ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.09.2025Справа № 910/809/25
За позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЗБК-1»
про стягнення коштів у розмірі 8335529,07 грн
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Гарашко Т.В.
Представники сторін:
від позивача - Перепеліцин К.М.,
від відповідача - Попов А.В.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЗБК-1» (далі - відповідач) на користь Київської міської ради (далі - позивач) 8335529,07 грн орендної плати за користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:413:0022 загальною площею 5,5122 га за адресою: просп. Відрадний, 52 у Святошинському районі міста Києва, нарахованої за період з 29.05.2020 по 31.12.2024, в порядку ст. 1212 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/809/25, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідач заперечуючи проти вимог позову стверджує, що позивачем пропущено строки позовної давності, позовні вимоги щодо нарахування коштів за період з 15.11.2024 є необґрунтованими, бо з цієї дати позивач являється орендодавцем вказаної земельної ділянки та має право укладати договір оренди землі, позовні вимоги щодо стягнення коштів за період до 29.10.2024 є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи є нормативно грошова оцінка земельної ділянки лише станом на 29.10.2024, враховуючи відсутність грошової оцінки за 2020 рік, на думку відповідача неможливо визначити базу оподаткування до 29.10.2024 та здійснити обрахунок орендної плати, відповідач має право власності на майновий комплекс загальною площею 11174,7 кв.м., тоді як позивачем визначено об'єкт оподаткування в розмірі 5,5122 га. Також відповідач зауважив, що у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України.
Розгляд справи у підготовчих судових засіданнях неодноразово відкладався.
Протокольною ухвалою від 23.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання з розгляду справи по суті.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті представники сторін надали свої пояснення, представник позивача підтримав вимоги позову повністю, представник відповідача проти позову заперечив повністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Згідно з інформаційною довідкою від 21.01.2025 № 408940089 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ТОВ «ЕЗБК - 1» перебуває майновий комплекс загальною площею 11174,7 кв.м за адресою: просп. Відрадний, буд. 52, м. Київ. Опис: Санітарно-побутовий корпус літ. «А» загальною площею 2387,5 кв.м, головний корпус. Цех №1 літ. «Б,Б'» загальною площею 4150,4 кв.м, головний корпус. Цех №2 літ. «В» загальною площею 1713,7 кв.м, котельня літ. «Д» загальною площею 452,1 кв.м, компресорна літ. «Е» загальною площею 306,3 кв.м, складське літ. «Ж» загальною площею 144,5 кв.м, складське літ. «З» загальною площею 9,4 кв.м, газопровідна станція літ. «И» загальною площею 10,1 кв.м, прохідна літ. «К» загальною площею 7,3 кв.м, бетонозмішувальний цех літ. «Л» загальною площею 420,2 кв.м, гараж літ. «М» загальною площею 207,8 кв.м, вбиральня літ. 1А загальною площею 9,2 кв.м, вбиральня літ. 1Б загальною площею 205,8 кв.м, нежитлове приміщення літ. 1В загальною площею 21,6 кв.м, нежитлове приміщення літ. 1Г загальною площею 24,5 кв.м., нежитлове приміщення літ. 1Д загальною площею 67,4 кв.м, гараж літ. 1Е загальною площею 64,4 кв.м, гараж літ. 1Є загальною площею 19,2 кв.м, нежитлове приміщення літ. 1Ж загальною площею 368,6 кв.м, нежитлове приміщення літ. 1З загальною площею 185,9 кв.м, нежитлове приміщення літ. 1И загальною площею 140,8 кв.м, нежитлове приміщення літ. 1І загальною площею 258,0 кв.м, полігон №1, основа під бункер інертних мат. №2, основа під силоси №3, основа під цементопровід №4, вузол вигрузки цемента №5, бункер вигрузки щебня №6, галерея №7, шлаковий вузол №8, водонапірна башта №9, свердловина №10, про що зроблено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.02.2020, номер запису про право власності: 35380761 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2025464880000).
Зазначений об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:413:0022 загальною площею 5,5122 га за адресою: просп. Відрадний, 52 у Святошинському районі міста Києва, яка відповідно до статті 83 Земельного кодексу України перебуває у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Вказане підтверджується інформаційною довідкою від 21.01.2025 № 408940597 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:413:0022 є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0002840292024 від 15.11.2024, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:413:0022 площею 5,5122 га за адресою: просп. Відрадний, 52 у Святошинському районі міста Києва проведена 29.05.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок від 14.12.2019, з кодом виду цільового призначення - 11.03 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (далі - Земельна ділянка).
Позивач стверджує, що відповідач як власник нерухомого майна (єдиного майнового комплексу) у період з 29.05.2020 по 31.12.2024 користувався земельною ділянкою, на якій це майно розташоване, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, відтак відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач заперечуючи проти вимог позову зазначає наступне:
- нарахування коштів за період з 15.11.2024 є необґрунтованими, бо з цієї дати позивач являється орендодавцем вказаної земельної ділянки та має право укладати договір оренди землі;
- нарахування коштів за період до 29.10.2024 є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи є нормативно грошова оцінка земельної ділянки лише станом на 29.10.2024, враховуючи відсутність грошової оцінки за 2020 рік неможливо визначити базу оподаткування до 29.10.2024 та здійснити обрахунок орендної плати;
- позивачем визначено об'єкт оподаткування в розмірі 5,5122 га, тоді як, відповідач фактично не користується усією земельною ділянкою, а має право власності на майновий комплекс загальною площею лише 11174,7 кв.м.;
- нарахування плати за землю у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 є неправомірним;
- зазначення нормативно-грошової оцінки позивачем з 2020 року шляхом ділення індексації нормативної грошової є необґрунтованим.
Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
При розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 16.09 2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.
Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:413:0022 площею 5,5122 га за адресою: просп. Відрадний, 52 у Святошинському районі міста Києва, як об'єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 29.05.2020.
Отже, вказана земельна ділянка є сформованою у розумінні положень Земельного кодексу України.
Згідно зі ст. 284 ПК України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.
Відповідно до пунктів 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
При цьому статтею 12 Закону України “Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України “Про оцінку земель»).
Відповідно до статті 20 Закону України “Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону (в редакції на час виникнення спірних відносин) витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України “Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).
Правова позиція, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Обґрунтованість розрахунку заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом № НВ-9952065802024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 29.10.2024, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:413:0022 становить 69 865 897,36 грн.
Відповідно до інформації Головного управління ДПС у місті Києві, викладеної у листі від 20.01.2025 № 08/1762, відповідачем податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до ДПС не подавалися та плата за землю за період 29.05.2020 по 31.12.2024 не сплачувалася.
Всупереч вимог ст. 74 ГПК України суду не надано доказів оформлення відповідачем права власності або користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:75:413:0022 загальною площею 5,5122 га за адресою: просп. Відрадний, 52 у Святошинському районі міста Києва.
Таким чином, відповідач фактично користувався/користується вказаною земельною ділянкою без належного оформлення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок орендної плати за користування відповідачем спірної земельної ділянки у період з 29.05.2020 по 31.12.2024 на суму 8335529,07 грн, суд дійшов висновку про його обґрунтованість.
Що ж стосується тверджень відповідача, що ним використовується не уся площа спірної земельної ділянки, а лише та, над якою розташований майновий комплекс площею 11174,7 кв.м, то суд зазначає наступне.
Верховним Судом у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, було, серед іншого зазначено: «При цьому твердження скаржника про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій розташована нежитлова будівля літ. "А-4", колегія суддів вважає недоречними, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, позивач не надав доказів на підтвердження формування за адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами, про що правомірно зазначили суди попередніх інстанцій». Аналогічну правову позицію викладено також у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Щодо тверджень відповідача, що йому було відмовлено у наданні земельної ділянки для оренди на його звернення, то суд зазначає.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернуся до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з приводу оформлення права користування земельною ділянкою лише 17.10.2024, натомість Департамент у своєму листі зазначив про необхідність надання певного переліку документів та повернув заяву відповідача для доопрацювання.
Таким чином, відповідачу не надано однозначної відмови, а лише повернуто його заяву для доопрацювання. В будь-якому випадку, відповідач не звільняється від обов'язку зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
Щодо застосування Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, суд зазначає таке.
Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050- IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням системного аналізу змісту ПК України, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України, аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.047.2025 у справі № 908/1301/24.
Щодо заяви відповідача про пропущення позивачем строків позовної давності при зверненні до суду з указаним позовом про стягнення за період з 29.05.2020 по 31.12.2024 орендної плати за користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 згідно із яким: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дія карантину, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 неодноразово продовжувалась. Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24 год 00 хв 30.06.2023.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який в подальшому продовжувався та досі діє.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-ІХ від 15.03.2023, Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 19, що на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Згідно із п.19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У зв'язку із наведеним, станом на час подання позовної заяви строк позовної давності не закінчився, а звернення з даним позовом відбулось у межах позовної давності.
Щодо твердження відповідача, що до 15.11.2024 позивач не був власником земельної ділянки, а отже у позивача не виникло право вимоги щодо сплати за користування земельною ділянкою, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Із 01.01.2013 набув чинності Закон України № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".
За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Київська міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:413:0022, оскільки ця ділянка розташована в межах міста Києва, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.
У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зроблено такий же висновок, про те, що відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Стосовно заперечень відповідача, які стосуються необґрунтованості зазначення позивачем нормативно-грошової оцінки з 2020 року шляхом ділення індексації нормативної грошової, суд, враховуючи матеріали справи та пояснення позивача зазначає наступне.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147 (далі - Методика) та Закону України «Про оцінку земель».
Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок оформляється і видається автоматично в електронній формі з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Вищезазначеними нормативно-правовими актами та програмним забезпеченням Державного земельного кадастру не передбачена можливість видачі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за минулі роки або станом на певну дату.
Відповідно до положень пункту 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:
Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті.
Як зазначає позивач, ним брався коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyunormatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/), де зазначено таке:
«Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2020 роки - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь)».
З матеріалів справи вбачається, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки за 2024 рік визначалась на підставі витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9952065802024 (дата формування витягу 29.10.2024) (69 865 897,36 грн), а за 2020, 2021, 2022, 2023 роки розраховувалась з врахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель на відповідний рік.
З врахуванням вищезазначених положень законодавства нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки за 2023 рік розраховувалась таким чином: 69 865 897,36/1,051 = 66 475 639,73 грн, де 69 865 897,36 грн - це нормативна грошова оцінка землі згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9952065802024 (дата формування витягу 29.10.2024) за 2024 рік; 1,051 - Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель на 2023 рік. Таким чином, застосувавши коефіцієнт 1,051, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2023 становить 66475 639,73 грн.
Відповідно, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2022 рік розраховувалась таким чином: 66475639,73/1,15 = 57804904,11 грн, де 66475639,73 грн - це нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2023 рік; 1,15 - Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель на 2022 рік. Таким чином, застосувавши коефіцієнт 1,15, нормативна грошова оцінка Земельної ділянки за 2022 становить 57804904,11 грн.
Судом взято до уваги пояснення позивача, що ним було допущено математичну помилку при здійснені обрахунку нормативної грошової оцінки за 2022 рік щодо спірної земельної ділянки, а саме 57804075,95 грн, замість 57804904,11 грн. Відповідно, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2021 рік розраховувалась таким чином: 57804075,95/1,1 = 52549912,83 грн, де 57804075,95 грн - це нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2022 рік; 1,1 - Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2021 рік. Враховуючи, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2020 рік - 1,0, то нормативна грошова оцінка Земельної ділянки за 2020 рік = 52549912,83 грн. Таким чином, допущена Київською міською радою математична помилка при здійснені обрахунку нормативної грошової оцінки за 2022 рік щодо спірної земельної ділянки призвела до зменшення загальної суми, яка мала бути заявлено до стягнення з відповідача, на 60,81 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212, ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Таким чином предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глави 83 ЦК України для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 24.06.2020 у справі 922/2414/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19.
Отже, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у період з 29.05.2020 по 31.12.2024 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе 8335529,07 грн, які мав заплатити за землекористування.
Доказів відшкодування відповідачем позивачу безпідставно збережених сум суду не надано.
За таких обставин з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 1212, 1214 ЦК України підлягає стягненню 8335529,07 грн безпідставно збережених коштів.
Оскільки позов задоволено, понесені по справі судові витрати стосовно до вимог ст. 129 ГПК України слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЗБК-1» (18001, м. Черкаси, вул. Гоголя, будинок 221, приміщення 42А; ідентифікаційний код 39955006) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) 8335529 (вісім мільйонів триста тридцять п'ять тисяч п'ятсот двадцять дев'ять) грн 07 коп. безпідставно збережених коштів, а також 100026 (сто тисяч двадцять шість) грн 35 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення підписано 16.09.2025.
Суддя Р.Б. Сташків