16.09.2025 року м.Дніпро Справа № 908/538/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025 (повна ухвала підписана 30.06.2025, суддя Боєва О.С.) у справі №908/538/25
за позовом: Акціонерного товариства “Райффайзен Банк»
до відповідача-1: Фермерського господарства “ФУРСА О І», Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Приазовське,
відповідача-2: ОСОБА_1 , Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Приазовське,
відповідача-3: ОСОБА_2 , Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Приазовське
про солідарне стягнення суми 5233347,95 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.06.2024 зупинено провадження у справі № 908/538/25 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у справі № 908/1162/23.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство “Райффайзен Банк», в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025 у справі №908/538/25 та направити справу для продовження розгляду Господарському суду Запорізької області.
Одночасно у змісті скарги викладено клопотання про поновлення строку на її оскарження мотивоване тим, що в судовому засіданні 26.06.2025 оголошені вступна і резолютивна частина ухвалу, в той час, як повний текст виготовлено 30.06.2025.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що судом не враховано доводи АТ «Райффайзен Банк» у справі №908/538/25 стосовно дії нормативно-правового акта у часі, зокрема, що на момент укладення Кредитного Договору, діяла редакція Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 21.11.2021, який врегульовував правовий статус та правовий режим тимчасової окупації виключно Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Зважаючи на Накази Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 та №309 від 22.12.2022, на які посилаються сторони та суд, нормативно-правове регулювання даними документами правового режиму тимчасово окупованих територій відбулось вже після укладення Кредитного договору. Дані твердження та доводи ще не були розглянуті в жодній справі у подібних правовідносинах, тому судом мала б бути надана окрема оцінка даним доводам при постановленні ухвали про зупинення провадження.
Звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначено критерій подібності правовідносин.
Вважає, що за змістовним критерієм правовідносини, що склались у справах №908/538/25, №910/9680/23 та №908/1162/23 не є подібними, адже в жодній справі, що переглядається Верховним Судом не наведено такої підстави для оскарження як визначення дії в часі Закону, що регулює правовий режим тимчасово окупованої території.
Зауважує, що Господарським судом Запорізької області не враховано, що в жодній справі, зокрема і у справі №908/538/25, на яку посилається суд у своїй ухвалі про зупинення провадження сторони не посилаються на норми Закону України «Про правотворчу діяльність», що регламентує дію нормативно-правових актів у часі.
Відповідачі відзив на апеляційну скаргу не надали, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористалися.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 11.07.2025 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
23.07.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2025 відхилено клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду, як передчасне; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025 у справі № 908/538/25; з урахуванням вимог ч.2 ст.271 ГПК України розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) сторін; сторонам наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
05.03.2025 до Господарського суду Запорізької області Акціонерним товариством “Райффайзен Банк» подано позов про солідарне стягнення з відповідачів: Фермерського господарства “ФУРСА О І», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суми 5233347,95 грн, з яких: 4000000,00 грн - заборгованість за кредитом, 1233347,95 грн - заборгованість за відсотками.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним договором №011/10892/1392733 від 14.03.2022, укладеним з позивачем, в частині повного та своєчасного погашення кредиту; та відповідачами-2,3 своїх зобов'язань за договорами поруки №011/10892/1392733/П1 від 14.03.2022, №011/10892/1392733/П2 від 14.03.2022, якими останні поручились перед Банком за належне виконання кредитного договору відповідачем-1.
Одночасно із позовною заявою до суду надійшла заява Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» про забезпечення позову (документ сформований в системі “Електронний суд», вх. №5077/08-08/25 від 05.03.2025).
Ухвалою суду від 07.03.2025 заяву Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» про забезпечення позову повернуто заявнику на підставі ч. 7 ст. 140 ГПК України.
Ухвалою суду від 10.03.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/538/25, присвоєний номер провадження 9/29/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.04.2025.
12.03.2025 до суду від позивача (через систему “Електронний суд») надійшла заява про забезпечення позову у справі № 908/538/25 (вх. №5607/08-08/25 від 12.03.2025).
13.03.2025 від позивача надійшла заява про доповнення до заяви про забезпечення позову, в якій останній фактично уточнив прохальну частину заяви про забезпечення позову, поданої ним до суду 12.03.2025, зазначивши в т.ч. про вжиття заходів забезпечення позову в межах вартості майна, що корелюється з ціною позову.
Ухвалою суду від 14.03.2025 заяву Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про забезпечення позову у справі № 908/538/25 задоволено; вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно - транспортні засоби в межах ціни позову - 5233347 (п'ять мільйонів двісті тридцять три тисячі триста сорок сім) грн 95 коп., які належать на праві власності Фермерському господарству «ФУРСА О І» (код ЄДРПОУ 33322896) та які належать на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
03.04.2025 до суду через систему “Електронний суд» від представника Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» надійшли додаткові пояснення, в яких, зокрема, викладено клопотання (заяву) про проведення подальших судових засідань у справі №908/538/25 за участю представника АТ “Райффайзен Банк» в режимі відеоконференції через значну віддаленість представника заявника та Господарського суду Запорізької області.
Зазначене клопотання задоволено ухвалою суду від 07.04.2025.
04.04.2025 до суду через систему “Електронний суд» від представника Фермерського господарства “ФУРСА О І» адвоката Рабушко В.С. надійшла заява, відповідно до якої, керуючись ст. 197 ГПК України, заявник просить здійснювати всі судові засідання у справі №908/538/25 за участю представника Фермерського господарства “ФУРСА О І» в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів заявника.
Зазначена заява також задоволена судом ухвалою суду від 07.04.2025.
08.04.2025 до суду від відповідача-1 надійшов відзив.
У підготовчому засіданні 08.04.2025 представник відповідача-1 в усній формі заявив клопотання про поновлення строку для подання відзиву, визнавши поважними причини пропуску строку на його подання; представник позивача в усній формі заявив клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання часу з метою ознайомлення з відзивом та подання своєї позиції щодо клопотання відповідача-1 про поновлення строку для подання відзиву; представник відповідача-1 проти відкладення підготовчого засідання не заперечив.
Ухвалою суду від 08.04.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 908/538/25 на 01.05.2025 о/об 11 год. 00 хв.
09.04.2025 до суду від відповідача-1 надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позов (документ сформований в системі “Електронний суд» 08.04.2025).
15.04.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду.
21.04.2025 до суду від відповідача-1 надійшло заперечення на відповідь на відзив, яке прийнято судом до розгляду
29.04.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі щодо заперечень на відповідь на відзив (документ сформований в системі “Електронний суд» 28.04.2025).
Ухвалою суду від 01.05.2025, розглянувши заяву відповідача-1, заслухавши сторін, суд дійшов до висновку про можливість поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповідачем-1 відзиву, визнавши поважними причини такого пропуску; пропущений процесуальний строк поновлено, відзив прийнято судом до розгляду; продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/538/25 на тридцять днів; закрито підготовче провадження у справі № 908/538/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2025.
Ухвалою від 16.05.2025 частково задоволено заяву Акціонерного товариства “Райффайзен Банк»; роз'яснено ухвалу суду від 14.03.2025 в частині хто є боржником за цим виконавчим документом (ухвалою) і в якій частині; в решті заяви відмовлено.
В судовому засіданні 27.05.2025 оголошено перерву до 17.06.2025 до 10:10 години
27.05.2025 до суду через систему “Електронний суд» (після проведеного 27.05.2025 судового засідання) від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 10941/08-08/25 від 28.05.2025), у яких він просить прийняти та долучити до матеріалів справи вступне слово АТ “Райффайзен Банк» в письмовому вигляді, а також долучити роз'яснення НБУ щодо застосування ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та докази що підтверджують діяльність відповідачів на тимчасово окупованій території.
Ухвалою від 17.06.2025 суд повернувся на стадію підготовчого провадження у справі № 908/538/25; призначив підготовче засідання у справі № 908/538/25 на 26.06.2025 о/об 12 год. 00 хв.
Як вже зазначалось вище, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025 у справі №908/538/25, розглянувши клопотання позивача про долучення доказів, суд відмовив у його задоволенні, а також з власної ініціативи зупинив провадження у справі № 908/638/25 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у справі № 908/1162/23.
Вказаний процесуальний документ і є предметом апеляційного оскарження.
Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався положеннями п.7 ч.1 ст.228 ГПК України та дійшов висновку, що наразі, на вирішенні Об'єднаної палати Верховного Суду знаходиться питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (питання щодо розповсюдження дії цього Закону) до територій України, які є тимчасово окупованими після 24.02.2022; правовідносини у цих справах є подібними і доводи відповідача-1 ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Згідно з п. 7 ч. 1 статті 228 ГПК України передбачено право суду за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
За змістом вказаної норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов'язком. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: 1) правовідносини є подібними, 2) палата/об'єднана палата/Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд справи (постанови Верховного Суду від 31.01.2022 у справі №910/22748/16, від 05.07.2022 у справі №910/6807/21, від 05.09.2022 у справі №904/5835/19).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначала, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їх оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (п.31).
Враховуючи різноманіття можливих правовідносин, в межах яких відбувається застосування відповідної норми права, для забезпечення однакового застосування такої норми основними при визначенні подібних правовідносин мають бути ті ознаки, які впливають на їх правове регулювання (тобто можливість застосування відповідної норми).
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт (п.97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
У дійсній справі предметом позовних вимог є стягнення з відповідачів, як солідарних боржників, заборгованості в розмірі 5 233 347,95 грн, яка складається з 4 000 000 грн заборгованості за кредитом і 1 233 347,95 грн заборгованості по відсоткам за договором кредитування від 14.03.2022 та договорами поруки.
Нормативно-правовим обґрунтуванням позову визначені статті 20, 174, 265 Господарського кодексу України, статті 16, 509, 525, 526, 530, 536, 553, 610, 625, 1054 Цивільного кодексу України, умови договорів від 14.03.2022 №011/10892/1392733, №011/10892/1392733/П1, №011/10892/1392733/П2, укладених між сторонами.
Отже, спірні правовідносини виникли, зокрема, з умов договорів від 14.03.2022 від 14.03.2022 №011/10892/1392733, №011/10892/1392733/П1, №011/10892/1392733/П2 та загальних положень зобов'язального права.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу (частини 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України (що діяв на час виникнення правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Разом з тим, Закон "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст.2 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").
Частина 2 ст.13 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачає, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз.2 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України.
Також, згідно з ч.2 ст.13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті.
Верховний Суд ухвалою від 27.03.2024 справу №908/1162/23 передав на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду; підставою для передачі справи №908/1162/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стало питання необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, щодо того, що достатнім для застосування ч.2 ст.13 та ч.2 ст.13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи ст.2 Закону; колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахуванням ч.1 цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Так, у справі №908/1162/23, яка перебуває на розгляді об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІМК" звернулося з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об'єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення боргу по оплаті за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на підставі договору від 31.12.2021 №2273/1 про постачання електричної енергії.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов'язанням термін отриманих від позивача рахунків та актів є доведеним.
Суд апеляційної інстанції це рішення скасував і ухвалив нове - про відмову у позові. Суд, зокрема, зазначив, що на даний час неможливо відслідкувати, яка саме електрична енергія поставлялась на тимчасово окуповану територію а також, враховуючи лист НКРЕКП від 21.04.2023 №4316/20.5/7-23 позивач не надав достатніх доказів поставки ним електричної енергії на тимчасово окуповану територію, де зараз свою діяльність здійснюють представники окупаційної влади за підтримки військових формувань російської федерації; враховуючи докази здійснення відповідачем з 01.08.2022 своєї діяльності на території міста Запоріжжя, захоплення у спірний період (листопад - грудень 2022 року) представниками окупаційної влади будівлі відповідача у місті Мелітополі, про що позивач достеменно був обізнаний, позивач не довів постачання електричної енергії саме відповідачу.
У справі №910/9680/23, питання щодо відступу від висновків із якої розглядається об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Індіан Ісатекс Солар" звернулося з позовом до ДП "Гарантований покупець" про стягнення боргу за поставлену електричну енергію за жовтень 2021 року, лютий-серпень 2022 року.
Господарський суд міста Києва рішенням від 26.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023, в задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Верховний Суд постановою від 07.03.2024 у справі №910/9680/23 залишив без змін рішення та постанову в частині відмови у стягненні заборгованості за відпущену позивачем електричну енергію за такі періоди: кінець лютого 2022 року (починаючи з 25.02.2022 - офіційної дати тимчасової окупації міста Мелітополь) - серпень 2022 року, посилаючись на те, що з моменту тимчасової окупації міста Мелітополь (попереднє зареєстроване місцезнаходження позивача) позивач не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу; скасував рішення та постанову в частині розгляду позовних вимог про стягнення заборгованості за жовтень 2021 року та частину лютого 2022 року, в скасованій частині передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Верховний Суд у справі №910/9680/23 виходив з такого:
- місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 на вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополі Запорізької області;
- загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Мелітополя з 26.02.2022;
- відповідно до ч.2 ст.13 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз.2 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України;
- частиною 2 ст.13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено;
- позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу;
- всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 року є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов'язаних з їх недійсністю);
- подальша перереєстрація у 2023 році місцезнаходження відповідача не може змінити його правовий статус за період часу з лютого по серпень 2022 року.
Передаючи справу №908/1162/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд зазначив, що у цій справі, як і у справі №910/9680/23, йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у ч.2 ст.13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022; тобто правовідносини у цих справах є подібними і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 19.04.2024 прийняла до розгляду справу №908/1162/23.
Однак, Верховний Суд у справі №910/9680/23 дійшов висновку про застосування положень ч.2 ст.13 та ч.2 ст.13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин за період з 26.02.2022 (початок окупації міста Мелітополя), а не з 06.12.2022 - дати прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" (далі - Постанова №1364) чи з 22.12.2022 - дати прийняття Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" (далі - Перелік №309).
Отже, предметом дослідження об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи № 908/1162/23 (прийнятої до свого провадження ухвалою від 19.04.2024) буде, зокрема, можливість поширення дії положень статей 13 та 13-1 Закону на відповідні (наведені у цих нормах) правовідносини за умови відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України (тобто, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1364 та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Переліку №309, та до зміни юридичною особою, місцем знаходження якої є тимчасово окупована територія, її податкової адреси на іншу територію України) щодо визначення територій, які є тимчасово окупованими Російською Федерацією внаслідок збройної агресії проти України.
При цьому очевидною є правова проблема щодо кваліфікації спірних правовідносин при вирішенні питання щодо необхідності застосування норм частини другої статті 13-1 Закону, а саме у контексті визначення передбачених законодавцем за змістом цієї норми понять «переміщення робіт» та «переміщення послуг» між тимчасово окупованими та іншими територіями України. Зокрема, неврегульованим залишається питання, чи поширюються ці норми на правовідносини з виконання робіт та/або надання послуг суб'єктами господарювання на тимчасово окупованих територіях України.
Таким чином, як у справі № 908/1162/23, так і у даній справі № 908/538/25, йдеться про діяльність (надання банківських послуг), що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року, а також про нікчемність правочинів, укладених після 24.02.2022 з певним суб'єктним складом сторін.
На застосуванні ст.13, 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до спірних відносин наполягає відповідач-1 у цій справі.
Ураховуючи наведене та наявність спільних рис між спірними правовідносинами у справах №908/538/25 та №908/1162/23 за їхнім змістом, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції вимог пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України є помилковими та підлягають відхиленню.
Наведене свідчить про правильне застосування приписів пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України при постановленні ухвали Господарського суду від 26.06.2025 у справі № 908/538/25.
Щодо доводів апелянта стосовно дії нормативно-правового акта у часі, зокрема, що на момент укладення Кредитного Договору, діяла редакція Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 21.11.2021, який врегульовував правовий статус та правовий режим тимчасової окупації виключно Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, і що у справі є визначальним саме норми Закону України «Про правотворчу діяльність», що регламентує дію нормативно-правових актів у часі; -що нормативно-правове регулювання Наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 та №309 від 22.12.2022 правового режиму тимчасово окупованих територій відбулось вже після укладення Кредитного договору, і що дані твердження та доводи ще не були розглянуті в жодній справі у подібних правовідносинах, тому судом мала б бути надана окрема оцінка даним доводам при постановленні ухвали про зупинення провадження, то колегія суддів зауважує наступне.
Саме у справі №910/9680/23, від висновку якого хоче відступити ОП ВС у справі №908/1162/23, Верховний Суд дійшов до висновку про застосування до спірних відносин норм ст.13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", з огляду на загальновідомість факту, що не потребує окремого доказування, окупації міста Мелітополя з 26.02.2022 (а смт. Приазовське, де розташовані відповідачі входить до складу Приазовської селищної територіальної громади Мелітопольського району, тобто за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо віднесення територій до окупованих, втім, які за фактом такими вже були (що має місце у дійсній справі №908/538/25).
При цьому, Верховний Суд у справі №910/9680/23, враховуючи знаходження позивача і здійснення ним господарської діяльності на території, що з лютого 2022 була окупованою, та приписи статті 2 Закону, визначив, що його дія розповсюджується на спірні правовідносини у даній справі, а тому суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону.
Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що вказані норми права не підлягали до застосування до спірних правовідносин з огляду на положення пункту 3 частини першої статті 3 Закону та з урахуванням яких, на думку скаржника, офіційною датою окупації міста Мелітополь є 22.12.2022 (момент прийняття наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 № 309; далі - Наказ № 309), оскільки Наказ № 309 був винесений на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Про Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» і у вказаному наказі визначені саме дати початку тимчасової окупації, зокрема, визначено 25.02.2022 датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади.
Тобто в Наказі № 309 визначені офіційні дати тимчасової окупації відповідних територій України, а тому дата винесення самого Наказу № 309 не може бути офіційною датою тимчасової окупації території України вказаної у ньому, визначивши, що за такою логікою, дата тимчасової окупації визначених у Наказі № 309 територій була б одна для всіх, що, у свою чергу, нівелює зміст самого наказу.
Відтак, Верховний Суд вже надавав оцінку можливості застосування норм ст.13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин сторін одна з яких знаходилась на тимчасово окупованій території (за загальновідомим фактом), втім за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України про віднесення цієї території до окупованої, чим спростовуються доводи позивача про інше.
За таких обставин, ухвала місцевого суду про зупинення провадження у справі є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення, наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують викладених в ухвалі висновків суду.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Оскільки ухвала про зупинення провадження у справі, яка переглянута в апеляційному порядку, не відноситься до переліку ухвал, які підлягають касаційному оскарженню після їх апеляційного розгляду, в порядку п.2 ч.1 ст.287 ГПК України, то постанова Центрального апеляційного господарського суду оскарженню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2025 у справі № 908/538/25 - залишити без змін.
Судові витрати Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» за подання апеляційної скарги на ухвалу суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.09.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков