Номер провадження: 11-кп/813/2430/25
Справа № 503/2482/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Подільського міськрайонного суду Одеської області від 13.08.2025 року про продовження відносно ОСОБА_6 обвинуваченого за ч.3 ст.15 ч.5 ст.186 КК України строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023161180000646, внесеному до ЄРДР 02.07.2023 року,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
Оскаржуваною ухвалою суду було задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 , та відносно ОСОБА_6 продовжений строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 11.10.2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 105 (сто п'ять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 317 940 (триста сімнадцять тисяч дев'ятсот сорок) гривень.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, врахував відомості про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпеку та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжує існувати ризик, передбачений п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, що унеможливлює застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
При визначенні застави, колегією суддів враховано специфіку та суспільну небезпеку інкримінованого злочину, корисливий характер кримінального правопорушення, встановлені ризики, відомості про особу обвинуваченого, на підставі чого суд прийшов до висновку про те, що в даному випадку необхідним розміром застави буде 105 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 317 940 грн., саме такий розмір застави буде здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а також з одного боку утримувати обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не перетворить обраний запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого залишити без задоволення.
подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду є необґрунтованою, не вмотивованою та такою, яка постановлена з істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону, з огляду на наступне:
- судом першої інстанції не взято до уваги, що прокурором не доведено та не надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України;
- фактично обвинувачений ОСОБА_6 інкримінований йому злочин не вчиняв, на що суд першої інстанції не звертає уваги, доводи сторони захисту не приймає до уваги;
- при розгляді клопотання сторони обвинувачення, суд не розглянув можливість застосування інших альтернативних запобіжних заходів та не врахував, що ОСОБА_6 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, раніше ніколи до кримінальної відповідальності за майнові кримінальні правопорушення не притягувався, до затримання працював, має постійне місце мешкання, місце роботи у благодійному фонді, має соціальні зв'язки - цивільну дружину та повнолітню дитину, цілком позитивні характеристики з місця роботи та проживання;
- розмір застави, визначений судом першої інстанції є непомірним для обвинуваченого та його родини. Водночас, ані прокурором, ані судом не обґрунтовано визначення саме такого розміру альтернативного запобіжного заходу.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання чи зменшити визначений розмір застави.
Позиції учасників судового розгляду
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги захисника та просив її задовольнити, натомість, захисник ОСОБА_7 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився, просив проводи судовий розгляд в режимі відео конференції, однак до проведення відеоконференцзв'язку не приєднався. За згодою обвинуваченого ОСОБА_6 , судовий розгляд проведений за відсутності захисника.
Право ОСОБА_6 на участь в судовому засіданні забезпечено шляхом проведення судового засідання в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеський слідчий ізолятор» за участю обвинуваченого.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився, однак його неявка не перешкоджає розгляду провадження.
Враховуючи положення ст.422-1 КПК, колегія суддів вважає за можливе апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Подільському міськрайонному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №№12023161180000646, внесене до ЄРДР 02 липня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст. 146, ч.5 ст.185, ч.3 ст.15, ч.5 ст.186 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст. 146 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.3 ст. 146 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.5 ст.186 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.185, ч.3 ст.15, ч.5 ст.186 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.5 ст.185, ч.1 ст.263 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та за результатами дослідження доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду першої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
В цьому контексті, надаючи оцінку посиланням захисника щодо ненадання прокурором доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.5 ст.186 КК України, апеляційний суд вважає такі доводи передчасними, натомість, відповідно до приписів ст. 89, 94 КПК України, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку буде здійснена судом першої інстанції за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження, після дослідження та відповідної правової оцінки всіх наданих сторонами кримінального провадження доказів, при цьому, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.
Відтак, встановлення наявності в діях обвинуваченого ознак інкримінованого йому злочину є предметом судового розгляду кримінального провадження по суті, за результатами дослідження та оцінки відповідного комплексу доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, внаслідок чого наразі суд апеляційної інстанції, з урахуванням наявних у його розпорядженні матеріалів провадження та встановлених кримінальним процесуальним законом обмежень, не вправі надавати оцінку обґрунтованості та доведеності висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, з огляду також на факт того, що в розпорядженні апеляційного суду відсутні будь-які докази для надання їм відповідної оцінки.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, на які послався прокурор та можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинуваченого під вартою.
Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.5 ст.186 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, санкція за вчинення якого передбачає покарання понад 10 років позбавлення волі, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений з огляду на тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його вини, може вдатися спроб переховуватися від суду.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Оскільки покази осіб, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілих та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Так, суд 1-ої інстанції, оцінивши у сукупності всі обставини, зокрема вік, стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків та його майновий стан, а також те, що ОСОБА_6 вчинив незакінчений замах на відкрите викрадення чужого майна в особливо великих розмірах, входив до складу організованої групи, яка вчиняла особливо тяжкі злочини проти власності та те, що перебуваючи на волі, та зважаючи на покарання, яке йому загрожує у випадку доведення винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, може ухилятись від суду, продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення та те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а тому, враховуючи справжні інтереси суспільства та конкретні обставини кримінального провадження, прийшов обґрунтованого висновку про необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м'який запобіжний захід не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні недоведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали суду.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що для перегляду судового рішення в апеляційному порядку потрібно першочергово звернутись до змісту та форми апеляційної скарги, з якої вбачається, що захисник ОСОБА_7 у тексті апеляційної скарги мотивуючи вимоги, вказує на статус ОСОБА_6 як «підозрюваного», зазначає «про необґрунтованість підозру у вчиненні злочину» та знаходження провадження на «стадії досудового розслідування», в той час, коли ОСОБА_6 12.11.2024 року вручений обвинувальний акт, чим завершена стадія досудового розслідування та провадження перебуває на стадії судового розгляду та ОСОБА_6 має статус обвинуваченого.
Водночас, підстави для продовження тримання під вартою обвинуваченого, наявність ризиків, які виправдовують застосування найсуворішого запобіжного заходу були ретельно перевірені судом 1-ої інстанції та мотиви, з яких виходив суд при задоволенні клопотання прокурора із відповідним обґрунтуванням викладені в судовому рішенні, у зв'язку з чим доводи захисника про формальний підхід суду без справжньої оцінки ризиків є вочевидь хибними та такими, що суперечать змісту ухвали суду.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що при визначенні розміру застави, судом не враховані дані про особу ОСОБА_6 , оскільки зі змісту ухвали вбачається, що колегія суддів надала оцінку доводам обвинуваченого та захисника про особу обвинуваченого, наявність в останнього міцних соціальних зв'язків, зокрема його працевлаштованість керівником благодійної організації, його активну громадську позицію пов'язану з волонтерством та діяльністю благодійного фонду, які не зменшують заявлених і доведених ризиків у кримінальному провадженні, а наявність у обвинуваченого постійного місця проживання в даному випадку також не є визначальним.
Тому доводи обвинуваченого та його захисника про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання або домашнього арешту правильно визнані необґрунтованими, та відхилені.
Щодо вимог апеляційної скарги про можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту або зменшення розміру застави, колегією суддів встановлено наступне.
Так, позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Гафа проти Мальти», в якому ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
При цьому, суд 1-ої інстанції зазначив, що при визначенні застави, ним враховано специфіку та суспільну небезпеку інкримінованого злочину, корисливий характер кримінального правопорушення, встановлені ризики, відомості про особу обвинуваченого, та прийшла до висновку про те, що в даному випадку необхідним розміром застави буде 105 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 317 940 грн., саме такий розмір застави буде здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а також з одного боку утримувати обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не перетворить обраний запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
При цьому, апеляційний суд враховує обставини вчиненого злочину, кількість осіб, залучених до нього, дані про особу ОСОБА_6 та ризики, передбачені ст. 177 цього Кодексу та приходить до висновку, що застава, як альтернативний запобіжний захід, з огляду на тяжкість вчиненого злочину, який є корисливим злочином проти власності, саме в розмірі 105 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, достатньою мірою зможе гарантувати належне виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги захисника в частині того, що визначений розмір застави є непомірним для ОСОБА_6 з огляду на його сімейний та майновий стан, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, оскільки судом застава визначена в межах розміру, передбаченого п.3 ч.5 ст. 182 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та існуючого обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 є необхідним та виправданим заходом забезпечення кримінального провадження та вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування останнього від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 406, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського міськрайонного суду Одеської області від 13.08.2025 року про продовження відносно ОСОБА_6 обвинуваченого за ч.3 ст.15 ч.5 ст.186 КК України строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023161180000646, внесеному до ЄРДР 02.07.2023 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4