Справа № 646/6361/25
Провадження № 1-кп/646/1351/2025
15 вересня 2025 року м. Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Харкові клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12025221140000493 від 07.05.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 309 КК України,
В Основ'янському районному суді міста Харкова перебуває вищевказане кримінальне провадження.
До обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який останній раз продовжено ухвалою суду від 21.07.2025 строком на 60 днів - до 18.09.2025.
Прокурором заявлено клопотання про продовження строку обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Прокурор у судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити з наведених у клопотанні підстав.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_4 , проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу не заперечували.
Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши клопотання прокурора та перевіривши його доводи матеріалами кримінальної справи, суд, вирішуючи клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу, виходить з наступного.
Як встановлено під час судового провадження, обвинуваченому був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Безумовно, тяжкість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, само по собі не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Разом з тим, приймаючи рішення щодо вищевказаного клопотання прокурора, суд бере до уваги не тільки тяжкість інкримінованого обвинувачення, але й інші обставини.
На цій стадії, вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд не оцінює докази наявності чи відсутності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Таку оцінку суд може надати лише у нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження. На цій же стадії судом перевіряється лише обґрунтованість підозри, тобто наявність інформації, яка могла б переконати об'єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин.
Відповідно до приписів ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, враховую вимоги п. 3, 4, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до статті 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
При продовженні строку дії запобіжного заходу має бути встановлена наявність трьох складових - чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК України ризиків, на які вказує прокурор, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам за ст. 177 КПК України.
Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд зобов'язаний врахувати вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку, обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
У межах цього кримінального провадження обвинуваченому повідомлено про підозру у вчиненні нетяжких злочинів - передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 309 КК України. При цьому, санкція таких норм Закону про кримінальну відповідальність передбачає покарання у виді обмеження волі на строк п'ять років або позбавлення волі на строк до трьох років.
Крім того, судом також враховано, що 12.11.2024 Червонозаводським районним судом м. Харкова ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений за ч. 4 ст. 70, ст. 72, ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років 3 місяців позбавлення волі. Крім того, у провадженні Немишлянського районного суду м. Харкова перебуває кримінальна справа № 645/7335/23 за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12023226220000508 від 13.09.2023 за ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 309 КК України.
Суворість покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів (справа «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria, Заява №33977/96, від 26 липня 2001 року).
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення кримінальних правопорушень може вдатися до відповідних дій.
Обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного, судом не встановлено.
Зазначені обставини дають підстави для висновку, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно попередити спроби обвинуваченого ухилитися від суду, суд вважає недостатнім застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Отже, досліджені обставини провадження вказують на те, що, на даний час, не зникли ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого, а саме: є підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити інше аналогічне криміальне правопорушення. На даний час, суд не вбачає підстав зменшення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Враховуючи викладене, суд вважає, що продовження відносно обвинуваченого строку тримання під вартою узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини та викладеними правовими позиціями у вищенаведених рішеннях.
За викладених усіх вище обставин, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Визначаючи розмір застави, суд виходить з вимог ст.ст. 178, 182 КПК України.
Суд, співставивши існуючі у справі ризики, характер кримінального правопорушення та його наслідки з реальною можливістю забезпечити цим запобіжним заходом впевненість у тому, що обвинувачений не буде порушувати покладені на нього процесуальні обов'язки, та з урахуванням ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який з 01.01.2025 року складає 3028 грн, вважає за необхідне визначити ОСОБА_5 заставу в розмірі 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 45420 грн, оскільки застава в такому розмірі зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, та не є завідомо непомірною для нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора Слобідської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 13.11.2025 року включно.
Одночасно визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, визначених КПК України.
Встановити заставу у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 45420 (сорок п'ять тисяч чотириста двадцять) грн 00 коп, яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на Депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області, протягом дії ухвали.
При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_5 - звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 , наступні обов'язки строком до 13.11.2025 включно:
- прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду; не відлучатися з постійного місця перебування без дозволу слідчого, прокурора, суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця перебування; утримуватися від спілкування із свідками з приводу обставин вчинення інкримінованого йому злочину; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_5 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію ухвали надіслати начальнику ДУ «Харківський слідчий ізолятор» для відома.
Встановити строк дії даної ухвали - до 13.11.2025 включно.
Відкласти судове засідання на 06.10.2025 року о 14 годині 20 хвилин, у яке викликати учасників кримінального провадження.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1