ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.09.2025Справа № 910/7593/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "Золтрансавто"
до Фізичної особи-підприємця Резцової Інни Володимирівни
про стягнення 98 244,96 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Приватне підприємство "Золтрансавто" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Резцової Інни Володимирівни (далі - відповідач, Підприємець) грошових коштів у загальному розмірі 98 244,96 грн., з яких: 80 000,00 грн. - основний борг за укладеним між сторонами 08.06.2023 року договором на транспортно-експедиторське обслуговування з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 2023/203 (далі - Договір), 10 999,26 грн. - штраф, 1 405,45 грн. - 3 % річних, 5 840,25 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов Договору в частині оплати наданих позивачем послуг з доставки вантажів автомобільним транспортом, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у вищевказаному розмірі та виникли підстави для нарахування штрафу та компенсаційних виплат.
Також Підприємство вказало, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останнього на професійну правничу допомогу в даній справі становить 20 000,00 грн., які позивач просив суд покласти на Підприємця.
Ухвалою від 20.06.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/7593/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.
23.06.2025 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив відповідача від 23.06.2025 року на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення пред'явлених до нього вимог та вказав, що відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку внаслідок неналежного оформлення Підприємством товаросупровідних документів за результатом перевезення, невиконання ним вимог пунктів 4.10, 5.1-5.3 Основного договору та пункту 1.2 Заявки на перевезення від 22.08.2024 року № 255 (не надання оригіналів товаросупровідних документів, відсутності в CMR інформації про місце та дату доставки вантажу, не оформлення акту наданих послуг відповідно до вимог Договору та пункту 1.2 Заявки), а також внаслідок застосування до позивача на підставі пункту 6.6 Договору оперативно-господарської санкції за фактом знищення вантажу ТОВ "РЕТАЛ УКРАЇНА" під час виконання Підприємством перевезення за заявкою від 23.09.2024 року № 283.
Крім того, у відзиві на позов Підприємець просив суд стягнути з позивача на його користь 10 000,00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі.
01.07.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь позивача від 30.06.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останній вказав, що факт належної доставки товару його одержувачу підтверджується відбитком печатки останнього у графі 24 міжнародної накладної CMR A 729387 та відсутністю відміток про недостачу, псування або пошкодження вантажу. У той же час, після доставлення товару та проведення часткової оплати, Підприємство засобами електронного зв'язку направило на адресу відповідача пакет документів, передбачений пунктом 5.2 Договору, що підтверджується доданим до позову листуванням сторін. Відтак, після отримання необхідного для оплати пакету документів 20.09.2024 року, оплата за перевезення товару мала бути здійснена відповідачем у десятиденний строк, тобто до 30.09.2024 року.
07.07.2025 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Підприємця, в яких останній навів додаткові мотиви на спростування обґрунтованості вимог позивача у даній справі.
Інших заяв чи клопотань від сторін на адресу суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
08.06.2023 року між Підприємцем (замовник/експедитор) та Підприємством (виконавець/перевізник) був укладений Договір, за умовами якого виконавець зобов'язався виконувати та/або організувати виконання експедиторських послуг відповідно до прав та обов'язків, передбачених цим Договором та законодавством України; з цією метою виконавець зобов'язався організувати доставку вантажів автомобільним транспортом на підставі транспортних заявок замовника.
Означений правочин підписаний відповідачем та уповноваженим представником позивача, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 1.3 Договору сторона, яка надає транспортну заявку, що є невід'ємною частиною цієї угоди, називається замовником/експедитором, а сторона, що виконує транспортну заявку, називається виконавцем/перевізником.
Пунктами 2.1, 2.2 Договору встановлено, що надання послуг з експедиторської діяльності здійснюється відповідно до норм і правил, встановлених законодавством України, міжнародним законодавством, ратифікованим в Україні, і цим Договором. Платежі за перевезення здійснюються безпосередньо між замовником/експедитором та виконавцем/перевізником на підставі та в строки, передбачені пунктами 5.1 та 5.2 цієї угоди.
Пунктом 4.5 Договору на виконавця/перевізника покладено обов'язок доставити ввірений вантаж до пункту (пунктів) призначення і після закінчення митного оформленні оформити його вантажоодержувачу, зазначеному в міжнародній товарно-транспортній накладній CMR. Послуги з перевезення вантажів вважаються виконаними з моменту отримання замовником/експедитором товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача.
За змістом пункту 4.10 наведеного правочину після закінчення завантаження водію в перевантажувальному записі при відсутності якісних зауважень у графі "Отримано" слід особисто написати "Отриманий вантаж. У мене немає коментарів щодо якості завантаження" і поставити свій підпис.
Після закінчення розвантаження водій в товарно-транспортній накладеній за відсутності зауважень від вантажоодержувача щодо якості поставленої продукції (про що свідчить підпис та печатка фінансово відповідальної особи) в графі "Доставлено" повинен особисто написати "Вантаж доставлений. Зауважень щодо якості доставленого вантажу немає", поставити свій підпис, а також вказати дату і час доставки. Якщо ці знаки відсутні, замовник/експедитор має право не приймати їх до оплати.
За умовами пункту 5.1 Договору умови оплати та вартість послуг експедиторської доставки передбачені в Додатку на кожен рейс.
Відповідно до пункту 5.2 цієї угоди оплата транспортних послуг виконавця/перевізника може здійснюватися за рахунок власних коштів замовника/експедитора з подальшим відшкодуванням цих витрат клієнтом, який довірив виконання цієї заявки замовнику/експедитору. Оплата транспортних послуг здійснюється за оригіналами наступних документів:
- підтверджена заявка;
- рахунок за надані транспортні послуги;
- акт виконаних послуг (робіт). Дата реєстрації акту повинна відповідати даті позначки вантажоодержувача, зазначеної в товарно-транспортній накладній (CMR);
- транспортна накладна (CMR) у двох примірниках, оригіналах або копіях, завірених оригінальною печаткою вантажоодержувача;
- Договір;
- статутні документи (виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та витяг з реєстру платників податку або свідоцтво з ПДВ).
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що зазначені у пункті 5.2 документи повинні бути надані виконавцем/перевізником замовнику/експедитору не пізніше 15 днів з дня доставки товару до місця призначення. У разі виявлення помилки або невідповідності переліку, узгодженому в пункті 5.2, замовник/експедитор має право не оплачувати вартість послуг, що виконуються виконавцем/перевізником, до отримання правильного документа.
Згідно з пунктами 10.1, 10.2 Договору останній вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2023 року. Якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону в письмовій формі за 30 днів до закінчення терміну дії Договору, вона буде автоматично продовжена на кожен наступний календарний рік.
З матеріалів справи вбачається, що у заявці від 22.08.2024 року № 255 (далі - Заявка) сторони погодили такі умови перевезення, зокрема:
- маршрут слідування: м. Київ (Україна) - м. Руставі (Грузія);
- опис вантажу: преформа в біг-бегах;
- вага вантажу: 18 тон;
- адреса вивантаження: Caucasian PET Compani, вул. Мшвидоба, 12, Руставі 3700 Грузія;
- дата доставки: 11.09.2024 року до 17:00 год.;
- загальна вартість транспортних витрат: 150 000,00 грн.
Пунктом 1.2 Заяви передбачено, що оплата транспортних послуг відбувається шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця/перевізника: попередня сплата 70 000,00 грн. по замитненню до 10 днів, та 80 000,00 грн. до 10 днів по отриманню оригінального пакету документів: рахунка, акта виконаних робіт (у 2-х примірниках), заявки, договір, CMR два примірники з оригінальними печатками вантажоодержувача. Дата акту виконаних робіт має відповідати даті вивантаження.
Згідно з пунктом 2 Заявки останню прийнято до виконання. Для виконання заявки буде надано наступний транспортний засіб: тягач, державний номер НОМЕР_1 , напівпричіп, державний номер НОМЕР_2 , марка автомобіля: MAN, водій: ОСОБА_1; час подачі автомобіля під завантаження: 28.08.2024 року до 09:00 год.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач надав Підприємцю погоджені між сторонами у Заявці послуги з організації доставки вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 150 000,00 грн. Означені обставини підтверджуються, зокрема, наявною в матеріалах справи копією CMR № 729387, а також фактично не заперечувалися відповідачем у поданих суду заявах по суті справи.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним правочином також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем/перевізником умов цієї угоди.
У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті вартості наданих позивачем послуг за вищевказаним Договором (Заявкою) виконав лише частково, сплативши Підприємству за платіжною інструкцією від 11.09.2024 року № 562341177 грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн. та заборгувавши таким чином позивачу 80 000,00 грн.
Враховуючи наведене, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
За частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Відповідно до положень статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо)
Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Заперечуючи проти позову, Підприємець посилався на те, що за умовами пункту 4.10 Договору після закінчення завантаження водію в перевантажувальному записі при відсутності якісних зауважень у графі "Отримано" слід особисто написати "Отриманий вантаж. У мене немає коментарів щодо якості завантаження" і поставити свій підпис. Після закінчення розвантаження водій в товарно-транспортній накладеній за відсутності зауважень від вантажоодержувача щодо якості поставленої продукції (про що свідчить підпис та печатка фінансово відповідальної особи) в графі "Доставлено" повинен особисто написати "Вантаж доставлений. Зауважень щодо якості доставленого вантажу немає", поставити свій підпис, а також вказати дату і час доставки. Якщо ці знаки відсутні, замовник/експедитор має право не приймати їх до оплати.
У той же час, додана до позовної заяви копія міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 729387 не містить всієї обов'язкової інформації, що визначена її формою та пунктами 4.10, 5.2 Договору і пунктом 1.2 Заявки.
Відповідач вказував, що у графі 24 CMR відсутній підпис вантажоодержувача, місце та дата доставки товару, а також відсутній напис "Вантаж доставлений. Зауважень щодо якості доставленого вантажу немає". Вказані обставини, на переконання Підприємця, позбавляють можливості встановити достовірну дату відвантаження товару вантажоодержувачу, і як наслідок - пересвідчитися у своєчасній доставці товару згідно з умовами Заявки.
Крім того, відповідно до пункту 5.2 Договору та пункту 1.2 Заявки дата реєстрації акту здачі-приймання наданих послуг повинна відповідати даті позначки вантажоодержувача, зазначеній в товарно-транспортній накладній (CMR). Однак, позивач в односторонньому порядку визначив дату акту здачі-приймання послуг саме 13.09.2024 року, тоді як в CMR (а також і власне у позовній заяві) дата доставки вантажу відсутня.
Зазначені недоліки в оформленні документів відповідно до умов Договору, на переконання відповідача, надають йому право не приймати їх до оплати, тоді як усунення відповідних недоліків перевізником є єдиною передумовою для виникнення у Підприємця обов'язку провести остаточний розрахунок.
Проте такі заперечення не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність визначається як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
За частиною 1 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR).
Суд зазначає, що товарно-транспортною накладною відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" є єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
За умовами глави 11 наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка містить всі обов'язкові реквізити, визначені Законом України "Про автомобільний транспорт", форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
У разі необхідності форма товарно-транспортної накладної може бути доповнена іншими реквізитами, з урахуванням особливостей перевезень, зокрема умов та/або виду вантажу.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Відтак, вищенаведеними нормативними приписами передбачена можливість внесення до товарно-транспортної накладної (як документу, призначеного для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення на території України) будь-якої додаткової інформації.
Відповідно до статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналася 01.08.2006 року, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Згідно зі статтею 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.
Аналогічне за змістом положення містить частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України, відповідно до якої укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Разом із тим, відповідно до статті 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Зі змісту графи 24 товарно-транспортної накладної CMR № 729387 "Вантаж одержано" вбачається, що остання заповнюється виключно одержувачем товару та передбачає проставлення ним відомостей про місце, дату отримання вантажу, а також підпису та штампу одержувача.
За таких обставин, посилання відповідача на відсутність у графі 24 накладної CMR № 729387 підпису вантажоодержувача і місця та дати доставки товару (за умови наявності відтиску печатки вантажоодержувача, який свідчить про отримання ним товару) та особистого напису водія "Вантаж доставлений. Зауважень щодо якості доставленого вантажу немає", дати та особистого підпису перевізника, не можуть свідчити про наявність підстав для звільнення відповідача від обов'язку оплатити надані Підприємством послуги за Договором, фактичне надання яких відповідачем не оспорюється.
Докази, які свідчать про неякісне надання позивачем послуг за Договором згідно із Заявкою, у тому числі невчасну доставку вантажу, його повну/часткову втрату чи наявність у вантажоодержувача претензій до відповідача, які стосуються неналежного виконання договірних обов'язків з доставки товару, в матеріалах справи відсутні.
Слід зазначити, що відповідач також посилався на те, що Підприємство не направило йому оригінали документів, визначених пунктом 5.2 Договору та пунктом 1.2 Заявки, тоді як проведення остаточного розрахунку може бути здійснене виключно на підставі оригіналів таких документів.
Разом із тим, за наданими позивачем доказами, не спростованими Підприємцем, після доставки товару вантажоодержувачу та проведення часткової оплати наданих позивачем послуг, Підприємство засобами електронної зв'язку направило на адресу відповідача пакет документів, передбачений пунктом 5.2 Договору. На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду відповідні роздруківки електронного листування між сторонами, зі змісту яких вбачається, що 20.09.2024 року наданий відповідачу пакет документів було погоджено останнім з відміткою: "Заявку 225 перевірено. Без зауважень".
З огляду на викладене суд також звертає увагу на положення пункту 7.1 Договору, за якими Договір, доповнення до Договору або інші документи, підписані та передані електронною поштою або факсиміле, мають однакову юридичну силу з оригіналом.
Інші заперечення відповідача проти позову, які зводяться до неналежного оформлення відповідачем документів, також не свідчать про наявність правових підстав для звільнення Підприємця від обов'язку оплатити фактично надані йому послуги за Заявкою.
Суд також звертає увагу відповідача на те, що виходячи зі змісту положень статей 509, 901, 903 Цивільного кодексу України, обов'язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту оформлення передачі послуг актом приймання-передачі чи іншим документом.
Разом із тим, посилання відповідача на застосування до Підприємства оперативно-господарської санкції у вигляді призупинення оплати послуг також не беруться судом до уваги з огляду на таке.
Заперечуючи проти позову, Підприємець вказував, що за умовами пункту 6.6 Договору в разі виникнення спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної виконавцем/перевізником, або несплаті штрафів за порушення на підставі письмової вимоги клієнта замовник/експедитор має право в односторонньому порядку призупинити оплату послуг виконавця/перевізника до моменту врегулювання претензії по суті.
Відповідач зазначав, що застосування до Підприємства означеної санкції було зумовлене знищенням належного ТОВ "РЕТАЛ УКРАЇНА" вантажу під час виконання позивачем його перевезення за укладеною між сторонами заявкою від 23.09.2024 року № 283, на виконання якої Підприємство було залучене як перевізник у тому ж порядку, що і за спірною Заявкою.
Разом із тим, зі змісту акту про пожежу від 02.10.2024 року Підприємцю стало відомо, що 02.10.2024 року під час очікування перетину кордону по вулиці Паромна дорога, 1 у селі Орлівка Одеської області внаслідок пожежі, причиною якої є ймовірно обстріл (влучання вибухонебезпечного предмета), було знищено належний ТОВ "РЕТАЛ УКРАЇНА" вантаж разом із напівпричепом д.н. НОМЕР_4. Проте, з дати події 02.10.2024 року і до червня 2025 року, тобто понад 8 місяців, Підприємство не надало відповідачу сертифікат Торгово-промислової палати України на підтвердження існування форс-мажорних обставин, що унеможливлює звільнення перевізника від матеріальної відповідальності перед замовником/експедитором, оскільки унеможливлює й звільнення від матеріальної відповідальності відповідача (експедитора) перед ТОВ "РЕТАЛ УКРАЇНА".
У той же час, суд звертає увагу, що зважаючи на передбачений пунктом 1.2 Заявки строк оплати наданих позивачем транспортних послуг вартістю 80 000,00 грн. (до 10 днів по отриманню оригінального пакету документів), а також враховуючи отримання Підприємцем таких документів 20.09.2024 року, строк виконання обов'язку відповідача з оплати відповідних послуг настав 30.09.2024 року, тоді як 01.10.2024 року стало першим днем прострочення виконання такого зобов'язання. Відтак, суд не бере до уваги посилання Підприємця на відсутність підстав для оплати наданих Підприємством послуг за Заявкою внаслідок застосування до позивача оперативно-господарської санкції у вигляді призупинення оплати послуг через ненадання позивачем відповідачу сертифікату Торгово-промислової палати України на підтвердження існування форс-мажорних обставин, що настали 02.10.2024 року (після настання строку оплати послуг за Заявкою) під час надання позивачем послуг з перевезення за іншою заявкою.
Суд також вказує, що самі по собі одночасні посилання відповідача на відсутність підстав для оплати наданих Підприємством послуг з перевезення та на застосування до останнього оперативно-господарської санкції у вигляді призупинення оплати вартості таких послуг є взаємосуперечливими.
Враховуючи те, що загальна сума заборгованості відповідача за підписаною сторонами в рамках Договору Заявкою, яка складає 80 000,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем чи ненастання строку для її оплати, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до Підприємця про стягнення вказаної суми боргу.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладених на нього грошових зобов'язань за Договором (Заявкою), позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 1 405,45 грн., нарахованих на прострочену суму основного боргу в розмірі 80 000,00 грн. у період з 01.10.2024 року по 02.05.2025 року, а також 5 840,25 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вищенаведену суму заборгованості протягом жовтня 2024 року - лютого 2025 року згідно з наданим Підприємством розрахунком.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних та інфляційних втрат до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки розміри нарахованих позивачем компенсаційних виплат відповідають вищезазначеним приписам законодавства, а відповідачем контррозрахунку цих сум чи обґрунтованих заперечень проти їх стягнення надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення з відповідача 1 405,45 грн. 3 % річних та 5 840,25 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з чим, такі вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором (Заявкою), позивач просив суд стягнути з Підприємця 10 999,26 грн. штрафу, нарахованого на прострочену суму основного боргу в розмірі 80 000,00 грн. у період з 01.10.2024 року по 31.03.2025 року.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що за порушення умов оплати, крім причин, зазначених у пунктах 5.3 та 4.1, 6.4, замовник/експедитор сплачує виконавцю/перевізнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.
Оскільки розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення з відповідача 10 999,26 грн. штрафу.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 08.02.2017 року в справі № 910/29752/15, які знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року в справі № 904/3315/18 (пункт 112 постанови), для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної та повної оплати наданих йому за Договором (Заявкою) послуг.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.
Витрати по сплаті судового збору, а також витрати Підприємця на професійну правничу допомогу відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Щодо витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у даній справі в розмірі 20 000,00 грн., суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Так, відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві Підприємство вказало, що попередній розмір його витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги у цій справі складає 20 000,00 грн., які позивач просив покласти на відповідача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивач долучив до матеріалів справи копію укладеного між ним (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Володимира Юдіна" (далі - Бюро) договору про надання правової (правничої) допомоги від 27.03.2025 року (далі - Договір від 27.03.2025 року), за умовами якого Бюро надає правову допомогу клієнту у вигляді консультацій та підготовки документів правового характеру, представництва інтересів в судах загальної юрисдикції, Державній виконавчій службі та в усіх державних та недержавних установах, органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, ДПС України, Служби безпеки України, Держмитслужби України, громадських та приватних організаціях, перед фізичними особами.
Відповідно до пункту 2.1 Договору від 27.03.2025 року розмір гонорару за даним договором становить 20 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що Бюро виставило клієнту рахунок-фактуру від 27.03.2025 року № 270325 на оплату юридичних послуг у розмірі 20 000,00 грн., який був оплачений позивачем згідно з платіжною інструкцією від 27.03.2025 року № 4706 на суму 20 000,00 грн.
У той же час, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, судом враховано мотиви викладених у відзиві на позовну заяву заперечень відповідача проти стягнення з нього заявленої позивачем суми витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Разом із тим, суд зазначає, що зі змісту наданих позивачем доказів на підтвердження розміру понесених ним витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 20 000,00 грн. безпосередньо не вбачається будь-яких посилань саме на цей судовий спір, що свідчить про відсутність підстав для покладення відповідних витрат на відповідача.
Більше того, надані позивачем рахунок-фактура № 270325 на оплату юридичних послуг та платіжна інструкція № 4706 датовані 27.03.2025 року, тобто задовго до моменту звернення Підприємства до господарського суду міста Києва з даним позовом, та не містять посилань на надання Бюро послуг професійної правничої допомоги у спорі про стягнення з Підприємця спірної у даній справі суми грошових коштів.
Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для відшкодування судових витрат, у зв'язку із недоведенням заявником їх фактичного надання у конкретному судовому спорі, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 року в справі № 910/4201/19.
Судом взято до уваги й те, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат, а також складності справи.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 року в справі № 910/2170/18.
Так, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.
Враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в загальному розмірі 20 000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Резцової Інни Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Приватного підприємства "Золтрансавто" (19700, Черкаська область, місто Золотоноша, вулиця Щорса, будинок 18; код ЄДРПОУ 35569353) 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 10 999 (десять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 26 коп. штрафу, 1 405 (одну тисячу чотириста п'ять) грн. 45 коп. 3 % річних, 5 840 (п'ять тисяч вісімсот сорок) грн. 25 коп. інфляційних втрат, а також 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16.09.2025 року.
Суддя В.С. Ломака