Провадження № 2-п/742/23/25
Єдиний унікальний № 742/2305/25
09 вересня 2025 року м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Правовідносини сторін.
У квітні 2025 року представник АТ «Таскомбанк» Косатий Д.О. (далі - Позивач), через систему «Електронний суд», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву, з урахуванням уточнених позовних вимог мотивує тим, що 21.06.2019 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та Відповідачем було укладено кредитний договір № 4863966140 про надання коштів, строком на 30 місяців, відповідно до якого Позивач надав грошові кошти, а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за його користування. 07.10.2016 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк» укладено договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого, ТОВ ФК «ЦФР» передає АТ «Таскомбанк» за плату належні йому Права Вимоги, а АТ «Таскомбанк» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги, включно і до Відповідача. Відтак АТ «Таскомбанк» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 30 158 гривень 78 копійок, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 15 441,04 грн, заборгованість за річними процентами - 1,34 грн, заборгованості за щомісячними процентами 14 717,2 грн.
Зазначені суми заборгованості позивач просив стягнути на свою користь з відповідача разом із судовими витрати.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Заочним рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 червня 2025 року позов АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 4863966140 від 21.06.2019 у розмірі 58 922 грн. 72 коп., що складається із заборгованості за тілом кредиту - 15 441,04 грн, заборгованість за річними процентами - 1,34 грн, заборгованості за щомісячними процентами 43 480 грн та 2 422 грн 40 коп. судового збору.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 липня 2025 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 742/2305/25 задоволено. Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 червня 2025 року у цивільній справі № 742/2305/25 скасовано. Призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження на 04 вересня 2025 року об 11-00 год.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
У судове засідання представник Позивача не з'явився, просив про розгляд справи без його участі. Надав уточнену позовну заяву, згідно з якою 21.06.2019 між ТОВ ФК «ЦФР», правонаступником якого за правом вимоги є АТ «ТАСКОМБАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у формі заяви №4863966140. Відповідно до п. 2 заяви, підписаний позичальником паспорт кредиту №3966140 від 21.06.2019 разом із заявою становлять кредитний договір. За умовами договору, позичальнику надано 51 491,60 грн на строк 30 місяців під 0,01% річних та 3,99% щомісячно. 24.06.2019 право вимоги за договором було відступлено АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору від 07.10.2016 №ТАСЦФР-10-2016. Термін кредитування сплив, зобов'язання боржником не виконано. Станом на 12.03.2025 загальна заборгованість складає 30 158,78 грн, з яких: 15 441,04 грн - тіло кредиту, 0,54 грн - річні проценти, 14 717,2 грн - щомісячні проценти. Позивач просить стягнути вказану суму та судові витрати в розмірі 3 028 грн.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву у якій просив відмовити у задоволенні позову, врахувавши обставини викладені у заяві про перегляд заочного рішення. Зокрема, за умовами кредитного договору №4863966140 від 21.06.2019, укладеного між ТОВ «ФК «ЦФР» та Відповідачем, сума кредиту 51491,60 грн., строк кредитування становить 30 місяців, проценти: при наданні кредиту - 1,50% річних, щомісячні - 3,99%. Позивач у позові зазначає, що надання вказаної суми кредиту відбулось відповідно до розділу 3 заяви на отримання кредиту, згідно з якою позичальник доручив кредитору виплатити/сплатити за рахунок отриманого кредиту суми грошових коштів за відповідними реквізитами (всього 3 платежі). Окрім того, як зазначає далі позивач, за рахунок кредитних коштів було сплачено первісні відсотки в розмірі 1493,85 грн., що передбачено кредитним договором. Однак за умовами розділу 3 вказаної заяви позичальник погодився на здійснення лише 3 платежів на загальну суму 49997,75 грн.. Доручення на сплату первісних відсотків у сумі 1493,85 грн. за рахунок отриманого кредиту позичальник не надавав, тому кредитор безпідставно здійснив проводку коштів у сумі 1493,85 грн. за рахунок кредиту і нарахував цю суму до загальної суми кредиту. Отже у даному випадку сумою кредиту має вважатися сума 49997,75 грн. та саме від цієї суми мали нараховуватися відсотки. Паспортом кредиту встановлений строк кредитування 30 (місяців). Тому лише у межах цього строку можливе нарахування відсотків за правилами ст.ст.1048, 1054 ЦК України. Позивач безпідставно здійснив нарахування відсотків за правилами ст.ст.1048, 1054 ЦК України поза межами строку кредитування (а саме після 21.12.2021), а тому їх стягнення необґрунтоване. Крім того, пред'являючи позов про стягнення коштів за кредитним договором, укладеним 21.06.2019 між ТОВ «ФК «ЦФР» та Відповідачем, позивач посилається на те, що 07.10.2016 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк» укладено договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого, ТОВ ФК «ЦФР» передає АТ «Таскомбанк» за плату належні йому Права Вимоги, а АТ «Таскомбанк» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги, включно і до Відповідача. Однак хоча законодавством і не забороняється відступлення майбутніх вимог, проте це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Враховуючи викладене позивачем не доведено факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 4863966140 від 21.06.2019, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення. Відтак, суд 17.02.2025 перейшов до стадії ухвалення рішення.
Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.
Відтак, суд 04.09.2025 перейшов до стадії ухвалення рішення.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
Судом встановлено, що 21.06.2019 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та Відповідачем було укладено кредитний договір № 4863966140 про надання коштів, 39 590 грн, строком на 30 місяців, зі сплатою річних процентів 0,01 % від суми боргу за договором та щомісячних процентів 3.99 % від суми кредиту (а.с. 8).
Сторони кредитного договору погодили, що позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом та здійснити повернення кредиту частинами на умовах, передбачених в паспорті кредиту, який є невід'ємною частиною цього договору (а.с.9).
Договір № 4863966140 від 21.06.2019 підписано відповідачем власноручним підписом (а.с. 9-10).
Таким чином, Позичальник підтвердив, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.
Перерахування коштів Позичальникові підтверджується витягом з реєстру безготівкових переказів від 21.06.2019 на суму 39 590 грн (а.с. 13).
07.10.2019 року між АТ «ТаскомБанк» та ТОВ ФК«ЦФР» укладено договір факторингу № ТАСЦФР-102016, відповідно до якого АТ «ТАСКОМБАНК» зобов'язалось передати (сплатити) ТОВ «ФК «ЦФР» суму фінансування, а останнє зобов'язалось відступити АТ «ТАСКОМБАНК» права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, визначених цим договором (а.с. 51-52).
На виконання вимог договору факторингу № ТАСЦФР-102016 АТ «ТАСКОМБАНК» сплатив ТОВ «ФК «ЦФР» суму фінансування в повному обсязі (а.с. 46).
Таким чином, ТОВ «ФК «ЦФР» передало АТ «ТАСКОМБАНК» права вимоги за кредитним договором № 4863966140, укладеним із відповідачем.
Згідно із наданим позивачем розрахунку, заборгованість за вищевказаним кредитним договором із врахуванням позовних вимог становить 58 922,72 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 15 441,04 грн, заборгованості за річними процентами - 1,34 грн, заборгованості за щомісячними процентами - 43 480 грн. (а.с. 11-12).
V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду ,щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону і одностороння відмова від зобов'язання чи зміна його умов не допускається. Ст. 1054 ЦК України передбачає обов'язок позичальника за кредитним договором повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Частиною 1статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
За приписами ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Згідно ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Згідно частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).
VІ. Висновки суду.
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище кредитний договір підписаний відповідачем, наявність якого підтверджує волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, а також, що позичальник всі умови договорів цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Більше того, відповідачем визнано факт укладення кредитного договору № 4863966140 від 21.06.2019 року між ТОВ «ФК «ЦФР», внаслідок чого між сторонами виникли договірні зобов'язання.
До доказів укладення договору факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договорам укладеними первісним кредитором з ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Як зазначалося судом вище, з огляду на положення законодавства щодо факторингу заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
При цьому аналіз змісту статті 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором.
На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
У матеріалах справи наявні розрахунки заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором, права вимоги за яким набув позивач від первісного кредитора. Дані розрахунки відповідачем у встановлений законом спосіб спростовані не були.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦПК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке настане у майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «ТАСКОМБАНК» вважає себе кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 4863966140 від 21.06.2019, укладеним боржником з «ФК «ЦФР», право вимоги від якого перейшло до позивача за Договором Факторингу № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016.
Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України)
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106), зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону № 2664-III.
Крім того, в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-III умови; 5) мета договору полягає в наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
За договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена в твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Договір Факторингу № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 недійсним судом не визнавався.
На виконання вимог договору факторингу № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 АТ «ТАСКОМБАНК» сплатив ТОВ «ФК «ЦФР» суму фінансування в повному обсязі.
Таким чином, ТОВ «ФК «ЦФР» передало АТ «ТАСКОМБАНК» права вимоги за кредитним договором № 4863966140 від 21.06.2019, укладеним із відповідачем.
21.06.2019 року АТ «ТАСКОМБАНК» на адресу відповідача направлялося повідомлення-про відступлення прав вимог (а.с.7).
Договір Факторингу № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 недійсним судом не визнавався. Крім того, фактором виконано всі умови щодо набуття право вимоги до відповідача.
Що стосується розрахунку заборгованості, суд зазначає наступне.
Враховуючи, що договір № 4863966140 укладено 21.06.2019 року між ТОВ «ФК «ЦФР» строком на 30 місяців, зі сплатою річних процентів 0,01 % від суми боргу за договором та щомісячних процентів 3.99 % від суми кредиту, нарахування відсотків має нараховуватися у межах строку дії кредитного договору. Після закінчення строку дії такого договору нарахування припиняється. Дата завершення строку дії кредитного договору є 21.12.2021.
Згідно із наданим позивачем розрахунку, заборгованість за вищевказаним кредитним договором із врахуванням уточнених позовних вимог, вбачається, що відповідачем періодично вносилися платежі по тілу кредиту у розмірі, відтак за тілом кредиту заборгованість непогашена у сумі 15 441,04 грн, заборгованості за щомісячні проценти станом на 21.12.2021 становить 14 717,2 грн, заборгованості за річними процентами - 0,54 грн. Загальною сумою 30 158,78 грн.
Наявність заборгованості підтверджується також виписками по особовому рахунку (а.с. 15-45).
Відповідачем власного розрахунку заборгованості не надано.
Зазначені документи є письмовими доказами в розумінні ст. 95 ЦПК.
Встановивши дані обставини, враховуючи, що відповідач взятих на себе за договором обов'язків не виконав у повному обсязі та має заборгованість за кредитним договором, вирішуючи справу в межах заявлених позивачем уточнених позовних вимог, суд приходить до висновку, що Позивач довів існування між ним та Відповідачем кредитних зобов'язань, невиконання цих зобов'язань Відповідачем та розмір заборгованості, що утворився внаслідок невиконання Відповідачем зобов'язань за договором. Відтак, позовні вимоги АТ «Таскомбанк» до відповідача про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.
VІІ. Розподіл судових витрат.
Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 3028 грн. (а.с. 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у справі, що розглядається, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі, то з Відповідача на користь Позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 3028 грн, тобто пропорційно до задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 509, 526, 530, 612, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 77-82, 141, 259, 263-265, 268, 280, 284 ЦПК України, суд
Позовну заяву Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором № 4863966140 від 21.06.2019 у розмірі 30 158 (тридцять тисяч сто п'ятдесят вісім) гривень 78 копійок, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 15 441,04 грн, заборгованість за річними процентами - 1,34 грн, заборгованості за щомісячними процентами 14 717,2 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», місце розташування: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено -09.09.2025
Суддя Дмитро ДАВИДЧУК