65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2252/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Приватної аудиторсько-консалтингової фірми «ЮГТ» (65033, Одеська обл., м. Одеса, вул. Аеропортівська, буд. 20; код ЄДРПОУ 20978162)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Заєць Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 93 187,64 грн;
представники сторін:
від позивача - Лисенко Л.О.,
від відповідача - не з'явився,
Приватна аудиторсько-консалтингова фірма «ЮГТ» звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Заєць Сергія Анатолійовича про стягнення 93 187,64 грн, з яких: 27 010,00 грн боргу по несплаті орендної плати; 10 444,51 грн боргу по несплаті за компенсацію витрат на комунальні послуги; 19 467,20 грн штрафних санкцій по несплаті орендної плати; 17 210,39 грн штрафних санкцій по несплаті за компенсацію витрат на комунальні послуги; 177,97 грн інфляційних втрат; 150,32 грн 3% річних; 18 727,25 грн штрафу відповідно до п. 9.2.1.1 Договору.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за Договором оренди № 01/05 від 01.05.2023 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати у розмірі 27 010,00 грн за період з березня по квітень 2024 року та компенсації витрат на комунальні послуги на суму 10 444,51 грн за період з листопада 2023 року по квітень 2024 року.
Ухвалою від 16.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2252/25, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 16.07.2025, запропоновано сторонам скористатися процесуальним правом на подання до суду заяв по суті справи, встановлено відповідні строки для їх подачі.
З метою належного повідомлення Відповідача про розгляд справи, суд протокольною ухвалою від 16.07.2025 відклав судове засідання на 08.09.2025.
У судовому засіданні представник Позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, у судове засідання не з'явився, в той час як про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином, шляхом направлення ухвал суду на адресу місцезнаходження Відповідача - АДРЕСА_1 .
Втім, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
За таких обставин, Відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
Частиною 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак, враховуючи те, що Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та водночас був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, суд виснував про можливість розгляду справи за наявними доказами.
08.09.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.
01.05.2023 між Приватною аудиторсько-консалтинговою фірмою «ЮГТ» як Орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Заєць Сергієм Анатолійовичем як Орендарем укладено Договір оренди № 01/05 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове оплачуване користування частину нежитлової будівлі, а саме частину складського спорудження літ. «Е», площею 290,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 20, яке належить Орендодавцю на праві приватної власності, для використання в якості складу непродовольчих товарів масового вжитку.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення строку оренди. Строк оренди - 12 місяців з дати підписання Акта прийому-передачі об'єкта оренди в орендне користування (п.п. 3.1., 3.2. Договору).
Згідно з п. 4.1. Договору об'єкт оренди передається Орендарю на підставі Акта прийому-передачі в орендне користування, який складається в двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками) в день передачі об'єкта оренди в орендне користування.
Відповідно до п. 5.1. Договору Орендар зобов'язаний вносити плату за користування об'єктом оренди в розмірах та в строки, обумовлені даним Договором.
Пунктом 5.3. Договору визначено, що Орендодавець до 1 числа місяця, за який здійснюється оплата (поточного місяця), виставляє Орендареві рахунок на оплату Орендної плати… Невиконання Орендодавцем зобов'язання щодо виставлення рахунку не звільняє Орендаря від зобов'язання сплатити орендну плату в порядку, строки і в розмірі, що визначені умовами даного Договору.
Згідно п. 5.5. Договору якщо інше не передбачено даним Договором, орендна плата сплачується Орендарем щомісяця, попередньою оплатою, не пізніше останнього числа місяця, що передує оплачуваному місяцю.
Відповідно до п. 5.9. Договору витрати на електроенергію, на освітлення об'єкта оренди та на електроенергію, яка споживається Орендарем для власних потреб компенсуються Орендарем Орендодавцю окремо. Оплата зазначених у даному пункті витрат проводиться Орендарем не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення Орендодавцем Орендареві рахунків, складених на підставі показників окремих лічильників, встановлених за рахунок Орендаря. У випадку затримки оплати вказаних платежів більш ніж на 2 (два) банківських дні Орендодавець має право припинити постачання комунальних послуг Орендарю.
За невиконання (неналежне виконання) зобов'язань по даному Договору сторони несуть відповідальність, передбачену нормами чинного законодавства і даним Договором (п. 9.1. Договору).
Згідно з п. 9.2. Договору у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати Орендної плати або компенсації витрат на комунальні послуги Орендар сплачує Орендодавцю штраф у розмірі 2 % від суми прострочених платежів за кожний день прострочки.
Підпунктом 9.2.1.1. п. 9.2. Договору передбачено, що якщо період прострочення перевищує 15 календарних днів, то Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю штраф у розмірі 50 % від простроченої суми грошового зобов'язання.
01.05.2023 сторони підписали Акт прийому-передачі об'єкта оренди, згідно якого Приватна аудиторсько-консалтингова фірма «ЮГТ» передала, а ФОП Заєць Сергій Анатолійович прийняв в тимчасове оплачуване користування об'єкт оренди, а саме: частину складського спорудження літ. «Е», площею 290,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 20.
01.01.2024 сторони уклали Додаткову угоду до Договору, якою узгодили, що на період з 01.01.2024 по 30.04.2024 включно орендна ставка за один кв.м об'єкта оренди встановлюється в розмірі 75,00 грн з ПДВ, у зв'язку з чим щомісячна орендна плата за користування об'єктом оренди з 01.01.2024 по 30.04.2024 включно складає 21 750,00 грн з ПДВ.
Згідно бухгалтерської довідки Приватної аудиторсько-консалтингової фірми «ЮГТ» № 1 від 29.05.2025 за Відповідачем рахується дебіторська заборгованість за Договором № 01/05 від 01.05.2023, а саме:
- за оренду приміщення - 27 010,00 грн, з яких: за березень 2024 р. - 5 260,00 грн; за квітень 2024 р. - 21 750,00 грн;
- за послуги з обслуговування та експлуатації об'єкта суборенди - 10 444,51 грн, з яких: за листопад 2023 р. - 359,16 грн; за грудень 2023 р. - 3 141,23 грн; за січень 2024 р. - 2 578,00 грн; за лютий 2024 р. - 2 385,85 грн; за березень 2024 р. - 1 609,37 грн; за квітень 2024 р. - 370,90 грн.
Предметом позову є вимога Позивача про стягнення з Відповідача грошових коштів у загальному розмірі 93 187,64 грн, з яких: 27 010,00 грн боргу по несплаті орендної плати; 10 444,51 грн боргу по несплаті за компенсацію витрат на комунальні послуги; 19 467,20 грн штрафних санкцій по несплаті орендної плати; 17 210,39 грн штрафних санкцій по несплаті за компенсацію витрат на комунальні послуги; 177,97 грн інфляційних втрат; 150,32 грн 3% річних; 18 727,25 грн штрафу відповідно до п. 9.2.1.1 Договору.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пункт 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України; тут і надалі - в редакції, яка діяла на час існування спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1,4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 626 ЦК України договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У ч. 4 ст. 284 ГК України вказано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
За приписами ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ч. 1 ст. 765 ЦК України).
Передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ст. 774 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Суд встановив, що між сторонами у даній справі на підставі Договору № 01/05 від 01.05.2023 виникли правовідносини оренди.
Суд враховує, що у Договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
На виконання умов Договору Позивач передав Відповідачу об'єкт оренди - частину складського спорудження літ. «Е», площею 290,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 20.
За орендоване майно Відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату, яка згідно положень Додаткової угоди від 01.01.2024 до Договору становить з 01.01.2024 по 30.04.2024 щомісячно 21 750,00 грн.
Наявність заборгованості з орендної плати за період з березня по квітень 2024 р. у загальному розмірі 27 010,00 грн та заборгованості по компенсації витрат на комунальні послуги за період з листопада 2023 р. по квітень 2024 р. у розмірі 10 444,51 грн Відповідач не спростував, контррозрахунків суми боргу не надав, у зв'язку з чим суд, перевіривши запропонований позивачем розрахунок суми основного боргу на відповідність умовам Договору, вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Перевіривши запропоновані позивачем розрахунки 177,97 грн інфляційних втрат та 150,32 грн 3% річних, суд встановив їх правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги у відповідних частинах підлягають задоволенню.
Щодо нарахованих Позивачем штрафних санкцій суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд встановив, що відповідно до п. 9.1. Договору за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену нормами чинного законодавства і даним Договором.
Згідно з п. 9.2. Договору у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати або компенсації витрат на комунальні послуги Орендар сплачує Орендодавцю штраф у розмірі 2 % від суми прострочених платежів за кожний день прострочки.
Суд зазначає, що неустойка, визначена сторонами в п. 9.2. Договору, за своєю правовою природою є пенею, так як розраховується виходячи з суми прострочених платежів за кожний день прострочення сплати заборгованості.
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічні за змістом положення містяться в ч. 2 статті 343 ГК України, якою встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, з аналізу вищезазначених положень законодавства суд виснує, що розмір пені в будь-якому разі не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відтак, нарахування пені у розмірі 2 % від суми прострочених платежів за кожний день прострочки є неправомірним. Враховуючи вказані обставини, суд здійснив власний розрахунок пені за порушення Відповідачем строків внесення орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги за вказаний позивачем період.
За розрахунком суду загальний розмір пені складає 1 771,27 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Підпунктом 9.2.1.1. п. 9.2. Договору передбачено, що якщо період прострочення перевищує 15 календарних днів, то Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю штраф у розмірі 50 % від простроченої суми грошового зобов'язання.
Встановивши, що період прострочення сплати Відповідачем заборгованості у загальному розмірі 37 454,51 грн перевищує 15 календарних днів, перевіривши розрахунок штрафу в сумі 18 727,25 грн, який вважається судом правильним та обґрунтованим, суд зазначає, що позовні вимоги у відповідній частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватної аудиторсько-консалтингової фірми «ЮГТ» підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з Відповідача на користь Позивача 27 010,00 грн боргу по несплаті орендної плати, 10 444,51 грн боргу по несплаті за компенсацію витрат на комунальні послуги, 1 771,27 грн пені, 177,97 грн інфляційних втрат, 150,32 грн 3% річних, 18 727,25 грн штрафу відповідно до п. 9.2.1.1 Договору. У задоволенні решти позову в частині стягнення пені суд відмовляє з мотивів, наведених вище по тексту рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, на підставі ч. 1 ст. 129 ГПК України та у зв'язку із частковим задоволенням позову, суд покладає на Відповідача 1 515,01 грн витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Приватної аудиторсько-консалтингової фірми «ЮГТ» (65033, Одеська обл., м. Одеса, вул. Аеропортівська, буд. 20; код ЄДРПОУ 20978162) до Фізичної особи-підприємця Заєць Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 93 187,64 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Заєць Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватної аудиторсько-консалтингової фірми «ЮГТ» (65033, Одеська обл., м. Одеса, вул. Аеропортівська, буд. 20; код ЄДРПОУ 20978162) 27 010,00 грн боргу по несплаті орендної плати, 10 444,51 грн боргу по несплаті за компенсацію витрат на комунальні послуги, 1 771,27 грн пені, 177,97 грн інфляційних втрат, 150,32 грн 3% річних, 18 727,25 грн штрафу відповідно до п. 9.2.1.1 Договору, 1 515,01 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 08 вересня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 15 вересня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков