляційних збитків та 1042,55 грн - 3% річних слід відмовити.
При прийнятті даного рішення суд також зазначає, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Під час ухвалення даного рішення суд особливу увагу звернув на факти та обставини, які враховані Господарським судом Харківської області та Східним апеляційним господарським судом, під час розгляду справи № 922/4194/20, та які, відповідно, на підставі положень ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді справи № 922/2513/25.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
У наведеній справі Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками розгляду справи позов підлягає задоволенню частково, судові витрати у справі підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 1 302,07 грн витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Торгівельний будинок Аркада" (адреса: 61038, м. Харків, шосе Салтівське, буд. 67-А; код ЄДРПОУ 32548751) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815):
9644,95 грн. - неустойки;
1302,07 грн - витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.І. Байбак