Єдиний унікальний номер 638/5635/25
Номер провадження 22-ц/818/3196/25
16 вересня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Гєрцика Р.В., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова Щепіхіної В.В. від 01 квітня 2025 року по справі № 638/5635/25 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором б/н від 19 вересня 2019 року у розмірі 62 097,02 грн та судовий збір.
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2025 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» повернуто позивачу.
Ухвала судді мотивована тим, що позивачем не надано підтверджуючих документів, що довіреність від імені юридичної особи видана за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами, адже не долучено доказів того, що Герхард Бьош, яким підписано довіреність, був головою правління АТ КБ «ПриватБанк» на час вчинення доручення 30 жовтня 2024 року.
На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 15 квітня 2025 року АТ КБ «Приватбанк» до суду апеляційної інстанції подало апеляційну скаргу, в якій просило ухвалу судді - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що до позовної заяви долучено довіреність від 30 жовтня 2024 року, відповідно до якої АТ КБ «ПриватБанк» в особі голови правління АТ КБ «ПриватБанк» Герхарда Бьоша, який діє на підставі статуту АТ КБ «ПриватБанк», рішення Наглядової ради банку від 27 травня 2021 року (протокол № 29/21) і рішення Правління Національного банку України від 08 червня 2021 року, уповноважує Тереняк В. І. представляти інтереси банку. На момент видачі довіреності Герхард Бьош займав посаду Голови правління АТ КБ "ПриватБанк" та мав право видавати від імені банку довіреності. Підстави припинення довіреності через звільнення співробітника, який видав довіреність, чинним законодавством не передбачено. Довіреність від 30 жовтня 2024 року на представництво інтересів АТ КБ “ПриватБанк» на ім'я Тереняк В.І. видана без права передоручення та є чинною на час звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором з Сергієнко М.В. Отже, представник позивача має повноваження на звернення до суду та підписання позовної заяви від імені АТ КБ “ПриватБанк».
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9,10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду про повернення позовної заяви, яка входить до переліку ухвал суду, зазначених у частині 2 статті 369 ЦПК України, і апеляційні скарги на які розглядаються без повідомлення учасників справи, дана справа підлягає розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Отже, суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 2 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 19 вересня 2019 року у розмірі 62 097,02 грн.
Позовну заяву від імені банку підписано представницею за довіреністю Тереняк В.І.
Як вбачається з матеріалів справи, що містяться у системі «Електронний суд», до позовної заяви на підтвердження своїх повноважень Тереняк В.І. надала довіреність від 30 жовтня 2024 року № 15463-К-Н-О зі строком дії до 31 грудня 2026 року, яка підписана головою Правління банку Герхардом Бьошем, та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якої вбачається, що з 20 січня 2025 року головою правління банку є Бьоркнерт Карл Мікаель, а також статут Банку, посадову інструкцію та наказ про прийняття її на роботу.
Разом з апеляційною скаргою банком надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якої вбачається, що Бьош Герхард є Головою правління АТ КБ «ПриватБанк» з 10 червня 2021 року (а.с. 19).
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2025 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» повернуто позивачу з тих підстав, що позивачем не надано доказів, що Герхард Бьош був головою правління АТ КБ «ПриватБанк» на час підписання довіреності від 30 жовтня 2024 року.
Проте, погодитися з таким висновком судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України, позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Згідно з ч. 7 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до частини 3 статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що в процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії як «самопредставництво» і «представництво». Тобто допускається можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 62 ЦПК України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи.
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками судді суду першої інстанції про те, що до позовної заяви не додано документів, які б підтверджували волевиявлення позивача АТ КБ «Приват Банк» на надання повноважень Тереняк В.І. щодо представництва.
Відповідно до розділу 5 Положення про правління АТ КБ «ПриватБанк», яке розміщене за посиланням «https://static.privatbank.ua/files/0000003455636508.pdf», як загальнодоступна інформація в мережі Інтернет: Голова Правління очолює та організовує роботу Правління, скликає засідання Правління, забезпечує ведення протоколів Правління, відповідає за ефективну діяльність Правління і Банку в цілому, координацію діяльності Правління із Наглядової радою та іншими колегіальними органами. Голова Правління має право подавати пропозиції Вищому органу та Наглядовій раді за всіма напрямами діяльності Банку. Представляє Банк у взаємовідносинах з третіми особами, діє від імені Банку без довіреності та видає від імені Банку довіреності на представництво.
З 10 червня 2021 року Головою правління АТ КБ «ПриватБанк» був Бьош Герхард, який 02 листопада 2024 року змінений на Чернишову Л.П., а з 20 січня 2025 року Головою правління банку є Бьоркнерт Карл Мікаель.
Вказана інформація підтверджується наданими позивачем виписками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час подання позову та станом на 10 червня 2021 року. Виписку, надану разом з апеляційною скаргою, колегія суддів приймає, оскільки судом першої інстанції позовна заява банку не була залишена без руху, а одразу повернута, що унеможливило подання ним своїх заперечень і додаткових доказів на підтвердження наявності повноважень у представника.
До того ж, інформація щодо керівництва банку і його зміни міститься у загальнодоступних джерелах у мережі Інтернет, зокрема, на веб-сайтах АТ КБ «ПриватБанк», а також Національного банку України.
Таким чином, на час видачі довіреності на ім'я Тереняк В.І. - 30 жовтня 2024 року у Бьоша Герхарда були відповідні повноваження на видачу довіреності від імені АТ КБ «ПриватБанк».
Зміна керівника юридичної особи, яка видала довіреність, не припиняє дію такої довіреності, оскільки довіреність видається від імені юридичної особи її керівником, а не від імені керівника юридичної особи, і закон не передбачає такої підстави для припинення дії довіреності, як зміна керівника юридичної особи. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2020 року у справі №923/37/20.
Однак, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не перевірив повноваження особи, яка підписала позовну заяву від імені юридичної особи, а також не перевірив повноваження надавача довіреності шляхом звернення до відкритих відомостей мережі Інтернет, тому дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви.
Наведені в апеляційній скарзі доводи дають підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на наведене ухвала судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України.
Оскільки наразі розглядається лише процесуальне питання, а не справа по суті спору, питання щодо стягнення судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2025 року скасувати, справу направити до Шевченківського (Дзержинського) районного суду м. Харкова для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Р.В. Гєрцик
В.Б. Яцина