ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.09.2025Справа № 910/6532/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (вул.Олександрівська, буд.35, м.Запоріжжя, Запорізька обл., 69063; ідентифікаційний код 42093239)
до Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (вул.Електриків, буд.8, м.Київ, 04071; ідентифікаційний код 00017733)
про стягнення 7 507 594,23 грн
За участі представників:
позивача: Нікітіна Ю.С.;
відповідача: Щербак Р.І.;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот», у якій просить суд:
- стягнути з відповідача на свою користь 7 507 594,23 грн, з яких 7 421 113,27 грн заборгованості, 29 971,85 грн 3% річних, 56 509,11 грн інфляційних втрат;
- відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України доручити органу (особі), що буде виконувати рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 7 421 113,27 грн починаючи з 12.03.2025 і до моменту остаточного виконання рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати спожитої у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричної енергії відповідно до умов публічного договору постачання електричної енергії споживачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.06.2025 та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
02.06.2025 від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 заяву позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції задоволено.
23.06.2025 від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, у якому також викладено клопотання про продовження строку на його подання, а також клопотання про долучення до матеріалів справи копії мирової угоди, яку він пропонує укласти позивачу.
У підготовче засідання 23.06.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 23.06.2025 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку подання відзиву, оскільки таке клопотання подано із пропуском встановленого строку, а відзив залишено без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України. Крім того судом долучено до матеріалів справи копію мирової угоди, продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та оголошено перерву до 31.07.2025.
24.06.2025 від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких він посилається на наявність обставин непереборної сили, що негативно впливають на можливість виконання його зобов'язань, у зв'язку з чим просить відмовити в позові в частині стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних, або зменшити їх розмір у разі задоволення позову.
31.07.2025 від позивача надійшла заява, у якій він повідомив суд про неможливість укладення мирової угоди.
У підготовче засідання 31.07.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 31.07.2025 суд прийняв до розгляду письмові пояснення відповідача та заяву позивача, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.09.2025.
10.09.2025 від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2025 заяву позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції задоволено.
У судове засідання 15.09.2025 з'явились представники сторін.
Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача, також, надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував з підстав наведених у відзиві.
У судовому засіданні 15.09.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (споживач) шляхом підписання заяви-приєднання приєдналося до умов публічного договору постачання електричної енергії споживачу, якому Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (постачальник) присвоєно № 21 (далі - Договір).
За Договором постачальник продає електричну енергіє споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору (п. 2.1 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 5.4 Договору).
Згідно з п. 5.6 Договору оплата рахунка постачальника за цим Договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем самостійно.
За умовами пунктів 12.1, 12.2, 12.4 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим Договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору. Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 14 днів з дня їх виникнення надати документи, що підтверджують їх настання відповідно до законодавства.
У розділі 4 комерційної пропозиції, що є додатком 2 до Договору, визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць який встановлюється з 1 числа розрахункового місяця до останнього числа розрахункового місяця. Оплата за фактично відпущену електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється один раз за фактичними показниками комерційного обліку. Сума переплати споживача, яка виникла внаслідок різниці між здійсненою попередньою оплатою та фактичною вартістю спожитої електричної енергії, визначається після завершення розрахункового місяця та зараховується, як попередня оплата вартості очікуваного обсягу споживання електричної енергії наступного розрахункового періоду. Сума недоплати споживача підлягає безумовній оплаті споживачем не пізніше 5 банківських днів з дня отримання рахунку. Якщо дата оплати припадає на вихідний, святковий або останній банківський день місяця, днем для здійснення платежу вважається день, що передує вихідному, святковому та останньому банківському дню місяця. Датою здійснення оплати є дата надходження коштів на рахунок постачальника. Акт прийняття-передавання товарної продукції оформлюються постачальником та надається споживачу засобами електронного зв'язку на адресу електронної пошти споживача, вказаної останнім у заяві-приєднання або у реквізитах договору, або у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до розділу 7 комерційної пропозиції рахунок на проведення остаточного розрахунку самостійно отримується споживачем до 10 числа місяця (включно), наступного за розрахунковим. Рахунки, виставлені постачальником відповідно до умов Договору (попередня оплата, остаточний розрахунок, тощо) надаються уповноваженому представнику споживача під його підпис на екземплярі рахунка, що залишається у постачальника. Оплата рахунка постачальника за Договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше ніж протягом 5 робочих днів від дати його отримання споживачем.
Договір набирає чинності з дати, яка вказана в заяві-приєднання споживача (початок постачання) до умов Договору. Договір укладається на строк до кінця календарного року та вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік , якщо не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення терміну дії Договору жодна зі сторін не заявить у письмовій формі про припинення його дії (абзац 1 розділу 13 Договору).
Відповідно до акту приймання-передавання товарної продукції за Договором від 31.12.2024 у грудні 2024 року відповідачем було спожито 264 634 кВт*год електричної енергії вартістю 2 576 466,04 грн.
Відповідно до акту приймання-передавання товарної продукції за Договором від 31.01.2025 у січні 2025 року відповідачем було спожито 218 502 кВт*год електричної енергії вартістю 2 299 874,27 грн.
Відповідно до акту приймання-передавання товарної продукції за Договором від 28.02.2025 у лютому 2025 року відповідачем було спожито 222 936 кВт*год електричної енергії вартістю 2 418 588,97 грн.
Відповідно до акту приймання-передавання товарної продукції за Договором від 31.03.2025 у березні 2025 року відповідачем було спожито 175 310 кВт*год електричної енергії вартістю 1 745 650,03 грн.
Аналогічні обсяги споживання відповідача визначені в інформації щодо фактичного обсягу споживання електричної енергії АСК «Укррічфлот», наданій Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» у додатку до листа № 007-66/1918 від 11.04.2025.
Для оплати спожитої електричної енергії позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату № 45010021241219 від 07.01.2025 на суму 2 576 466,04 грн (кінцевий термін оплати 14.01.2025), № 45010021250119 від 11.02.2025 на суму 2 299 874,27 грн (кінцевий термін оплати 18.02.2025), № 45010021250219 від 07.03.2025 на суму 2 418 588,97 грн (кінцевий термін оплати 14.03.2025), № 45010021250319 від 07.04.2025 на суму 1 745 650,03 грн (кінцевий термін оплати 14.04.2025).
Платіжними інструкціями № 727 від 27.02.2025 на суму 305 066,05 грн, № 729 від 27.02.2025 на суму 239 399,99 грн, № 730 від 27.02.2025 на суму 1 075 000,00 грн відповідач сплатив позивачу 1 619 466,04 грн за спожиту в грудні 2024 року електричну енергію.
Оскільки відповідач не оплатив спожиту у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричну енергію в повному обсязі позивач направив відповідачу вимогу № 1406 від 11.04.2025, у якій вимагав сплатити заборгованість в розмірі 7 421 113,27 грн.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за спожиту у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричну енергію, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 7 421 113,27 грн заборгованості, 29 971,85 грн 3% річних, 56 509,11 грн інфляційних втрат, а також доручити органу (особі), що буде виконувати рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 7 421 113,27 грн починаючи з 12.03.2025 і до моменту остаточного виконання рішення суду.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач посилається на вплив обставин непереборної сили.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Водночас відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані відносини сторін, є Закон України «Про ринок електричної енергії», який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Згідно з пунктом 16 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Частинами 1 та 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.07.2018 № 807 позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
У відповідності до пункту 2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі - Постанова № 312; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила), укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
Спір у цій справі виник у зв'язку з несплатою відповідачем на умовах, визначених Договором, спожитої у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричної енергії.
На підтвердження обсягів споживання відповідачем електричної енергії у спірний період позивачем надано копії актів приймання-передавання товарної продукції за Договором від 31.12.2024 на суму 2 576 466,04 грн, від 31.01.2025 у січні 2025 року на суму 2 299 874,27 грн, від 28.02.2025 у лютому 2025 року на суму 2 418 588,97 грн, від 31.03.2025 у березні 2025 року на суму 1 745 650,03 грн.
Відповідач не заперечує укладення Договору, фактичне споживання електричної енергії у спірний період, а також обсяги і вартість спожитої електричної енергії.
Згідно з пунктом 4.1 розділу IV Правил розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів.
Як вбачається з умов Договору та комерційної пропозиції, споживач здійснює оплату за фактично спожиту електричну енергію на підставі рахунків постачальника.
Пунктом 4.12 розділу IV Правил визначено, що плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується:
протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем;
протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем;
в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20-го календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку (п. 4.13 розділу IV Правил).
Відповідно до абз. 1, 3 п. 4.14 розділу IV Правил платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу. Платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на вебсайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв'язком, поштовим зв'язком, кур'єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу.
Для здійснення оплати вартості спожитої у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричної енергії позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату № 45010021241219 від 07.01.2025 на суму 2 576 466,04 грн (кінцевий термін оплати 14.01.2025), № 45010021250119 від 11.02.2025 на суму 2 299 874,27 грн (кінцевий термін оплати 18.02.2025), № 45010021250219 від 07.03.2025 на суму 2 418 588,97 грн (кінцевий термін оплати 14.03.2025), № 45010021250319 від 07.04.2025 на суму 1 745 650,03 грн (кінцевий термін оплати 14.04.2025).
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Абзацами 1, 6 розділу 7 комерційної пропозиції визначено, що рахунок на проведення остаточного розрахунку самостійно отримується споживачем до 10 числа місяця (включно), наступного за розрахунковим, а оплата рахунка постачальника за Договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше ніж протягом 5 робочих днів від дати його отримання споживачем.
Відповідач не заперечує вчасне отримання ним рахунків на оплату, тому оплата виставлених позивачем рахунків мала бути здійснена відповідачем в терміни, визначені в самих рахунках.
Відтак, беручи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за вказаний період є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що платіжними інструкціями № 727 від 27.02.2025 на суму 305 066,05 грн, № 729 від 27.02.2025 на суму 239 399,99 грн, № 730 від 27.02.2025 на суму 1 075 000,00 грн відповідач сплатив позивачу 1 619 466,04 грн за спожиту в грудні 2024 року електричну енергію.
Докази сплати решти грошових зобов'язань відповідача за Договором в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошових зобов'язань відповідачем підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 7 421 113,27 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 29 971,85 грн 3% річних та 56 509,11 грн інфляційних втрат.
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором, відповідач залишає поза увагою положення розділу 12 Договору та не надає доказів повідомлення позивача про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань, як того вимагають положення пункту 21 Договору.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Надані відповідачем докази на підтвердження негативних для відповідача наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема й сертифікат Волинської Торгово-промислової палати № 0700-23-3044 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не відповідають вищенаведеним вимогам, тому не є належними доказами неможливості виконання зобов'язань внаслідок настання форс-мажорних обставин та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, адже всі вони були складені до дати укладення Договору, тобто обставини, які відповідач вважає форс-мажорними, вже існували на момент укладення Договору.
Отже відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором.
Так само і доводи відповідача про настання для нього негативних наслідків після підриву Каховської ГЕС та втрати можливості судноплавства по річці Дніпро самостійно не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, оскільки відповідачем належними доказами не доведено безпосереднього впливу зазначених обставин на показники його фінансово-господарської діяльності.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних у розмірі 9 105,87 грн, за період з 15.01.2025 по 26.02.2025 із суми 2 576 466,04 грн; у розмірі 3 775,56 грн, за період з 27.02.2025 по 15.04.2025 із суми 957 000,00 грн; у розмірі 10 585,72 грн, за період з 19.02.2025 по 15.04.2025 із суми 2 299 874,27 грн; у розмірі 6 361,22 грн, за період з 15.03.2025 по 15.04.2025 із суми 2 418 588,97 грн; у розмірі 143,48 грн, за період з 15.04.2025 по 15.04.2025 із суми 1 745 650,03 грн, що разом складає 29 971,85 грн, та інфляційних втрат нарахованих у розмірі 7 656,00 грн за лютий 2025 року із суми 957 000,00 грн, у розмірі 14 355,00 грн за березень 2025 року із суми 957 000,00 грн, у розмірі 34 498,11 грн за березень 2025 року із суми 2 299 874,27 грн, що разом складає 56 509,11 грн, суд встановив, що вони є арифметично правильними, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого можливе зменшення розміру відсотків річних на підставі статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України.
Між тим, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, в наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Відтак, оскільки суд не може зменшити розмір інфляційних втрат та визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором.
У позовній заяві позивач просив нарахувати 3% річних на суму заборгованості до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 зазначено, що можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду). Якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення. І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.
Розглянувши відповідне клопотання позивача, суд відзначає, що вимога позивача про стягнення 3% річних підлягає задоволенню, однак клопотання про нарахування 3% річних на суму заборгованості до моменту виконання рішення стосується періоду з 12.03.2025, тобто частково поглинається сумою нарахованих процентів, щодо яких вже прийнято рішення.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги принцип диспозитивності господарського судочинства, а також дискрецію суду при вирішенні питання щодо нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання позивача.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив обґрунтованість заявленого позову, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 7 421 113,27 грн, інфляційних втрат в розмірі 56 509,11 грн, 3% річних в розмірі 29 971,85 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 112 613,91 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у розмірі 90 091,13 грн, оскільки позов підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж передбачено законом, переплата в сумі 22 522,78 грн може бути йому повернута в порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (вул.Електриків, буд.8, м.Київ, 04071; ідентифікаційний код 00017733) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (вул.Олександрівська, буд.35, м.Запоріжжя, Запорізька обл., 69063; ідентифікаційний код 42093239) заборгованість в розмірі 7 421 113 (сім мільйонів чотириста двадцять одна тисяча сто тринадцять) грн 27 коп., інфляційні втрати в розмірі 56 509 (п'ятдесят шість тисяч п'ятсот дев'ять) грн 11 коп., 3% річних в розмірі 29 971 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят одна) грн 85 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 90 091 (дев'яносто тисяч дев'яносто одна) грн 13 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16.09.2025.
Суддя Т.П. Капцова