Справа № 947/14612/25
Провадження № 2/947/3005/25
16.09.2025 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участі секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одесі у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу,
Позивач ОСОБА_1 , 22.04.2025 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що вони з відповідачкою не підтримують шлюбно-сімейні відносини, вважає, що сумісне життя і збереження сім'ї неможливе, просить позов задовольнити. Від шлюбу сторони неповнолітніх дітей не мають.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена судді Скриль Ю.А.
Згідно з інформацією Відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС в Одеській області, отриманою судом 14.05.2025, відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою або знятою з обліку по місту Одесі та Одеській області не значиться.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 16.05.2025 № 1386556, інформація про особу за параметрами: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня. Таким чином інформація про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 у даному реєстрі відсутня.
З позовної заяви вбачається, що останньою відомою адресою проживання відповідачки є АДРЕСА_1 .
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 вся територія м. Севастополь є тимчасово окупованою.
Справа підсудна Київському районному суду міста Одеси на підставі Розпорядження Голови Верховного Суду від 05.07.2022 року № 36/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (суд Автономної Республіки Крим та м.Севастополя)» змінено територіальну підсудність судових справи (окрім кримінальних проваджень) Ленінського районного суду м. Севастополя на Київський районний суд м. Одеси.
Оскільки останнім відомим місцем проживання відповідачки є тимчасово окупована територія України, відповідачка ОСОБА_2 може бути внутрішньо переміщеною особою і мати місце проживання на підконтрольній Україні території.
Відповідальним за забезпечення формування та ведення бази даних якої є Міністерство соціальної політики.
З метою недопущення порушення прав відповідачки на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи, усунення сумнівів щодо вірного зазначення адреси зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідачки, а також її ймовірної реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, суд ухвалою від 16.05.2025 зобов'язав Міністерство соціальної політики України надати Київському районному суду м. Одеси інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщеної особи - відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 13.08.2025 № 18946/0/290-25/13 ,згідно з відомостями, які містяться у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, станом на 08.08.2025 інформація стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.06.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
В судове засідання позивач не з'явився, у заяві від 15.04.2025 року просить розглядати справу без участі позивача, позовні вимоги підтримує, на примирення не згодний, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка у судові засідання 16.06.2025, 16.07.2025 та 16.09.2025 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відзиву, заяв та клопотань від останньої до суду не надходило. З метою належного повідомлення відповідачки на офіційному веб-сайті "Судова влада" розміщувались оголошення про виклик у судові засідання.
Суд не може зобов'язати сторону скористатися своїм правом, але сторона, яка добровільно відмовилася від використання свого права, маючи всі можливості ним скористатися, має миритися з процесуальними наслідками свого рішення.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відзиву на позов та заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. ст. 280, 281 ЦПК України за згодою позивача Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та правовідносини.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Згідно з положеннями ч. 3 та ч. 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Стаття 112 Сімейного кодексу України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Суд установив, що 31.08.1996 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладений шлюб, який зареєстрований 31.08.1996 року Виконавчим комітетом Шамраївської сільської ради Сквирського району Київської області, за актовим записом №7.
Вказане підтверджується інформацією з Актового запису про шлюб, відповідно до якого 31.08.1996 видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Виконавчим комітетом Шамраївської сільської ради Сквирського району Київської області. Також підтверджується копією Свідотцва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно 22.05.2025 Виконавчим комітетом Шамраївської сільської ради Сквирського району Київської області.
Від шлюбу сторони неповнолітніх дітей не мають.
Майновий спір на момент розірвання шлюбу між сторонами відсутній.
Сімейне життя між сторонами не склалось через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейне життя, що призвело до втрати почуттів любові та поваги.
Тривалий час сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, припинили спілкування, шлюбно-сімейні відносини мають формальний характер. Позивач доводить, що подальше збереження шлюбу неможливе та суперечить його інтересам.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають.
Відповідачка у визначений судом час, наданим правом не скористалася, відзив та заперечення суду не надала, доводи позивача не спростувала.
Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позов підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
За статтею 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їхніх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Суд встановив, що сім'я розпалася остаточно, і шлюб носить формальний характер. Подальше сумісне проживання суперечить їх інтересам, що мають істотне значення.
Керуючись ст.ст. 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113, 114 СК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований 31.08.1996 року Виконавчим комітетом Шамраївської сільської ради Сквирського району Київської області, за актовим записом №7, що підтверджується Актовим записом про шлюб, а також Свідотцвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно 22.05.2025 Виконавчим комітетом Шамраївської сільської ради Сквирського району Київської області.
Після розірвання шлюбу громадянці ОСОБА_2 залишити прізвище « ОСОБА_4 ».
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення підписане 16.09.2025.
Суддя: Ю. А. Скриль