Справа № 758/14176/25
11 вересня 2025 року слідчий суддя Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання слідчого СВ Подільського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_4 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100070001639 від 18.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 369-2, ч. 3 ст. 332 КК України,-
До Подільського районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого СВ Подільського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_4 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100070001639 від 18.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 369-2, ч. 3 ст. 332 КК України.
В обгрунтування клопотання вказує, що в провадженні слідчого відділу Подільського УП
ГУНП у місті Києві знаходяться матеріали кримінального провадження №12025100070001639 від 18.07.2025 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 369-2, ч. 3 ст. 332 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у ОСОБА_5 разом з іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, в невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, виник злочинний умисел, спрямований на створення механізмів щодо організації незаконного переправлення через державний кордон України осіб призовного віку від 18 до 60 років поза пунктами пропуску, яким в умовах правового режиму воєнного стану обмежено
виїзд за кордон, з метою власного збагачення.
З метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_5 разом з іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами почали підшуковувати осіб призовного віку від 18 до 60 років з метою організації переправлення останніх через державний кордон України, за грошову винагороду. На виконання спільного злочинного умислу, ОСОБА_5 ініціював зустріч з ОСОБА_6 , з метою доведення останньому можливості незаконного переправлення його через державний кордон України.
В подальшому, на виконання спільного умислу, заздалегідь домовившись про зустріч, 02.08.2025 в денний час ОСОБА_5 в ході розмови, знаходячись біля сервісного центру МВС України за адресою: м. Київ, вул. Усенка, 8, повідомив ОСОБА_6 про можливість організації незаконного переправлення його через державний кордон України за грошову винагороду.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу спрямованого на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, з метою особистого протиправного збагачення, ОСОБА_5 02.09.2025, о 12 годині 20 хвилин, перебуваючи біля сервісного центру МВС України за адресою: м. Київ, вул. Усенка, 8, за попередньою домовленістю провів зустріч із ОСОБА_6 , під час якої ОСОБА_5 проінформував ОСОБА_6 , про механізм та особливості його протиправного переправлення через державний кордон України, зокрема: повідомив що він разом з невстановленими досудовим розслідуванням особами згідно розподілених заздалегідь ролей здійснюють організацію та безпосереднє переправлення через державний кордон, а саме, невстановлені особи здійснять перевезення ОСОБА_6 з міста Києва до міста Чернівці, звідти в подальшому інші невстановлені досудовим розслідуванням особи мають сприяти перетину кордону в пішому порядку з Румунією, при цьому виказав останньому вимогу, що за виконання вищевказаних дій щодо організації у незаконному переправленні ОСОБА_6 через державний кордон України, останньому необхідно буде надати ОСОБА_5 грошову винагороду у розмірі 13 500 (тринадцять тисяч п'ятсот) Євро. Після цього, не зупиняючись на вчиненому, а продовжуючи свої протиправні дії, 09.09.2025 приблизно о 11 годині 30 хвилин, перебуваючи біля сервісного центру МВС України за адресою: м. Київ, вул. Усенка, 8, ОСОБА_5 за попередньою домовленістю, провів зустріч із ОСОБА_6 , при цьому достовірно знаючи, що останній, в умовах правового режиму воєнного стану обмежений у виїзді за межі України повторно запевнив ОСОБА_6 щодо організації його протиправного переправлення через державний кордон України, після чого під час вказаної зустрічі, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 13 500 (тринадцять тисяч п'ятсот) Євро, що згідно з курсом НБУ станом на 09.09.2025 становить 653 154 грн, чим довів свій злочинний умисел до кінця. Після отримання грошових коштів ОСОБА_5 був затриманий працівниками правоохоронних органів із вказаними грошовими коштами.
Таким чином, ОСОБА_5 , підозрюється у організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, за попередньою змовою групою осіб, вчинене з корисливих мотивів, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Крім цього, будучи обізнаним з положеннями чинного законодавства у ОСОБА_5 разом з іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, в невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, виник злочинний умисел, спрямований на створення механізмів щодо організації незаконного переправлення через державний кордон України осіб призовного віку від 18 до 60 років поза пунктами пропуску, яким в умовах правового режиму воєнного стану обмежено виїзд за кордон, з метою власного збагачення.
З метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_5 разом з іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами почали підшуковувати осіб призовного віку від 18 до 60 років з метою організації переправлення останніх через державний кордон України, за грошову винагороду.
На виконання спільного злочинного умислу, ОСОБА_5 ініціював зустріч з ОСОБА_6 , з метою доведення останньому можливості незаконного переправлення його через державний кордон України.
Крім того, 02.08.2025 ОСОБА_5 перебуваючи біля сервісного центру МВС України за адресою: м. Київ, вул. Усенка, 8, в ході розмови повідомив ОСОБА_6 про можливість організації незаконного переправлення його через державний кордон України за грошову винагороду. Під час вказаної розмови ОСОБА_5 повідомив, що за отримання винагороди для себе та працівників Державної прикордонної служби він може здійснити вплив на останніх задля безперешкодного перетину кордону ОСОБА_6 .
26.08.2025 ОСОБА_5 перебуваючи біля Сервісного центру МВС України за адресою: м. Київ, вул. Усенка, 8 за попередньою домовленістю провів зустріч із ОСОБА_6 , де у ході проведення вказаної зустрічі ОСОБА_5 проінформував ОСОБА_6 , що на кордоні під час незаконного переправлення останнього, за неправомірну вигоду - ОСОБА_5 може вплинути на працівників Державної прикордонної служби, за допомогою яких в подальшому ОСОБА_6 зможе безперешкодно перетнути державний кордон.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу спрямованого на одержання неправомірної вигоди для себе та впливу на прийняття рішення працівниками Державної прикордонної служби України, з метою особистого протиправного збагачення, ОСОБА_5 02.09.2025, о 12 годині 20 хвилин, перебуваючи біля Сервісного центру МВС України за адресою: м. Київ, вул. Усенка, 8, за попередньою домовленістю провів зустріч із ОСОБА_6 , де у ході проведення вказаної зустрічі ОСОБА_5 проінформував ОСОБА_6 , про механізм та особливості його впливу на працівників Державної прикордонної служби України та незаконне переправленні ОСОБА_6 через державний кордон України. Для вчинення вищевказаних дій ОСОБА_6 необхідно буде надати ОСОБА_5 грошову винагороду у розмірі 13 500 (тринадцять тисяч п'ятсот) Євро. Після цього, не зупиняючись на вчиненому, а продовжуючи свої протиправні дії, 09.09.2025 приблизно о 11 годині 30 хвилин, перебуваючи біля сервісного центру МВС України за адресою: м. Київ, вул. Усенка, 8, ОСОБА_5 за попередньою домовленістю провів зустріч із ОСОБА_6 при цьому достовірно знаючи, що останньому, в умовах правового режиму воєнного стану обмежено виїзд за межі України, та у ході проведення вказаної зустрічі ОСОБА_5 , з метою реалізації раніше досягнутих домовленостей щодо його впливу на працівників Держаної прикордонної служби України задля протиправного переправлення через державний кордон України, під час вказаної зустрічі, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 13 500 (тринадцять тисяч п'ятсот) Євро, що згідно з курсом НБУ станом на 09.09.2025 становить 653 154 грн, чим довів свій злочинний умисел до кінця.
Після отримання грошових коштів ОСОБА_5 був затриманий працівниками правоохоронних органів із вказаними грошовими коштами.
Таким чином, ОСОБА_5 , підозрюється у одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Згідно з санкцією ч. 3 ст. 332 КК України за вчинення вказаного кримінального правопорушення передбачено застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_5 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0.153 га, з кадастровим номером 3220881301:01:015:0011, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
За таких обставин, з метою забезпечення конфіскації майна підозрюваного ОСОБА_5 , як виду покарання, у разі засудження останнього за вчинення вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, прокурор просить накласти арешт на вказане вище майно.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав із підстав, наведених в ньому, та просив його задовольнити.
З метою забезпечення арешту майна, яке не має статусу тимчасово вилученого, та з метою забезпечення арешту майна, згідно ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання розглядається без повідомлення власника майна.
Дослідивши клопотання про арешт майна та матеріали кримінального провадження на його обґрунтування, заслухавши думку прокурора, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «East/West Alliance Limited» проти України», в п. 167 рішення Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.
У п.168 суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Згідно з ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
За вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України, є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 10, ч. 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом Подільського УП ГУНП в м.Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100070001639 від 18.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 369-2, ч. 3 ст. 332 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснює Подільська окружна прокуратура міста Києва.
09.09.2025 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 369-2 КК України, ч. 3 ст. 332 КК України.
Згідно з санкцією ч. 3 ст. 332 КК України за вчинення вказаного кримінального правопорушення передбачено застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_5 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0.153 га, з кадастровим номером 3220881301:01:015:0011, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
За таких обставин, з метою забезпечення конфіскації майна підозрюваного ОСОБА_5 , як виду покарання у разі засудження за вчинення вказаного кримінального правопорушення, виникла необхідність у накладенні арешту на майно, яке належить йому на праві власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
За таких обставин, на думку слідчого судді, в даному конкретному випадку, накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, забезпечить справедливу рівновагу між суспільним інтересом та правомірною метою, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують - арешт та метою, яку прагнуть досягти - забезпечення конфіскації майна як виду покарання, оскільки існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування може призвести до незворотних наслідків.
Таким чином, враховуючи те, що санкція інкримінованого підозрюваному ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а саме ч. 3 ст. 332 КК України, передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, і незастосування накладення арешту на нерухоме майно підозрюваного може призвести до наслідків, визначених ч. 11 ст. 170 КПК України, а також, беручи до уваги розумність та співмірність обмеження права власності цілям досудового розслідування, доведеність прокурором необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження на даній стадії досудового розслідування, слідчий суддя дійшов висновку щодо наявності підстав для накладення арешту на нерухоме майно підозрюваного ОСОБА_5 та задоволення клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст. 170, 172-174, 309, 372, 392 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СВ Подільського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_4 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100070001639 від 18.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 369-2, ч. 3 ст. 332 КК України, задовольнити.
Накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на:
- земельну ділянку, площею 0.153 га, з кадастровим номером 3220881301:01:015:0011, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Ухвала про арешт майна, у відповідності до вимог ст. 175 КПК України, виконується негайно слідчим, прокурором.
Копію ухвали не пізніше наступного робочого дня після її постановлення надіслати слідчому, прокурору, третій особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Роз'яснити, що згідно із частинами 1-2 статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_7