ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 вересня 2025 року Справа № 924/574/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Черначук А.
розглянувши у відкритому судовому матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровін-Хім" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 11 червня 2025 року по справі №924/574/25 (суддя Субботіна Л.О.)
час та місце постановлення ухвали: 11 червня 2025 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності,1
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровін-Хім"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке"
про стягнення 5 579 325 грн 02 коп.
за участю представників:
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача - Крижанівський Д.О..
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агровін-Хім" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Шумовецьке" (надалі - Відповідач) про стягнення 368 714 грн 48 коп. суми основної заборгованості, 4 262 600 грн 58 коп. штрафу, 692 293 грн 05 коп. пені, 188 449 грн 57 коп. інфляційних втрат, а також та 67267 грн 34 коп. 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач вказує про неналежне виконання Відповідачем умов договору поставки № АХ 04/02/2025-1 від 4 лютого 2025 року (надалі - Договір; а.с. 8-14).
До місцевого господарського суду від Позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій Позивач просив накласти арешт на майно Відповідача; накласти арешт на грошові кошти Відповідача, а також кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах; заборонити Відповідача проводити будь-які фінансові операції за належними йому рахунками у банківських або інших фінансово-кредитних установах.
В обґрунтування заяви вказує на протиправне ухилення Відповідача від виконання взятих на себе грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки товару, внаслідок чого утворилась значна заборгованість, стягнення якої є предметом спору у даній справі. Заявник вказує, що на неодноразові звернення Позивача з вимогою про сплату заборгованості Відповідач належним чином не відреагував. Також Позивач констатує, що будь-яких повідомлень від Відповідача щодо узгодження порядку погашення існуючої заборгованості, неможливості виконання своїх зобов'язань не надходило. Така бездіяльність та протиправна поведінка Відповідача негативно впливає на фінансовий стан Позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є значною. Також Позивач звертає увагу суду, що в ході моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень ним встановлено, що господарськими судами неодноразово розглядалися справи вказаної категорії з таким же предметом спору - про стягнення з Відповідача заборгованості за договорами поставки, що на його переконання свідчить про систематичне невиконання останнім умов Договорів (924/129/19, 924/1073/19, 924/1389/20, 924/305/17).
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 11 червня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви Позивача.
Мотивуючи дану ухвалу, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що зазначені заявником судові справи, в яких Відповідач був відповідачем, розглядались господарськими судами ще в 2019-2021 роках та що згідно з даними системи "Діловодство спеціалізованого суду", протягом 2022-2025 років судом Хмельницької області не приймалось рішень про стягнення коштів з Відповідача.
Суд також вказав, що не можуть бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову і твердження Позивача про значний розмір заборгованості та ухилення Відповідача від виконання договірних зобов'язань, оскільки зазначене жодним чином не свідчить про наявність обставин, що можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Зазначив, що будь-яких інших доводів на підтвердження наявності реально існуючих обставин, які б вказували на необхідність вжиття заходів забезпечення заявником всупереч статті 74 Господарського процесуального кодексу України не зазначено.
Таким чином, суд першої інстанції виснував. що при розгляді заяви Позивача про забезпечення позову не встановлено будь-яких обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою задоволити заяву Позивача про забезпечення позову.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що спір виник саме з вини Відповідача, а саме ухилення від взятих на себе зобов'язань згідно Договору, внаслідок чого виникла заборгованість перед Позивачем. Таким чином, на переконання Позивача, наявні ґрунтовні, об'єктивні підстави вважати, що Відповідач взагалі може не виконати наявні перед Позивачем грошові зобов'язання, про що на його переконання свідчить, зокрема, його свідоме та ніби то протиправне ігнорування виконання таких зобов'язань. Наявне навмисне ухилення Відповідача від погашення простроченої заборгованості, та подальше зволікання з забезпеченням дієвого захисту майнових інтересів Позивача призведе до утворення безнадійної заборгованості, що у свою чергу спричинить стійку неплатоспроможність та значно підвищить ризики подальшого банкрутства Позивача. Вказав, що суд першої інстанції не звернув уваги на зміст та мету вжиття заходів забезпечення позову, які викладені у статі 136 Господарського процесуального кодексу України, забезпечити не лише реальність виконання судового рішення, але й забезпечити ефективний судовий захист чи поновлення порушених прав або інтересів Позивача. В зв'язку з цим, суд першої інстанції повинен був виходити, у першу чергу, з предмету позову, а також проаналізувати, чи спроможний обраний заявником спосіб захисту (без вжиття заходів забезпечення позову) бути ефективним і реально відновити законні інтереси чи права.
Ухвалою Північно -західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача; запропоновано Відповідачу по справі подати відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.
8 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник Відповідача вказав, що всупереч наведеним вимогам, Позивач не надав суду доказів, які можуть вказувати на наявність обставин, з якими пов'язується застосування заходів до забезпечення позову, та у чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення у цій справі в разі задоволення позову , а лише формально зазначив, що подальше зволікання з забезпеченням дієвого захисту майнових інтересів Позивача призведе до утворення безнадійної заборгованості, що у свою чергу спричинить стійку неплатоспроможність та значно підвищить ризики подальшого банкрутства Позивача.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 18 липня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено; розгляд апеляційної скарги Позивача призначено до розгляду на 10 вересня 2025 року об 16:00 год..
Ухвалою апеляційного господарського суду від 8 вересня 2025 року заяву представника Позивача задоволено. Забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 7 квітня 2025 року заяву представника Позивача задоволено. Забезпечено представнику Відповідача участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
В судове засідання від 10 вересня 2025 року представник Позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 18 квітня 2025 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Позивача, за наявними в матеріалах справи доказами та зважаючи на закінчення тридцятиденного строку розгляду даної апеляційної скарги.
В судовому засіданні від 10 вересня 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі Позивача, та з підстав, висвітлених у відзиві, просив суд відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, зазначивши, що Відповідач у повному обсязі виконав свої договірні зобов'язання - товар було отримано та оплачено в погоджених обсягах і порядку. За таких обставин вказує, що у діях Відповідача відсутні будь-які ознаки порушення грошового зобов'язання, а тому правові підстави для нарахування штрафних санкцій повністю відсутні. На переконання представника у зв'язку з цим, доводи Позивача щодо наявної заборгованості та безпідставних штрафних санкцій є голослівними, побудованими виключно на власному трактуванні умов договору та обставин справи, не підкріплені жодними належними і допустимими доказами, які б свідчили про порушення грошового зобов'язання саме з боку Відповідача, а тому відсутні й підстави для забезпечення позову в контексті даної справи.
Заслухавши пояснення представника Відповідача , дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу Прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи Позивач звернувся до Відповідача з позовом про стягнення 368 714 грн 48 коп. основної заборгованості, 4 262 600 грн 58 коп. штрафу, 692 293 грн 05 коп. пені, 188 449 грн 57 коп. інфляційних втрат та 67267 грн 34 коп. 3% річних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач вказує про неналежне виконання Відповідачем умов Договору.
До Господарського суду Хмельницької області від Позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій просив: накласти арешт на майно Відповідача; накласти арешт на грошові кошти Відповідача, а також кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах; заборонити Відповідачу проводити будь-які фінансові операції за належними йому рахунками у банківських або інших фінансово-кредитних установах. В обґрунтування заяви Позивач вказує на ніби то протиправне ухилення Відповідача від виконання взятих на себе грошових зобов'язань за укладеним між сторонами Договором, внаслідок чого утворилась значна заборгованість, стягнення якої є предметом спору у даній справі. Зазначає, що на неодноразові звернення Позивача з вимогою про сплату заборгованості Відповідач належним чином не відреагував, одночасно, будь-яких повідомлень від Відповідача щодо узгодження порядку погашення існуючої заборгованості, неможливості виконання своїх зобов'язань не надходило. З позиції Позивача така бездіяльність та протиправна поведінка Відповідача негативно впливає на фінансовий стан Позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є значною. Окрім того, Позивач вказує, що ним на адресу Відповідача 16 квітня 2025 року скеровувалися видаткові накладні, а також ТТН у кількості 12 шт., рахунок-фактура та акт коригування вартості, які Відповідач отримав 7 травня 2025 року. Вважає, що в порушення умов пунктів 5.2, 12.10 Договору Відповідач не підписав зазначені документи та не повернув Позивачу у визначений термін, що вказує на ухилення Відповідача від належного виконання умов Договору. Також Позивач звертає увагу суду, що в ході моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що господарськими судами неодноразово розглядалися справи вказаної категорії з таким же предметом спору - про стягнення з Відповідача заборгованості за договорами поставки, що на його переконання свідчить про систематичне невиконання останнім умов Договорів (924/129/19, 924/1073/19, 924/1389/20, 924/305/17). Констатував, що рішення у зазначених справах виносилися на користь Позивачів, про що свідчать наявні виконавчі провадження згідно Автоматизованої системи виконавчих проваджень. Таким чином, на переконання Позивача, наявні ґрунтовні, об'єктивні підстави вважати, що Відповідач взагалі може не виконати наявні перед Позивачем грошові зобов'язання, про що свідчить, зокрема, його свідоме протиправне ігнорування виконання таких зобов'язань. Позивач резюмував, що наявне навмисне ухилення Відповідача від погашення простроченої заборгованості та подальше зволікання з забезпеченням дієвого захисту майнових інтересів Позивача призведе до утворення безнадійної заборгованості, що у свою чергу спричинить стійку неплатоспроможність та ніби то значно підвищить ризики подальшого банкрутства Позивача. Водночас, невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти, з позиції заявника, унеможливить ефективний захист та поновлення прав заявника у разі, якщо під час розгляду спору у даній справі будуть встановлені факти порушення його прав. Вказує, що обраний захід до забезпечення позову не має на меті припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання та не призведе до погіршення стану належного Відповідачу майна чи знищення його вартості. Водночас, невжиття відповідних заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів Позивача.
Позивач, зважаючи на те, що не вжиття судом заходів забезпечення позову не забезпечить фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, звернувся до місцевого господарського суду із заявою про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 11 червня 2025 року, з підстав вказаних у цій ухвалі, у задоволенні заяви Позивача про забезпечення позову відмовлено, котра в свою чергу оскаржена в апеляційному порядку.
Колегія суддів констатує, що статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
У відповідності до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Частинами першою, третьою статті 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
За змістом статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Тобто, за приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред'являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В той же час, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому, колегія суддів зауважує, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. При зверненні до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, заявник зобов'язаний надати докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.
Поряд з тим, колегія суддів звертає увагу, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
У відповідності до статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу
Згідно зі статтями 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Окрім того, колегія суду зауважує, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими Позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому, між сторонами існує спір про стягнення 368714 грн 48 коп. суми основної заборгованості, 4 262 600 грн 58 коп. штрафу, 692 293 грн 05 коп. пені, 188 449 грн 57 коп. інфляційних втрат та 67267 грн 34 коп. 3% річних, які пов'язані із неналежним виконанням Відповідачем умов Договору.
Як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову в даній справі Позивач вказує, що сума заборгованості за Договором поставки є значною, а Відповідач ухиляється від виконання зобов'язання. Також заявник зазначив, що господарськими судами неодноразово розглядалися справи про стягнення з Відповідача заборгованості за договорами поставки, що, на переконання заявника свідчить про систематичне невиконання Позивачем умов договорів.
Проаналізувавши доводи, викладені у заяві про забезпечення позову та докази, долучені на підтвердження зазначених доводів, суд апеляційної інстанції зауважує, що Позивач взагалі не обґрунтував наявності підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення саме у даній справі у разі задоволення позову.
Так, зазначені заявником судові справи, в яких Відповідач виступав відповідачем, розглядались господарськими судами ще в 2019-2021 роках. Згідно з даними системи "Діловодство спеціалізованого суду", протягом 2022-2025 років Господарським судом Хмельницької області не приймалось рішень про стягнення коштів з Відповідача. Дане, в свою чергу (з урахуванням аргументації про ніби то перебування попередніх справ на примусовому виконанні свідчить про опосередковане бажання сторони забезпечити своє (теоритичне) прво на стягнення відповідних коштів, позбавляючи сторони виконавчого провадження, що виконується (за доводами Позивача) права на їх не стягнення в рамках виконавчого провадження. При цьому колегія критично ставиться до спроб апелянта накласти арешт на всі грошові кошти), адже таке забезпечення носить ознаки неспівмірності з предметом спору).
В той же час як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано апелянтом, як вбачається із наданого Позивачем витягу із Автоматизованої системи виконавчого провадження від 6 червня 2025 року, усі виконавчі провадження із стягнення коштів з Відповідача на користь юридичних осіб здійснювались в період з 2016 по 2021 роки та були завершені. У 2024 році було єдине виконавче провадження про стягнення коштів на користь держави, яке також на даний час завершено. Станом на 6 червня 2025 року відсутні відкриті виконавчі провадження, боржником за якими було б визначено Відповідача. Все вищевказане, в свою чергувказує на безпідставність таких тверджень Позивача, що в свою чергу вказує на відсутність підстав для суду задовільняти заяву щодо вимог про накладення арешту на кошти Відповідача, а також свідчить, що таке забезпечення направлено на не реальне забезпечення позову (з огляду на реальне неіснування заборгованості Відповідача, що стягується в примусовому порядку), а не бажання завдати перешкод у підприємницькій діяльності.
Також не можуть бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову і твердження Позивача про значний розмір заборгованості та ухилення Відповідача від виконання договірних зобов'язань, оскільки зазначене жодним чином не свідчить про наявність обставин, що можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Будь-яких інших доводів на підтвердження наявності реально існуючих обставин, які б вказували на необхідність вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України заявником у поданій суду першої інстанції заяві всупереч статті 74 Господарського процесуального кодексу України не зазначено. Вищевказане, в свою чергу підтверджує висновки суду першої інстанції і щодо відсутності підстав для забезпечення позову стосовно накладення арешту на майно Відповідача.
В той же час, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи Позивача, висвітлені у апеляційній скарзі щодо того, що не виконання Відповідачем зобов'язання за Договором може ніби то призвести до банкрутства Позивача, адже даючи такі доводи апелянт залишає поза увагою, що реальна (основна) заборгованість за Договором складає лише 368714 грн 48 коп. (що не є сумою, що навіть гіпотетично могла б призвести до таких наслідків). Інша ж сума, що просить стягнути Позивач і законність нарахування котрої буде встановлено лише в кінцевому судовому рішенні складають нараховані на цю заборгованість штраф, пеня, інфляційні втрати та річні, розмір котрих (за вимогою позовної заяви) більше ніж у 14 разів перевищує суму основної заборгованості. При цьому, зазвичай особи укладаючи Договір мають намір отримати товар та кошти за цей товар та відповідно не ставлять у прогнозування своїх прибутків гіпететичне невиконання і подальше нарахування відповідних санкцій (тим більше у таких розмірах).
Що ж до ефективності судового захисту чи поновлення порушеного права (за котре також вказує апелянт), то воно зазвичай досягається винесенням судом законного остаточного судового рішення з дотриманням завдань та основних засад господарського судочинства, а не необгрунтованим забезпеченням позову.
Таким чином, колегія суду при розгляді заяви Позивача про забезпечення позову не встановила будь-яких обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити в подальшому виконання рішення суду у даній справі, що і є визначальним для суддів при вирішенні питання щодо можливості забезпечення позову.
Також вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки Позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб'єкта можуть призвести до незворотних наслідків саме для Відповідача.
Разом з тим, колегія наголошує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. В той же час, як встановлено вище у цій постанові, даного Позивачем не доведено.
Отже умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у майбутньому, що а ні суд першої інстанції, а ні судом апеляційної інстанції не встановлено.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Так, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу проводити будь - які фінансові операції за належними йому рахунками у банківських або інших фінансово - кредитних установах, які просить вжити Позивач, перешкоджатиме Відповідачу в здійсненні господарської діяльності та може мати негативні наслідки, як для Відповідача, так і його контрагентів.
Зважаючи на усе вищевикладене, суд вважає, що заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, не відповідають вимогам щодо розумності, обґрунтованості, збалансованості інтересів учасників, доведеності реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника у разі невжиття заявлених заходів.
Проаналізувавши обгрунтування заяви Позивача про забезпечення позову (а саме: наявність виконавчих проваджень відносно Відповідача та невиконання вимог наведених у заявлених претензіях Позивача до Відповідача) і зважаючи на відсутність доказів в підтвердження вчинення Відповідачем будь-яких дій щодо відчуження, приховання нерухомого майна, ухилення від виконання інших дій пов'язаних із виконанням прийнятого в майбутньому судового рішення, колегія суддів зазначає, що Позивачем не було наведено достатніх підстав щодо наявності обставин, щодо забезпечення позову та накладення арешту на майно та грошові кошти, які б свідчили про ймовірність ускладнення виконання судового рішення по справі у разі задоволення позову.
При цьому, колегія констатує і те, що саме лише покликання Позивача лише на припущення щодо гіпотетичного вчинення в майбутньому Відповідачем дій по відчуженню майну суперечить підставам та меті вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи усе вищевстановлене в даному судовому рішенні, колегія суддів доходить висновку, що заява Позивача про забезпечення позову по даній справі не підлягає до задоволення, а відтак приймає рішення про відмову у її задоволенні.
Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювану ухвалу без змін з огляду на її законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно-західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даної ухвали (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровін-Хім" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 11 червня 2025 року по справі №924/574/25 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 11 червня 2025 року по справі №924/574/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Відповідно до частини 1 статті 287 ГПК України, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню.
5. Матеріали оскарження по справі №924/574/25 повернути Господарському суду Хмельницької області.
Повний текст постанови виготовлено 16 вересня 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.