625/304/25
Провадження № 2/625/96/25
"16" вересня 2025 р. с. Різуненкове
Коломацький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Скляренка М.О.,
за участю секретаря судового засідання Рахімової О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селі Різуненкове Богодухівського району Харківської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» в особі його представника адвоката Ушакевич М.П. звернулося до Коломацького районного суду Харківської області із позовною заявою, в якій позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №8599013, укладеним між його сторонами 23 грудня 2024 року, у розмірі 26320 гривень 00 копійок, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом в сумі 12000 гривень 00 копійок; простроченої заборгованості за процентами в сумі 14320 гривень 00 копійок.
Крім того позивач просив суд стягнути із відповідача усі понесені судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача адвокат Ушакевич М.П. зазначила, що 23 грудня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладений договір за №8599013 про надання споживчого кредиту в електронній формі у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і відповідно до умов цього договору кредитодавець зобов'язався передати позичальнику кредитні кошти у сумі 4000 гривень 00 копійок строком на 360 днів, за умови виконання позичальником графіку платежів. Водночас повернення кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до графіку платежів, наведеному у додатку №1 до договору.
Крім того представник позивача зазначила, що 24 грудня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до вказаного кредитного договору в електронній формі у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», яка підписана відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і відповідно до умов якої сторони домовилися збільшити суму кредиту, отриманого споживачем, на 8000 гривень 00 копійок, тобто до 12000 гривень 00 копійок.
Також представник позивача у позові вказала, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, надавши відповідачеві ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 12000 гривень 00 копійок, шляхом їх зарахування на платіжну картку відповідача за № НОМЕР_1 .
І, як запевнила представник позивача, відповідач отримані в кредит за вищевказаним кредитним договором грошові кошти не повернув, а також не сплатив інші платежі, передбачені умовами договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 26320 гривень 00 копійок, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом в сумі 12000 гривень 00 копійок; простроченої заборгованості за процентами в сумі 14320 гривень 00 копійок, що й послугувало підставою для звернення ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до суду із позовом.
26 серпня 2025 року суддею Коломацького районного суду Харківської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за вказаним вище позовом і справу призначено до розгляду у судовому засіданні, про що постановлено відповідну ухвалу.
Будь-які процесуальні дії, як то забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо, не вчинялися.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, водночас у поданій 12 серпня 2025 року позовній заяві, яка зареєстрована за вх. ЕС№1507/01-55/25 (а.с. 1-14), представник позивача адвокат Ушакевич М.П. просила справу розглядати без участі представника ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА».
Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено право учасника справи заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином в порядку, визначеному ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки за його зареєстрованим місцем проживання (а.с. 118, 121-122).
Причини неявки відповідач суду не повідомляв, будь-яких заяв та клопотань від нього не надходило, у встановлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзиву на позовну заяву не подавав.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Водночас відповідно до частини третьої вказаної статті Кодексу якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не подав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача за наявними у справі матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Матеріали справи свідчать про те, що всім учасникам судового процесу судом створені належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог і заперечень, а також надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того судом вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством України повноважень, спрямованих на всебічне, повне та об'єктивне з'ясування всіх обставин справи.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази, долучені у якості додатку до позовної заяви, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Так, частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
23 грудня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі Товариство) і ОСОБА_1 (далі Споживач) за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства укладений договір про надання споживчого кредиту № 8599013 в електронній формі, відповідно до умов якого Товариство надало Споживачу кредит у гривні, а ОСОБА_1 зобов'язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором (а.с. 29-47).
Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (А3294) відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», що вказано у п. 1.1 вказаного договору.
У пунктах 1.3 - 1.6 договору сторони дійшли згоди, що сума позики складає 4000 гривень 00 копійок; строк позики 360 дні; періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів; стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору; знижена процентна ставка становить 0,90 % в день та застосовується, якщо споживач до 22 січня 2025 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту; метою отримання кредиту є споживчі (особисті потреби).
Відповідно до умов, закріплених у пунктах 1.7-1.8 Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1,00 % в день; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 0,99% в день. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 18400 гривень 00 копійок; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 18280 гривень 00 копійок.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 3.1. Договору проценти, які нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Пунктом 5.4. договору визначено, що у разі затримання Споживачем сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, Товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Вимога надсилається у вигляді електронного листа на електронну адресу Споживача, зазначеній в договорі. Моментом отримання Споживачем повідомлення є момент отримання Товариством електронного підтвердження про таке направлення.
24 грудня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі Товариство) і ОСОБА_1 (далі Споживач) за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства укладено додаткову угоду до договору №8599013 про надання споживчого кредиту в електронній формі, яка підписана відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 8000 гривень 00 копійок, тобто до 12000 гривень 00 копійок, в зв'язку з чим внесли зміни по п.1.3 договору та Додатку №1 до договору (а.с. 56-58).
Додатками №1 до договору про надання споживчого кредиту №8599013 від 23 грудня 2024 року та від 24 грудня 2024 року, які також підписані електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (А3294) та (С9160), обчислена загальна вартість кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 48-49, 59-61).
Із паспортів споживчого кредиту (а.с. 50-53, 62-65), які підписані відповідачем за допомогою електронного підпису - одноразовим ідентифікатором(RR0690) та (YY9937) вбачається, що в них визначені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача: тип кредиту, сума/ліміт кредиту, строк кредитування, мета отримання кредиту, спосіб та строк надання кредиту; інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача: процентна ставка; тип процентної ставки; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача; реальна річна процентна ставка; порядок повернення кредиту та інше.
Як вбачається із інформації, наданої ТОВ "ПЕЙТЕК", датованої 14 травня 2025 року за вих.№20250514-297 та за вих.№20250514-408, 23 грудня 2024 року о 23 годині 23 хвилині за допомогою системи PayTech на картковий рахунок ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 перераховано грошові кошти в сумі 4000 гривень 00 копійок, а також 24 грудня 2024 року о 10 годині 49 хвилині грошові кошти в сумі 8000 гривень 00 копійок (а.с. 75-76).
Враховуючи вищевикладене, договір №8599013 є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України, а також ст. 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», позаяк позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.
04 червня 2025 року ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» направлено відповідачу досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 26320 гривень 00 копійок (а.с. 78-88).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитом, наданого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», ОСОБА_1 своєчасно не сплачував кредитору грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом та відсотками, внаслідок чого станом на 13 травня 2025 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 26320 гривень 00 копійок, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом в сумі 12000 гривень 00 копійок; простроченої заборгованості за процентами в сумі 14320 гривень 00 копійок (а.с. 68-74).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ст. 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно п. 5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
У п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» закріплене визначення, згідно якого електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Пунктом 12 частини 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» ).
Згідно частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України (п.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Приписами, закріпленими у статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги, за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет - магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі № 127/33824/19 від 07 жовтня 2020 року проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В ч.1 ст. 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За правилами, визначеними ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). А у ч. 2 ст. 1054 ЦК України закріплене правило, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
У відповідності із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно вимог, закріплених у ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За правилами, визначеними ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності із приписами, закріпленими у ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Як з'ясовано судом договір про надання споживчого кредиту № 8599013 від 23 грудня 2024 року, укладений між його сторонами в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно із вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію», і підписаний особисто відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора. В договорі викладено інформацію про тип кредиту, строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентну ставку, платежі за додаткові та супутні послуги, загальні витрати за кредитом, орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, реальну річну процентну ставку, а тому відповідач був ознайомлений з умовами кредитування.
Підписавши договір про надання споживчого кредиту, позичальник відповідно до статей 3 та 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання.
Суд констатує, що правочин, укладений між його сторонами, відповідно до статті 204 ЦК України є правомірним та укладеним у письмовій формі, а це у свою чергу значить, що сторонами дотримано вимоги щодо форми кредитного договору, закріплені у ст. 1055 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, суд вважає доведеним факт невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим має місце порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 8599013, укладеним між його сторонами 23 грудня 2024 року, у розмірі 26320 гривень 00 копійок, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом в сумі 12000 гривень 00 копійок; простроченої заборгованості за процентами в сумі 14320 гривень 00 копійок.
Водночас суд зауважує, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву та не спростував розміру нарахованої суми заборгованості перед позивачем за кредитними зобов'язаннями.
У позовній заяві позивач вказав, що попередній розрахунок суми судових витрат, які Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» очікує понести, пов'язаних із розглядом справи, складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розглядуу сумі 105 гривень 00 копійок та просив стягнути із відповідача такі витрати.
Згідно положень, закріплених у ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини (стаття 30 зазначеного Закону).
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Також, згідно зі ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
У ст. 29 Правил адвокатської етики закріплено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено договором або визначений законом.
В договорі про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і таке інше) та може бути визначений їх обсяг.
Якщо необхідність несення фактичних витрат певних додаткових видів або збільшення їх орієнтовного обсягу, визначеного раніше, з'ясувалася після укладення договору, адвокат повинен негайно повідомити про це клієнта та отримати його згоду на погашення необумовлених раніше видатків.
Зі змісту договору за №0705-25 про надання правничої допомоги, укладеного 07 травня 2025 року між адвокатським об'єднанням «Правовий курс», в особі директора Разумного Є.М. і ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», об'єднання взяло на себе зобов'язання надавати ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» за його зверненням на довгострокові основі правничу допомогу у відповідності з умовами цього договору, а клієнт зобов'язався прийняти надану йому правничу допомогу та здійснити її оплату у відповідності до умов цього договору (а.с. 93-100).
Згідно п.3.1. Договору за договором про надання правничої допомоги в суді першої інстанції, клієнт сплачує на користь об'єднання винагороду, розмір якої визначається та фіксується сторонами додатково в Акті прийому наданої правничої допомоги в залежності від строків вирішення спірних правовідносин, ступені важкості справи, обсягу правничих послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта.
17 червня 2025 року між адвокатським об'єднанням «Правовий курс», в особі директора ОСОБА_2 і ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги №0705-25 від 07 травня 2025 року, відповідно до умов якої сторони дійшли взаємної згоди доповнити п.3.1. договору підпунктом 3.1.2. в якому закріпили, що додатково до винагороди, визначеної підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 договору, клієнт щомісячно зі сплатою винагороди відшкодовує об'єднанню витрати з відправлення досудових вимог /повідомлень/ претензій боржникам у розмірі 105 гривень 00 копійок за одну вимогу/повідомлення/претензію. Відшкодування здійснюється за результатами відправлених вимог на підставі підтверджуючих документів, наданих об'єднанням (а.с 101).
Отже сторони визначили і узгодили види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, а саме витрати з відправлення досудових вимог/повідомлень/претензій боржникам у розмірі 105 гривень 00 копійок за одну вимогу/повідомлення/претензію, порядок їх погашення.
На підтвердження понесення таких витрат до матеріалів справи долучено досудову вимогу з доказами її надсилання відповідачеві (а.с. 78-88).
Крім того, на підтвердження наданої професійної правничої допомоги до позовної заяви також додано витяг з реєстру боржників станом на 13 травня 2025 року (а.с. 103), копію наказу АО "Правовий курс" від 28 червня 2024 року № 02-К про прийняття на роботу адвоката Ушакевич М.П. (а.с. 105), копію довіреності ТОВ «Авентус Україна» від 21 липня 2025 року (а.с. 106-107), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Ушакевич М.П. від 23 травня 2019 року і копію посвідчення адвоката Ушакевич М.П. (а.с. 108).
Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).
За правилами, визначеними ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті за клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
У розумінні положень, закріплених у ч. 5 ст. 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат передбачене ч. 4 ст. 141 ЦПК України. Водночас у частині 5 зазначеної норми цього Кодексу визначені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Водночас, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такий висновок виклав Верховний Суд у своїй постанові, ухваленій 13 січня 2021 року у цивільній справі № 596/2305/18-ц.
Крім цього Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно приписів, закріплених у ч.4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для певної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Крім того за змістом ст. 137 ЦПК України при доведеності факту надання правничої допомоги та вартості таких послуг, відсутність доказів про фактичну сплату за надані послуги для розподілу витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи, відповідно до ч. 8 ст. 141 цього ж Кодексу, не мають правового значення.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Отже, законодавець не передбачив можливості для відмови судом у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, яка фактично надана, а тому суд за правилами, визначеними ч.ч. 4-6 ст.137, ч.ч. 3 та 4 ст.141 ЦПК України, у такому разі повинен з'ясувати питання про наявність чи відсутність підстав для зменшення таких витрат.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару у певному розмірі.
З огляду на вказане вище, а також зважаючи на те, що клопотань про зменшення розміру витрат у розмірі 105 гривень 00 копійок, необхідних для надання правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачем не заявлялося, суд дійшов висновку про наявність визначених п.2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України підстав для розподілу таких судових витрат між сторонами у якості компенсації витрат адвоката та необхідність задоволення позову в цій частині.
Крім того, суд за правилами, визначеними ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2422 гривні 40 копійок.
Керуючись ст.ст.12, 19, 81, 133, 137, 141, 259, 264, 265, 274-279 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 , індивідуальний податковий номер: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА»» (ідентифікаційний код юридичної особи 41078230) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 8599013, укладеним між його сторонами 23 грудня 2024 року, у розмірі 26320 (двадцять шість тисяч триста двадцять) гривень 00 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 , індивідуальний податковий номер: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА»» (ідентифікаційний код юридичної особи 41078230) судовий збір, сплачений позивачем, у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 , індивідуальний податковий номер: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА»» (ідентифікаційний код юридичної особи 41078230), витрати, пов'язані із правничою допомогою адвоката, в сумі 105 (сто п'ять) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 16 вересня 2025 року.
Суддя М.О. Скляренко