65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2571/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/2571/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» (51000, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Царичанська, буд.168, код ЄДРПОУ 36710304)
до відповідача Фізичної особи - підприємця Галицької Анастасії Валеріївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про стягнення 47 091,99грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Галицької Анастасії Валеріївни про стягнення 47 091,99грн.
Ухвалою від 07.07.2025р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» було залишено без руху.
15.07.2024р. до господарського суду надійшла заява (вх. №22319/25) Товариства з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.07.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2571/25. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Згідно ч.5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Пунктом 5.8 розділу І Положення про ЄСІТС передбачено, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.
Таким чином, у розумінні Положення офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Подібна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.06.2022 у справі №761/21436/20.
У пункті 5.6. Положення про ЄСІТС визначено, що користувач ЄСІТС - особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень.
Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (пункт 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС).
Згідно з п. 37 наведеного розділу підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя.
Таким чином, особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач - Фізична особа - підприємець Галицька Анастасія Валеріївна є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в “Електронному суді» та має власний “кабінет» в “Електронному суді».
Так, згідно Довідки суду про доставку електронного документа вих. № 916/2571/25/41098/25 від 17.07.2025 “Документ в електронному вигляді "Ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (спрощене)" від 15.07.2025 по справі № 916/2571/25 (суддя Погребна К.Ф.) було надіслано одержувачу - Фізичній особі - підприємцю Галицькій Анастасії Валеріївни в її електронний кабінет, та документ доставлено до електронного кабінету 15.07.25р о 18:45.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Таким чином, Фізична особа - підприємець Галицька Анастасія Валеріївна повідомлено про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
14.12.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Галицькою Анастасією Валеріївною (покупець) було укладено договір поставки № 14/12/22-5, за умовами якого Постачальник передає у власність, а Покупець приймає та оплачує Товар на умовах, визначених у даному договорі (п.1.1 договору).
Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору визначається у Специфікаціях (Додаток №1), які є невід'ємною частиною цього договору (1.2 договору).
Відповідно до п.1.3 договору, партією товару вважається його кількість, зазначення в одній накладній, що невід'ємною частиною договору.
Згідно п.2.1 договору, ціна на товар встановлюється постачальником в специфікаціях (Додаток 1), що підписується сторонами, та є невід'ємними частинами цього договору, формуються в національній валюті України та зазначаються в накладних.
Загальна сума договору складає загальну вартість Товару, поставленого відповідно до умов даного Договору і визначається шляхом складення сум товарних партій визначених у накладних, якими оформлюється прийом-передача товару, поставленого на підставі цього Договору (п.2.4 договору).
Відповідно до п.4.1договору, товар поставляється постачальником окремими партіями відповідно до замовлень на поставку.
Пунктом 4.5 договору передбачено, що датою передачі партії Товару вважається дата прийому-передачі Товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі).
Згідно п.5.5 в редакції протоколу узгодження розбіжностей до договору, покупець здійснює оплату по кожної партії товару, в розмірі її 100% вартості, зазначеної у відповідній видатковій накладній, не пізніше 21 (двадцяти одного) календарного дня, які слідують за датою фактичної поставки, зазначеної у видатковій накладній постачальника на розрахунковий рахунок, зазначений в цьому договорі. Платіжними днями є понеділок та четверг.
Відповідно до п. 7.1. договору покупець має право повернути постачальнику товари, які були поставлені покупцю, а постачальник зобов'язаний прийняти такі товари в наступних випадках: 7.1.1. якщо за закінчення терміну придатності (зберігання) товарів залишилось менше 10%; 7.1.2. якщо товар був повернутий покупцеві споживачами як неякісний в період терміну придатності, гарантійного строку; 7.1.3. виявлено невідповідність якості поставлених товарів при отриманні, підготовці до реалізації або в період реалізації; 7.1.4. товар, який виключено покупцем з асортименту; 7.1.5. закінчення терміну дії договору, в т.ч. його дострокове розірвання; 7.1.6. не реалізації Товару протягом 3 (трьох) місяців з дати його поставки.
Згідно з п. 7.5 договору після фактичної передачі постачальникові товару, що підлягає поверненню, сторони підписують накладну на повернення.
Позивач вказує, що на виконання умов зазначеного договору ним було поставлено відповідачу товар на суму 1 002 723,30грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.
Поряд з цим, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару належним чином та в повному обсязі не виконав, вартість отриманого товару сплатив частково в сумі 865 723,30грн., також частково повернув товар на суму 109 450,68грн., в наслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 27 549,32грн.
Крім того, як зазначає позивач, факт наявності заборгованості в сумі 27 549,32грн. підтверджується підписаним між сторонами Актом звірки взаєморозрахунків.
Положеннями п. 8.1 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки виконання зобов'язання.
Також, позивачем з урахуванням порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого товару, відповідно умов договору та положень ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу пеню в сумі 12 771,30грн., 3% річних в розмірі 1 345,01грн. та інфляційні витрати в сумі 5 426,35грн.
Отже посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Судом встановлено, що 14.12.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Галицькою Анастасією Валеріївною (покупець) було укладено договір поставки № 14/12/22-5, за умовами якого Постачальник передає у власність, а Покупець приймає та оплачує Товар на умовах, визначених у даному договорі (п.1.1 договору).
Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивач свої зобов'язання, щодо поставки товару виконав належним чином, поставив відповідачу товар на суму 1 002 723,30грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.
Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п.5.5 в редакції протоколу узгодження розбіжностей до договору, покупець здійснює оплату по кожної партії товару, в розмірі її 100% вартості, зазначеної у відповідній видатковій накладній, не пізніше 21 (двадцяти одного) календарного дня, які слідують за датою фактичної поставки, зазначеної у видатковій накладній постачальника на розрахунковий рахунок, зазначений в цьому договорі. Платіжними днями є понеділок та четверг.
Відповідно до п. 7.1. договору покупець має право повернути постачальнику товари, які були поставлені покупцю, а постачальник зобов'язаний прийняти такі товари в наступних випадках: 7.1.1. якщо за закінчення терміну придатності (зберігання) товарів залишилось менше 10%; 7.1.2. якщо товар був повернутий покупцеві споживачами як неякісний в період терміну придатності, гарантійного строку; 7.1.3. виявлено невідповідність якості поставлених товарів при отриманні, підготовці до реалізації або в період реалізації; 7.1.4. товар, який виключено покупцем з асортименту; 7.1.5. закінчення терміну дії договору, в т.ч. його дострокове розірвання; 7.1.6. не реалізації Товару протягом 3 (трьох) місяців з дати його поставки.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару належним чином та в повному обсязі не виконав, вартість отриманого товару сплатив частково в сумі 865 723,30грн., також частково повернув товар на суму 109 450,68грн., що підтверджується накладними на повернення товару, в наслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 27 549,32грн.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми отриманого та неоплаченого товару в сумі 27 549,32грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Крім того в зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договору №14/12/22-5 від 14.12.2022 позивачем було нараховано до стягнення відповідачу пеню в сумі пеню в сумі 12 771,30грн., 3% річних в розмірі 1 345,01грн. та інфляційні витрати в сумі 5 426,35грн.
Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Положеннями п. 8.1 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки виконання зобов'язання.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку пені в зв'язку з чим позовні Товариства з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 12 771,31грн. підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Перевіривши надані позивачем розрахунки сум 3% річних та інфляційних витрат, суд встановив, що відповідні розрахунки здійснені належним чином та відповідають вимогам чинного законодавства, з урахуванням чого позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 345,01грн. та інфляційні витрати в сумі 5 426,35грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні Товариства з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238,240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» (51000, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Царичанська, буд.168, код ЄДРПОУ 36710304) до Фізичної особи - підприємця Галицької Анастасії Валеріївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Галицької Анастасії Валеріївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» (51000, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Царичанська, буд.168, код ЄДРПОУ 36710304) основний борг в сумі 27 549 (двадцять сім тисяч п'ятсот сорок дев'ять)грн. 32коп., пеню в розмірі 12 771 (дванадцять тисяч сімсот сімдесят одна)грн. 31коп., 3% річних в сумі 1 345 (одна тисяча триста сорок п'ять)грн. 01коп., інфляційні витрати в розмірі 5 426 (п'ять тисяч чотириста двадцять шість)грн. 35коп та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві)грн. 40коп.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 15 вересня 2025 р.
Суддя К.Ф. Погребна