пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
09 вересня 2025 року Справа № 903/602/24
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши заяву Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту»
про відстрочку виконання судових рішень
по справі №903/602/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Системний зв'язок»
до відповідача: Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту»
про стягнення 2 009 399, 59 грн.
за участі представників-учасників справи:
від позивача (стягувача): Александров Віктор Валерійович, адвокат, ордер серія ВО №1079177 від 11.06.2024;
від відповідача (боржника): Вавринюк Неля Леонідівна, довіреність №02-05/22 від 03.01.2025
Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.09.2024 у даній справі позов задоволено частково. Вирішено стягнути із Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Системний зв'язок» 1659004,84 грн (один мільйон шістсот п'ятдесят дев'ять тисяч чотири гривні 84 коп.), з них 1620292,16 грн інфляційних втрат, 38712,68 грн - 3 % річних, а також 24089,03 грн витрат по сплаті судового збору. У позові про стягнення 350394,75 грн, з них 1816,20 грн інфляційних втрат, 348578,55 грн - 3 % річних відмовлено.
17.12.2024 Господарським судом Волинської області видано наказ №903/602/24-1 про стягнення з Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв'язок» 1659004,84 грн., та наказ №903/602/24-2 про стягнення з Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв'язок» 14000,00 грн. витрат на надання правничої допомоги.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2024 року та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 у справі №903/602/24 залишено без змін.
20.01.2025 Відділом державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанови про відкриття виконавчого провадження: ВП № 76823751 та ВП № 76823293. Зазначені виконавчі провадження знаходяться на виконанні Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
02.07.2025 Велика Палата Верховного Суду у справі № 903/602/24 постановила постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року та рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2024 року у справі № 903/602/24 скасувати в частині відмови у стягненні 348 272,43 грн трьох процентів річних, ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення позову, стягнуто з Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв'язок» 348 272,43 грн. - три проценти річних, а також 4 179,27 грн. судового збору за подання позовної заяви, 6 269,00 грн апеляційної скарги та 8 358,54 грн. судового збору за подання касаційної скарги. В іншій частині постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року та рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2024 року у справі № 903/602/24 залишено без змін.
21.08.2025 через систему “Електронний суд» надійшла заява від Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту» про відстрочку виконання судового рішення від 17.09.2024, додаткового рішення від 02.10.2024 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 строком на один рік.
Заява обґрунтована обставинами, які на переконання боржника ускладнюють виконання рішення суду у даній справі, а саме наявність фінансових зобов'язань перед контрагентами, витрат на заробітну плату та сплату пільгових пенсій, непокритого збитку на початок звітного періоду. Крім того, зазначають, що джерелом фінансування витрат на технічне переоснащення КП «Луцьке підприємство електротранспорту» є кошти бюджету міста Луцька, звідки фактично було виділено лише частину бюджетних коштів. Зупинка роботи КП «Луцьке підприємство електротранспорту» призведе до значного ускладнення перевезення пасажирів у місті Луцьку та негативно вплине на права та інтереси пасажирів пільгових категорій.
Ухвалою суду від 22.08.2025 розгляд заяви про відстрочку виконання судового рішення від 17.09.2024, додаткового рішення від 02.10.2024 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 призначено на 09.09.2025. Запропоновано стягувачу надати суду пояснення по суті викладеного в заяві про відстрочку виконання судового рішення від 17.09.2024, додаткового рішення від 02.10.2024 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025.
25.08.2025 через систему “Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальність «Системний зв'язок» надійшли заперечення за вх.№01-87/3716/25. При цьому стягувач просить суд відмовити у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду з обґрунтуванням, що фінансова звітність КП «Луцьке підприємство електротранспорту» за І півріччя 2025 року демонструє чистий збиток у розмірі 4,7 млн грн при формально позитивному власному капіталі (154,1 млн грн). У балансі обліковується накопичений непокритий збиток понад 72 млн грн. Це не є наслідком раптових чи надзвичайних факторів, а вказує на тривалу системну збитковість підприємства. Отже, наявні фінансові труднощі становлять типовий для боржника ризик господарської діяльності, який не може визнаватися винятковою обставиною у розумінні ст. 331 ГПК України. Крім того, посилання боржника на наявність зобов'язання перед іншими кредиторами не можуть вважатися винятковими, оскільки кожне підприємство має договірні зобов'язання. Ставити в один ряд обов'язок виконати судове рішення та обов'язок здійснити оплату за договорами є неприпустимим. Стягувач також посилається на тривале ухилення боржника від виконання та інфляційні втрати, зокрема, рішення ухвалено 17.09.2024, накази видано 17.12.2024, виконавчі провадження відкрито 20.01.2025 (ВП №76823751, №76823293). Однак, КП «Луцьке підприємство електротранспорту» вже майже рік не сплачує борг і не здійснило жодного платежу. Надання ще одного року відстрочки означатиме фактичне позбавлення кредитора реального захисту його права. У листі від 07.08.2025 №02-05/668 боржник визнав наявність боргу у розмірі 2 064 173,11 грн і пропонував розстрочення з серпня 2025 до липня 2026 року. Тобто боржник визнав для себе прийнятним і фінансово спроможним розстрочення сплати суми стягнутої рішеннями судів строком на один рік. Проте у заяві до суду він вимагає виключно відстрочення, що свідчить про суперечливість, непослідовність та намагання враховувати лише власні інтереси. Верховний Суд у справі №903/4/18 уже підтвердив обов'язок боржника сумлінно виконувати договірні зобов'язання. Така поведінка є проявом зловживання процесуальними правами і системного ухилення від виконання судового рішення. Стягувач зазначає, що наведені боржником доводи не можуть вважатися винятковими, вони лише відображають системні труднощі боржника та його неспроможність вирішити проблему комплексно. Задоволення заяви боржника призведе до безповоротних фінансових втрат товариства, грубого порушення його права на мирне володіння майном та створення небезпечного і неправомірного прецеденту.
09.09.2025 у судовому засіданні представник боржника підтримала заяву про відстрочку виконання судового рішення від 17.09.2024, додаткового рішення від 02.10.2024 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 строком на один рік та просила суд задовольнити останню. Додатково на запитання суду повідомила: «в їхньому розумінні початок строку відстрочення має розпочинатися з моменту ухвалення рішення за даною заявою».
Представник стягувача у судовому засіданні підтримав подані заперечення та просив суд відмовити у задоволенні вищезазначеної заяви.
Розглянувши заяву Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту» про відстрочку виконання судових рішень та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Винятком із загального порядку виконання рішень господарського суду є, зокрема стаття 331 ГПК України, яка передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відстрочка виконання рішення - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.
За змістом ч. 6 ст. 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
За змістом наведених норм, відстрочення рішення чи постанови суду є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Між тим, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.
Так, згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як зазначає боржник у своїй заяві про відстрочку виконання рішень, що КП «Луцьке підприємство електротранспорту» має ряд фінансових зобов'язань перед контрагентами - постачальниками товарно матеріальних ресурсів та надавачами послуг, оплата коштів повинна бути проведена в період до 31.12.2025 року. Крім того, підприємство має інші фінансові зобов'язання по інших діючих господарських договорах, які передбачають розрахунки за водопостачання та водовідведення, оплату зв'язку (телефони, інтернет), купівля паливно-мастильних матеріалів (дизпаливо, бензин, газ тощо), купівля запасних частин тощо. Загальна сума таких витрат до кінця 2025 року становить до 1 млн. грн. КП «Луцьке підприємство електротранспорту» до кінця 2025 року зобов'язане сплатити по цих договорах до 25 млн. грн. Крім того, КП «Луцьке підприємство електротранспорту» стверджує, що фактично зможе приступити до виконання рішення судів у справі №903/602/24 після проведення повного розрахунку за діючими господарськими договорами, тобто у 2026 році. При цьому, на даний момент середня кількість працівників КП «Луцьке підприємство електротранспорту» складає 233 особи. Щомісячні витрати на заробітну плату 5 081,2 тис.грн., крім того на сплату ЄСВ - 1 075,4 тис. грн., а також щомісячні витрати зі сплати пільгових пенсій до 140 тис.грн. Зазначають, що реальний фінансовий стан КП «Луцьке підприємство електротранспорту» відображає Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 30 червня 2025 р. Код рядка 1420 - вказує, що непокритий збиток на початок звітного періоду становив 67 871 тис. грн., на кінець звітного періоду - 72 582 тис. грн. З метою надання послуг з перевезень пасажирів громадським транспортом (тролейбус, автобус) Луцької міської територіальної громади, виконавчий комітет Луцької міської ради своїм рішенням №116-1 від 12.02.2025 року затвердив перелік категорій громадян, яким буде надаватись безоплатний проїзд при здійсненні перевезень пасажирів громадським транспортом (тролейбус, автобус) Луцької міської територіальної громади у 2025 році, а відтак зупинка роботи КП «Луцьке підприємство електротранспорту» призведе до значного ускладнення перевезення пасажирів у місті Луцьку та негативно вплине на права та інтереси пасажирів пільгових категорій. Також боржник зазначає, що Луцька міська рада чітко визначила, що джерелом фінансування витрат на технічне переоснащення КП «Луцьке підприємство електротранспорту» є кошти бюджету міста Луцька, а не кошти підприємства. Проте фактично була виділена лише частина бюджетних коштів в сумі 936 732,00 грн., яка 27.12.2016 року була перерахована на рахунок ТОВ «Системний зв'язок». У 2017 році підлягало до фінансування 2 419 268 грн. Однак ці кошти так і не були виділені. А тому весь фінансовий тягар по розрахунках із ТОВ «Системний зв'язок» ліг на КП «Луцьке підприємство електротранспорту», яке не мало власних коштів для здійснення такого розрахунку. Зазначені вище обставини на переконання боржника роблять неможливим виконання рішення судів по справі №903/602/24 в загальній сумі 2 040 084,08 грн. до кінця 2025 року. Проте у 2026 році КП «Луцьке підприємство електротранспорту» винайде фінансову можливість для виконання рішення судів у справі № 903/602/24 і проведення повного розрахунку з ТОВ «Системний зв'язок».
Слід звернути увагу, що при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Разом з тим, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що обов'язок зі сплати коштів, підтверджений обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що кошти будуть сплачені на його користь у найкоротші строки, cуд вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Отже, враховуючи вищезазначене, для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається із матеріалів справи, рішення у даній справі ухвалено 17.09.2024, 02.10.2024 та 02.07.2025, накази видано 17.12.2024 та виконавчі провадження відкрито 20.01.2025 (ВП №76823751, №76823293).
За змістом ч. 6 ст. 331 ГПК України відстрочення виконання зазначених судових рішень не може перевищувати одного року з дня їх ухвалення, тобто по 17.09.2025, 02.10.2025 та 02.07.2026 відповідно.
Водночас, КП «Луцьке підприємство електротранспорту», як встановлено судом, тривалий час не сплачує заборгованість, яка підтверджена судовими рішеннями.
При цьому, на підтвердження факту наявності фінансових зобов'язань перед контрагентами - постачальниками товарно матеріальних ресурсів та надавачами послуг та чистого, накопиченого непокритого збитку, тобто фінансових труднощів боржник до заяви долучив копії правочинів та баланс (Звіт про фінансовий стан) на 30 червня 2025 року та звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2025 року.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи тривале невиконання боржником взятих на себе зобов'язань та оскільки з поданих заявником доказів не вбачається можливість виконання рішення суду навіть в межах одного року з дня їх ухвалення, суд дійшов висновку, що заявником (боржником) не доведено конкретних виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Лише об'єктивні та доведені виняткові обставини можуть слугувати підставою і то в межах одного року з дня їх ухвалення, при цьому звичайні фінансові труднощі не є такими навіть в умовах воєнного стану, відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан стягувача.
Обґрунтування поданої заяви про відстрочення виконання рішень суду фактично зведені до тверджень про збитковість КП «Луцьке підприємство електротранспорту», наявність господарських зобов'язань перед контрагентами та відсутність вини останнього у виникненні спору з стягувачем, що джерелом фінансування витрат на технічне переоснащення КП «Луцьке підприємство електротранспорту» є кошти бюджету міста Луцька, а не кошти підприємства.
Водночас, згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між позивачем (стягувачем) та відповідачем (боржником) виникли господарські відносини, однак норми Цивільного кодексу та спеціального законодавства не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, у питаннях відповідальності за порушення зобов'язань.
Частина 2 статті 617 ЦК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
За наведених обставин, факт відсутності фінансування та ненадходження коштів від Луцької міської ради не може бути достатньою підставою, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим, оскільки юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Заявник зазначає, що враховуючи наявність значних фінансових зобов'язань, КП «Луцьке підприємство електротранспорту» фактично зможе приступити до виконання рішення судів у справі №903/602/24 після проведення повного розрахунку за діючими господарськими договорами, тобто у 2026 році. При цьому повністю нівелює зміст ч. 6 ст. 331 ГПК України, що відстрочення виконання зазначених судових рішень не може перевищувати одного року з дня їх ухвалення, а саме виконанню рішення Господарського суду Волинської області від 17.09.2024, додаткового рішення Господарського суду Волинської області від 02.10.2024. Доказів, що у 2026 році зможе приступити до виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 не подає. Боржник фактично надає перевагу виконанню діючих договорів, перед виконанням рішень судів у даній справі, а відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від їх виконання.
Між тим, суд звертає увагу, що заявником (боржником) не надано жодних доказів щодо джерел потенційного надходження коштів та строків їх надходження (зокрема контрактів, актів) в достатньому обсязі для виконання рішення суду в майбутньому.
У матеріалах справи також відсутні докази, які б свідчили про те, що обставини, які за доводами боржника зумовлюють неможливість виконання рішень суду та необхідність відстрочення останніх на один рік у даній справі відпадуть.
Відсутність відповідних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України» та не є обставинами, з якими приписи статті 331 ГПК України пов'язують можливість надання відстрочки.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.10.2011 у справі Агрокомплекс проти України зазначив, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу.
Постановлення на користь позивача в даній справі судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів у незалежності від правової природи цих коштів, становить «майно» позивача, на отримання якого позивач має легітимні сподівання.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
Судом також враховані майнові інтереси стягувача та взято до уваги, що надання відповідачу (боржнику) відстрочки виконання рішення суду може призвести до недотримання справедливого балансу прав та інтересів сторін у спорі, враховуючи те, що і позивач (стягувач) здійснює активну господарську діяльність.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту» про відстрочку виконання судового рішення від 17.09.2024, додаткового рішення від 02.10.2024 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 строком на один рік, а відтак у задоволенні останньої суд відмовляє.
Керуючись ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
У задоволені заяви Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту» про відстрочку виконання судових рішень у справі № 903/602/24 - відмовити.
Згідно з ч.1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та відповідно до Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складення повного тексту.
Повний текст ухвали складений 15.09.2025
Суддя А. С. Вороняк