вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" вересня 2025 р. Справа№ 920/1245/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Барсук М.А.
секретар судового засідання Медведєва К.І.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Сумської області від 09.12.2024 (повний текст рішення суду складено 17.12.2024) у справі № 920/1245/24 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр промислових рішень»
про стягнення 3 384 480,00 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр промислових рішень» про стягнення 3 384 480,00 грн, з яких 2 423 520,00 грн пеня, 960 960,00 грн штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №4600007243 від 15.02.2023 про закупівлю товарів в частині своєчасної поставки цього товару.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.12.2024 у справі № 920/1245/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр промислових рішень» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України 856 627,20 грн пені, 354 816,00 грн штрафу, 22 714,56 грн витрат по сплаті судового збору. Клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% задоволено частково. Зменшено розмір штрафних санкцій на 20%. У позові в частині стягнення 1 352 736,00 грн пені та 517 440,00 грн штрафу відмовлено. Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 28 052,64 грн покладено на позивача.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач довів факт прострочення постачання товару за такими актами: №29 від 22.03.2024 на загальну суму 1 056 000,00 грн на 161 календарний день; №326 від 26.03.2024 на загальну суму 3 168 000,00 грн на 165 календарних днів; №1 від 12.04.2024 на загальну суму 2 112 000,00 грн на 179 календарних днів. Крім того, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення розмір пені та штрафу, розрахунок яких здійснено позивачем правильно. Разом з тим, суд, приймаючи до уваги відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з діями відповідача, складне фінансове становище відповідача, а також відсутність основного боргу, вважав за доцільне зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій на 20%.
Відмовляючи у стягненні пені та штрафу за непоставку семи компресорів, суд зазначив, що матеріали справи містять докази поставки та прийняття 31 компресора, які відповідно до умов договору та специфікації до нього свідчать про виконання поставки товару в повному обсязі.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» через підсистему «Електронний суд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 09.12.2024 по справі № 920/1245/24 в частині відмови в стягненні пені та штрафу за непоставку семи компресорів та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» в повному обсязі. Водночас апелянт не погоджується з рішенням суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій за несвоєчасне постачання товару на 20% та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що апелянт заперечує доведеність факту поставки семи компресорів, оскільки у період з 13.10.2023 по 12.04.2024 вони не були поставлені, а відтак правомірним є нарахування пені та штрафу за нездійснення поставки таких товарів. На думку апелянта, суд помилково дійшов висновку, що факт поставки товару може бути підтверджений видатковими накладними чи актом приймання-передачі товару, оскільки відповідно до пункту 5.7. Договору це не є підтвердженням належного виконання постачальником обов'язку з поставки товарів за цим договором. Датою поставки є саме дата підписання акту приймання товарів за кількістю та якістю. Водночас апелянт не погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 20%, оскільки суд врахував виключно інтереси відповідача та не дотримався принципу забезпечення балансу інтересів сторін.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» у судовій справі №920/1245/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 05.03.2025.
27.01.2025 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін. При цьому зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку щодо поставки товарів за договором у повному обсязі про що свідчать видаткові накладні та акт звірки станом на 06.11.2024, в той час як акт приймання товарів за кількістю та якістю є внутрішнім документом. Крім того, затягування термінів поставки відбулося з вини позивача, який затягував процес прийняття товару та перевірки його якості. Щодо зменшення судом розміру штрафних санкцій та пені, на думку відповідача, таке рішення є обґрунтованим, оскільки враховує неспівмірність заявлених до стягнення сум із можливими наслідками порушення зобов'язання, а також відсутність доказів понесення позивачем реальних збитків унаслідок прострочення поставки. Зазначений підхід відповідає вимогам ст. 233 ГК України та принципу забезпечення балансу інтересів сторін, у зв'язку з чим підстави для скасування відповідної частини рішення відсутні.
У судовому засіданні 05.03.2025 оголошено перерву до 09.04.2025.
17.03.2025 відповідачем подано додаткові пояснення, у яких зазначає, що затримання поставки товару сталося, в тому числі і через дії позивача, який 18.10.2023 направив лист відповідачу щодо зменшення обсягу закупівлі на 13 одиниць товару, але 16.11.2023 (тобто після закінчення терміну виконання зобов'язання за договором поставки) просив не враховувати попередній лист. Крім того, на строки поставки вплинули обставини, що не залежали від волі відповідача, зокрема, блокада польсько-українського кордону та збройні напади на логістичні шляхи поставки у Червоному морі, що є загальновідомими фактами, які висвітлювалися у новинних ресурсах.
Водночас, зазначає про хибність твердження позивача (апелянта), що саме акт приймання товарів за кількістю та якістю підтверджує дату поставки, оскільки це не є актом приймання-передачі товару, а може лише засвідчувати технічні аспекти відповідності товару визначеним характеристикам та кількості. Товар вважається поставленим з дати прибуття його у місце поставки, що підтверджується зокрема, видатковими накладними, а відтак твердження апелянта про непоставку товару є хибним.
09.04.2025 апелянтом подано письмові пояснення, у яких він підтримує раніше викладені в апеляційній скарзі доводи щодо непоставки семи одиниць товару у період з 13.10.2023 по 12.04.2024, а відтак і обґрунтованість нарахування пені та штрафу. Водночас апелянт зазначає, що лист про зміну кількості поставленого товару не може бути підставою для зміни умов Договору, оскільки внесення змін щодо кількості товару передбачене Специфікацією.
У судовому засіданні 09.04.2025 оголошено перерву до 07.05.2025.
Судове засідання 07.05.2025 не відбулось, у зв'язку із перебуванням суддів Кропивної Л.В., Пономаренка Є.Ю. та Барсук М.А. з 05.05.2025 по 09.05.2025 у відпустках.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 розгляд апеляційної скарги призначено на 11.06.2025 в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 11.06.2025 оголошено перерву до 03.09.2025.
У судове засідання 03.09.2025 представники сторін з'явилися. Позивач (апелянт) підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, натомість відповідач заперечував проти них та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні позову, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - Покупець, Позивач, ТОВ «Оператор ГTC України») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр промислових рішень» (далі - Постачальник, Відповідач, ТОВ «Центр промислових рішень») укладено Договір №4600007243 від 15.02.2023 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (далі - Договір).
Відповідно до умов пункту 1.1. Договору Постачальник зобов'язується у визначений цим Договором строк передати у власність Покупця «Насоси та компресори (Станції компресорні гвинтові пересувні)» (далі-Товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору (далі Специфікація), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі Товари.
Пунктом 1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість Товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються в Специфікації.
Відповідно до пункту 3.1. Договору ціна цього Договору становить: 27280000,00 грн (двадцять сім мільйонів двісті вісімдесят тисяч гривень 00 коп.), крім того ПДВ 5456000,00 (п'ять мільйонів чотириста п'ятдесят шість тисяч гривень 00 коп.). Ціна Договору, в тому числі ПДВ, становить - 32736000,00 грн (тридцять два мільйони сімсот тридцять шість тисяч гривень 00 коп.).
Відповідно до п. 3.3. Договору ціна за одиницю Товару наведена у Специфікації.
Відповідно до п. 5.1. Договору Постачальник зобов'язується передати Покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації.
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що поставка Товару здійснюється на підставі письмових заявок (далі - Заявка) від Покупця, які є невід'ємною частиною цього Договору. Покупець надсилає скан-копію підписаної уповноваженою особою Заявки електронним листом на електронну адресу Постачальника, зазначену в п. 14.12 цього Договору. Датою отримання заявки Постачальником вважається дата надіслання відповідного повідомлення Покупцем. Оригінали Заявок надсилаються Покупцем поштою на адресу Постачальника, вказану в розділі 15 цього Договору, цінним листом (з описом вкладення) з повідомленням про вручення або кур'єром під розписку. До моменту отримання оригіналу заявки Постачальником надіслані електронною поштою Заявки мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін і можуть бути поданні до судових інстанцій як належні докази і не можуть спростовуватися Сторонами.
Згідно з Специфікацією строки поставки Товарів зазначаються кількістю календарних днів та становлять - 210 календарних днів з дати отримання Постачальником заявки.
Відповідно до матеріалів справи Заявку було отримано Відповідачем електронною поштою 16.03.2023. З огляду на викладене, кінцева дата поставки Товарів - 12.10.2023.
Відповідно до п. 5.8. Договору датою поставки товарів за цим договором є дата підписання Покупцем Акта приймання Товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.14. цього Договору та передачі Постачальником Покупцю в повному обсязі наведених нижче документів (в рамках кожної поставки; переліченні документи повинні бути наданні Постачальником одночасно із здійсненням поставки Товару): видаткової накладної (п.п. 5.8.1.); технічний паспорт (на кожну одиницю виробу) (п.п.. 5.8.2.); гарантійний талон (п.п. 5.8.З.); товарно-транспортної накладної (п.п. 5.8.4.); рахунку-фактури (п.п. 5.8.5.); інструкція (настанова) з експлуатації та порядку технічного обслуговування виробу (на кожну одиницю виробу) або інший/-і документ/ти (на кожну одиницю виробу) виданий/-ні виробником або його офіційним представником, який/-і повинен/-і містити всю необхідну інформацію, що зазначається в перелічених вище документах та в повному обсязі підтверджувати запропоновані Учасником технічні, якісні та кількісні характеристик предмета закупівлі (п.п. 5.8.6.).
Пунктом 5.14. Договору передбачено, що приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі Акту приймання товарів за кількістю та якістю.
Відповідно до п.п. 6.3.1. Договору Постачальник зобов'язується забезпечити поставку Товарів у строки, встановленні цим Договором.
Між Сторонами Договору укладено Додаткову угоду №1 від 21.03.2023 до Договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), відповідно до якої внесено зміни до п.12.1 Договору та викладено його в наступній редакції:
« 12.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 12 жовтня 2023 (включно), а в частині розрахунків до їх повного виконання.»
Пунктом 12.2 Договору встановлено, що закінчення терміну (строку) дії цього Договору не звільняє Сторони від виконання обов'язків, взятих на себе за цим Договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Відповідальність Сторін обумовлена в розділі 7 Договору.
Пунктом 7.1. Договору передбачено, що у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.
Згідно з пунктом 7.4. Договору за порушення строків поставки Товарів або недопоставку Товарів Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки Товарів понад 30 (тридцять) календарних днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.
Сплата пені та/або штрафу не звільняє Постачальника від виконання зобов'язань за цим Договором.
Рішення суду першої інстанції в частині правомірності нарахування позивачем пені та штрафу за актами: №29 від 22.03.2024 на загальну суму 1 056 000,00 грн на 161 календарний день; №326 від 26.03.2024 на загальну суму 3 168 000,00 грн на 165 календарних днів; №1 від 12.04.2024 на загальну суму 2 112 000,00 грн на 179 календарних днів, не оскаржується учасниками справи, а відтак рішення в цій частині не переглядається.
Разом з тим, апелянт не погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 20%, оскільки суд врахував виключно інтереси відповідача та не дотримався принципу забезпечення балансу інтересів сторін.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19)).
Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Зі змісту вищенаведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін.
Водночас наголошується, що відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку суб'єктами підприємництва.
Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.
Підприємництво - ініціативна діяльність. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте, це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором оренди чи договором про надання транспортних послуг) у сфері зобов'язань, що передбачені державою і випливають із здійснення особою підприємницької діяльності.
Тобто, підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або недоодержання доходів порівняно із запланованими, тобто непередбачуваність, невизначеність очікуваних доходів.
Водночас, відповідно до частини 6 статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Санкції, передбачені договором за порушення його умов одночасно слугують як засіб попередження неправомірної поведінки та порушення умов укладеного договору, а також як шлях до відновлення балансу інтересів сторін.
Такий механізм відповідає принципу справедливості та легітимній меті належного виконання договірних зобов'язань.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу на 20% суд першої інстанції врахував відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договору або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з діями відповідача, складне фінансове становище відповідача, а також відсутність основного боргу.
Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд помилково покладає на позивача обов'язок доведення понесених збитків для стягнення штрафних санкцій в повному розмірі, оскільки обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. При цьому штрафні санкції прямо передбачені умовами договору, а сторони, укладаючи його, могли передбачити можливість настання для себе несприятливих наслідків та, за власним розсудом, погодити або скоригувати їхній розмір.
Враховуючи викладене, колегія вважає, що рішення в частині зменшення розміру штрафу та пені на 20 % ухвалене без дотримання принципів справедливості та балансу інтересів сторін та підлягає скасуванню.
Водночас, доводи апелянта про наявність підстав для стягнення пені та штрафу за непоставку семи компресорів у період з 13.10.2023 по 12.04.2024 є неспроможними та спростовуються доказами наявними в матеріалах справи.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Колегія суддів критично оцінує твердження позивача, що видаткові накладні не підтверджують факту поставки.
Пунктом 5.6. Договору сторони обумовили, що право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця в дату прийняття Товарів за видатковою накладною.
В той час, як п.п. 5.7.-5.8. договору визначають, що приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов'язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором, та чинним законодавством України.
Отже, слід розмежовувати належне виконання договору та факт поставки товару.
За неналежне виконання договору у випадку неналежної якості товару, сторонами обумовлені наслідки, що передбачені у пункті 5.9. Договору. У разі виявлення недоліків в переданих Товарах (будь-яка невідповідність Товару вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам Договору або вимогам, що пред'являються до Товарів, а також інформації про Товар, наданій виробником (Постачальником)), Покупець має право, незалежно від можливості використання Товарів за призначенням, вимагати від Постачальника за своїм вибором:
5.9.1. пропорційного зменшення вартості Товарів;
5.9.2. безоплатного усунення недоліків Товарів у визначений Покупцем строк, але не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Постачальником повідомлення Покупця про виявлені недоліки Товарів;
5.9.3. відшкодування витрат на усунення недоліків Товарів.
Таким чином, положеннями договору та статті 664 Цивільного кодексу України чітко розмежовано момент поставки товару та момент перевірки його якості й комплектності. Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними та означає виконання постачальником свого обов'язку щодо передачі товару у власність покупця. Водночас перевірка товару на відповідність якісним і кількісним показникам є окремою стадією виконання договору, яка не впливає на сам факт здійснення поставки. За її результатами у випадку виявлення недоліків сторони передбачили відповідні наслідки у пункті 5.9 договору (зменшення вартості, безоплатне усунення недоліків, відшкодування витрат тощо).
Отже, видаткова накладна засвідчує факт передачі товару, а питання якості та комплектності вирішується у подальшому порядку, встановленому договором.
При цьому, колегія суддів не визначає дату поставки, оскільки вимоги позивача в частині стягнення пені у розмірі 1 352 736,00 грн та штрафу у розмірі 517 440,00 грн мотивовані саме непоставкою товару.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції відповідачем поданий підписаний представниками сторін акт звірки за договором станом на 06.11.2024, з якого вбачається, що поставка компресорів була здійснена відповідачем та оплачена позивачем на загальну суму 32 736 000,00 грн, що відповідає п. 3.1. договору.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принципу змагальності в господарському судочинстві найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18), і саме цей стандарт, як правило, має застосовуватись при розгляді господарських спорів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17 від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17).
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Колегія суддів погоджується з оцінкою доказів, наданих відповідачем, здійсненою судом першої інстанції, які підтверджують поставку товару. До таких доказів відносяться видаткова накладна №205 від 11.10.2023, видаткова накладна №206 від 11.10.2023, видаткова накладна №204 від 04.10.2023, видаткова накладна №439 від 01.12.2023, видаткова накладна №440 від 04.12.2023, видаткова накладна №438 від 04.12.2023, видаткова накладна №208 від 27.09.2023, видаткова накладна №203 від 11.10.2023, видаткова накладна №34 від 09.04.2024, видаткова накладна №29 від 21.03.2024, видаткова накладна №30 від 19.03.2024, видаткова накладна №130 від 31.07.2024, видаткова накладна №117 від 31.07.2024, видаткова накладна №129 від 01.07.2024, видаткова накладна №128 від 01.07.2024, видаткова накладна №116 від 01.07.2024, видаткова накладна №118 від 24.06.2024 та акт звірки за договором станом на 06.11.2024. У сукупності та взаємозв'язку ці докази є послідовними, узгодженими і дозволяють з достатнім ступенем вірогідності встановити факт поставки товару.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для стягнення пені та штрафу за непоставку семи компресорів.
Відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на встановлене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене апелянтом рішення господарського суду у даній справі частковому скасуванню.
В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Сумської області від 09.12.2024 у справі № 920/1245/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 09.12.2024 у справі № 920/1245/24 скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 214 156,80 грн та штрафу у розмірі 88 704,00 грн.
3. Прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр промислових рішень» (вул. Петропавлівська, буд. 86, офіс 159, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 41977762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (проспект Любомира Гузара, 44, м. Київ, 03065, ідентифікаційний код 42795490) 214 156,80 грн (двісті чотирнадцять тисяч сто п'ятдесят шість гривень 80 копійок) пені, 88 704,00 грн (вісімдесят вісім тисяч сімсот чотири гривні 00 копійок) штрафу.
4. В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 09.12.2024 у справі № 920/1245/24 залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр промислових рішень» (вул. Петропавлівська, буд. 86, офіс 159, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 41977762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (проспект Любомира Гузара, 44, м. Київ, 03065, ідентифікаційний код 42795490) 5 451,49 грн (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят одну гривню сорок дев'ять копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити місцевому господарському суду видати накази.
7. Матеріали справи № 920/1245/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15.09.2025.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Барсук