ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
15.09.2025Справа № 910/11351/25
Суддя Гумега О.В., розглянувши
позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЧНЕНЬКО"
про стягнення 146 754,80 грн
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач, В/Ч НОМЕР_1 ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЧНЕНЬКО" (далі - відповідач, ТОВ "СМАЧНЕНЬКО") про стягнення пені у розмірі 63 909,80 грн та штрафу у розмірі 82 845,00 грн за порушення строку поставки товару, визначеного Договором на поставку товару № 103/ВОЗ-2025 від 03.04.2024.
Позовні вимоги обгрунтовані, тим що відповідач порушив строки поставки товару, визначені заявкою позивача від 03.06.2025 № 78/1/10-2173-2025, що відповідно до підпункту 8.3 Договору є підставою для стягнення з відповідача пені та штрафу.
Дослідивши матеріали позовної заяви № б/н від 09.09.2025 (вх. № 11351/25 від 09.09.2025), суд зазначає про наступне.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому, визначення предмета або підстав позову є процесуальним правом виключно позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Як вбачається з позовної заяви, В/Ч НОМЕР_1 визначила предметом позову матеріально-правову вимогу про стягнення сум пені та штрафу, а підставою позову - порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору. Таким чином, предметом позову у даному спорі визначено стягнення сум пені та штрафу у зв'язку із порушенням або неналежним виконанням відповідачем умов Договору.
Судом враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Так, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів (ч. 5 ст. 29 ГПК України).
Правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності. При цьому, правило територіальної підсудності, закріплене у ч. 5 ст. 29 ГПК України, є прикладом підсудності, яка застосовується для деяких позовів, особливий характер яких обумовлює доцільність надання позивачеві можливості пред'явити позов не лише в судах за місцем знаходження відповідача, тобто у порядку застосування положень загальної територіальної підсудності, але і в інших судах.
Відтак, нормами процесуального права позивачу надано право за певних умов обирати між господарськими судами, яким підсудна справа.
Обґрунтовуючи підсудність даної позовної заяви Господарському суду міста Києва на підставі ч. 5 ст. 29 ГПК України позивач вказав, що ним "заявлено стягнення коштів з відповідача, однак, грошові вимоги виникли з правовідносин щодо поставки Товару, а місце виконання вказаного зобов'язання визначено сторонами в пункті 6.2. розділу 6 Договору, яким є АДРЕСА_1 ".
За таких обставин, позивачем пред'явлено позов за місцем виконання Договору, а саме до Господарського суду міста Києва.
Проте, проаналізувавши положення Договору на поставку товару № 103/ВОЗ-2025 від 03.04.2024, зокрема, пункти 6.1, 6.2, суд дійшов висновку про те, що сторони у даному Договорі не визначили конкретне місце виконання даного Договору, що за змістом Договору відсутні особливості, за якими даний Договір може виконуватися/бути виконаний в певному місці (в місті Києві в даному випадку, як стверджує позивач). Так, згідно п. 6.2 вказаного договору сторони узгодили, що "передача (приймання-здача) товару здійснюється: в пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України (товароодержувачі), розташованих у Київській області. Військові частини будуть визначені заявкою замовника згідно планів-графіків поставок Головного управління Національної гвардії України. Місця поставок можуть бути змінені з урахуванням потреби Національної гвардії України". Отже, місцем виконання зобов'язання з поставки товару визначено пункти відвантаження військових частин Національної гвардії України, розташованих у Київській області, які будуть визначені заявкою замовника. Наведене виключає підсудність даної справи саме Господарському суду міста Києва.
За таких обставин, суд зазначає, що не можливо встановити, що єдиним місцем виконання Договору є саме місто Київ, що виключає можливість застосування до нього положень статті 29 ГПК України та зумовлює застосування положень щодо загальної підсудності справ.
Суд також звертає увагу, що виконання зобов'язання за договором повинне оцінюватися у комплексі прав та обов'язків обох сторін, а сам предмет спору повинен бути пов'язаним із відповідним виконанням договору безпосередньо відповідачем у певному місці.
Як вбачається із змісту позовної заяви В/Ч НОМЕР_1 , даний спір не пов'язаний з місцем виконання Договору, оскільки предметом спору є стягнення грошових коштів (пені та штрафу), а не спір про фактичне виконання зобов'язань за Договором. Тобто, зобов'язання, про порушення яких стверджує позивач, не є такими, які належить, через їх особливість, виконувати тільки в певному місці.
Правила визначення місця виконання зобов'язання передбачені статтею 532 Цивільного кодексу України, на приписи якої посилався позивач у позовній заяві.
Відповідно ч. 1 ст. 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання проводиться, зокрема, за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання (п. 4 ч. 1 ст. 532 Цивільного кодексу України).
Правила ст. 532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена (наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 532 Цивільного кодексу України) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
Зі змісту Договору не вбачається особливостей, зокрема в частині місця стягнення з відповідача грошових коштів (неустойки).
Сплата пені та штрафу не містить прив'язки до певного конкретного місця, в тому числі і до місця виконання договору, оскільки пеня та штраф, за наявності достатніх правових підстав для їх стягнення, будуть оплачені відповідачем в добровільному порядку шляхом переказу коштів на рахунок позивача, або будуть стягнуті виконавцем (державним чи приватним) у примусовому порядку.
Отже, спірні правовідносини не мають особливостей щодо сплати пені та штрафу в чітко визначеному місці, а умови укладеного між сторонами Договору визначають лише місце виконання такого договору в частині поставки товару, що не є предметом даного позову. До того ж, спірною заявкою позивача від 03.06.2025 № 78/1/10-2173-2025 місцем постачання товару визначено не тільки адреси у м. Київ , але і у с. Гаврилівка.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів ч. 5 ст. 29 ГПК України.
Позиція суду відповідає усталеній судовій практиці з питань застосування приписів ч. 5 ст. 29 ГПК України.
З урахуванням визначеного позивачем предмету та підстав позову, підсудність даної справи повинна визначатись з урахуванням частин 1, 2 статті 27 ГПК України, якою передбачено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як зазначено позивачем та вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача - ТОВ "СМАЧНЕНЬКО" (ідентифікаційний код 39795904) є: Україна, 18001, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Надпільна, будинок 261, офіс 303.
А тому суд дійшов висновку, що спір має розглядатися Господарським судом Черкаської області.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 статті 31 ГПК України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються. (ч. 6 ст. 31 ГПК України).
Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч. 7 ст. 31 ГПК України).
Суд звертає увагу також на те, що ст. 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції.
Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.
Окрім того, суд зазначає, що згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.
Враховуючи викладене, матеріали позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЧНЕНЬКО" про стягнення пені у розмірі 63 909,80 грн та штрафу у розмірі 82 845,00 грн підлягають передачі на розгляд Господарського суду Черкаської області за встановленою підсудністю.
Керуючись ст. 27, 31, 232- 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЧНЕНЬКО" про стягнення пені у розмірі 63 909,80 грн та штрафу у розмірі 82 845,00 грн разом з доданими до неї документами передати за встановленою підсудністю на розгляд Господарського суду Черкаської області (Україна, 18005, Черкаська область, місто Черкаси, бульвар Шевченка, 307).
2. Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 15.09.2025 та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 253-259 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя Оксана ГУМЕГА