11 вересня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 203/2951/24
Провадження № 22-ц/820/1976/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретар: Шевчук Ю.Г.,
за участю представника апелянта адвоката Біличенка В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2025 року (суддя Дем'янов Ю.М.) за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, компенсації за невикористані основну щорічну та додаткові соціальні відпустки на дітей,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ТОВ «Т-Стиль» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, компенсації за невикористані основну щорічну та додаткові соціальні відпустки на дітей.
Позовну заяву мотивувала тим, що у період з 24.06.2022 по 25.01.2024 перебула у трудових відносинах із ТОВ «Т-Стиль». Трудова діяльність (робоче місто) було організовано в ТРЦ «Апполо» м. Дніпро, вул. Тітова, буд. 36, магазин «Goldi», де ОСОБА_1 працювала в якості продавця - консультанта. Наказом від 11.11.2022 переведена на посаду касира торгівельного раду. 29 грудня 2023 року в результаті масованого ракетного удару по місту Дніпро було суттєво зруйновано ТРЦ «Апполо». Діяльність магазину «Goldi» було призупинено та з боку роботодавця запропоновано припинити трудовий договір за домовленістю сторін. Останнім робочим днем за взаємної згоди було визначено сторонами 25.01.2024, про що було видано відповідний наказ. В останній день трудових відносин та в наступний день повний розрахунок з працівником проведений не був. Трудову книжку отримано позивачкою лише 31.01.2024. Будь-які пояснення щодо остаточного розрахунку перед найманим працівником було проігноровано. Відповідач 26.01.2024 нарахував та виплатив заробітну плату за період з 01.01.2024 по 09.01.2024 у розмірі 2622,02 грн. Проте, за період з 10.01.2024 по 25.01.2024 заробітна плата не нарахована та не виплачена. Отже, невиплаченою залишається заробітна плата за період з 10.01.2024 по 25.01.2024 у сумі 6919,63 грн. Також, позивачка просить відшкодувати їй суму середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати за період з 25.01.2024 по 09.02.2024 у розмірі 7611,60 грн. Крім того, відповідачем на користь позивачки не виплачено компенсацію за невикористану відпустку та за невикористані додаткові відпустки на дітей, оскільки позивачка є жінкою, яка виховує дитину без батька та займається вихованням дитини самостійно (одинока мати). Грошова компенсація за невикористану відпустку за 2022-2023 рік, складає 21726,77 грн., а за невикористану соціальну відпустку (на дітей) за 2022 рік становить 4650,50 грн., 2023 рік - 7608,68 грн., 2024 рік - 7608,68 грн., а усього: 18067,86 грн. З метою досудового врегулювання спору, ОСОБА_1 зверталась до відповідача з письмовою заявою про надання документів, які підтверджують її трудові відносини з ТОВ «Т-Стиль» та вимогою про виплату заробітної плати за період з 10.01.2024 по 25.01.2024, виплату середнього заробітку за період затримки розрахунку з 25.01.2024 по 09.02.2024, компенсацією щорічних відпусток та додаткових оплачуваних відпусток на дітей. Проте, відповідач грошові кошти не сплатив, будь-яких заперечень на надав, копії запитуваних документів - не направив.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути із ТОВ «Т-Стиль» на її користь заробітну плату, невиплачену при звільненні, у розмірі 6919,63 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7611,60 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 21726,77 грн., компенсацію за невикористану соціальну відпустку за дітей у розмірі 18067 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд керувався тим, що відповідач провів розрахунок з позивачем у повному обсязі, заборгованість перед позивачем відсутня, а позовні вимоги в частині стягнення належних звільненому працівникові сум є недоведеними та не підлягають задоволенню.
Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про стягнення заборгованості по сумам, належним до виплати при звільненні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що наказ № 970/1-Ос від 04.08.2023 року про відпустку позивачки містить підроблений підпис сторони, підписаний неуповноваженою особою, тому є неналежним та недопустимим доказом у справі і не може бути підставою для висновків суду про надання відпустки позивачці і, відповідно, про відсутність у неї права на компенсацію за них. На думку апелянта, дії відповідача щодо фальсифікації документів, відсутності оригіналів документів та введення суду в оману є недобросовісною процесуальною поведінкою, що має бути враховано судом при оцінці всіх доказів та вирішенні спору по суті. Проте, у рішенні суду першої інстанції повністю відсутня будь-яка згадка про висновок експертизи, його оцінка, а також аналіз факту підписання наказу неуповноваженою особою. Суд не навів жодних мотивів, з яких він відхилив чи проігнорував ці ключові докази. А формулювання суду про те, що вимоги позивача не були доведені належними та допустимим доказами є шаблонним та не містить конкретного, деталізованого обґрунтування, що є порушенням вимог статей 263, 265 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Крім того, судом не враховано факту невиконання відповідачем обов'язку щодо повного розрахунку та видачі документів при звільненні. Суд першої інстанції, відмовивши у застосуванні строків позовної давності, по суті, підтвердив цей факт. Однак, встановивши порушення відповідачем обов'язку щодо видачі копії наказу про звільнення та повідомлення про розрахунок, а також проведення повного розрахунку в день звільнення, суд відмовив у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, не навівши обґрунтованих мотивів для цього.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Т-Стиль» не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими. На думку відповідача належними та допустимим доказами у справі встановлено, що у період із 10.01.2025 по 25.01.2025 позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, отже вимога про стягнення заробітної плати за вказаний період та вимога про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, як похідна, є безпідставними. Щодо питання невикористаної відпустки, то факт їх використання підтверджується розрахунковим листом, відповідно до якого позивачці за період 08-23 листопада 2023 року було виплачено грошові кошти в сумі 8476,02 грн. Також зазначає, що роботодавцю не було відомо про те, що позивачка має право на додаткову відпустку, оскільки в особовій справі відсутнє свідоцтво про народження дитини та позивачка за весь період роботи жодного разу не зверталась до роботодавця із заявою про використання такої додаткової відпустки.
В судовому засіданні представник апелянта адвокат Біличенко В.О. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник ТОВ «Т-Стиль» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, судова повістка доставлена до електронного кабінету.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 24.06.2022 ОСОБА_1 прийнято на роботу продавцем-консультантом магазину ТМ «Льонокомбінат Goldi» у ТОВ «Т-Стиль», що підтверджується відомостями з трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 та наказом директора ТОВ «Т-Стиль» № 808-ОС від 23.06.2022.
Наказом директора ТОВ «Т-Стиль» № 1 428-Ос від 11.11.2022 ОСОБА_1 переведено на посаду касира торговельного залу магазину ТМ «Льонокомбінат Goldi».
Відповідно до власноруч складеної та підписаної ОСОБА_1 заяви від 04.08.2023 та виданого на її виконання наказу ТОВ «Т-Стиль» від 04.08.2023 № 970/1-Ос, позивачка перебувала у щорічній основній відпустці з 08.08.2023 по 31.08.2023.
Із розрахункового листка ТОВ «Т-Стиль» за серпень 2023 вбачається, що ОСОБА_1 нараховано оплату відпустки (за 23 дні) у розмірі 12023,02 грн.
Випискою по рахунку ОСОБА_1 в АТ «OTP-Bank» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 підтверджується факт виплати останній належних платежів згідно вказаного розрахункового листа (виплата заробітної плати і авансу за 23.08.2023 (за період з 01.08.2023 по 15.08.2023) та 08.09.2023, (за період з 16.08.2023 по 31.08.2023).
Відповідно до власноруч складеної та підписаної ОСОБА_1 заяви від 07.11.2023 та виданого на її виконання наказу ТОВ «Т-Стиль» від 07.11.2023 № 524/1-Ос (з наказом ОСОБА_1 не ознайомлена), позивачка перебувала у щорічній основній відпустці з 08.11.2023 по 21.11.2023.
Із розрахункового листка ТОВ «Т-Стиль» за листопад 2023 вбачається, що ОСОБА_1 нарахована оплата відпустки (за 14 днів) у розмірі 8476,02 грн.
Випискою по рахунку ОСОБА_1 в АТ «OTP-Bank» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 підтверджується факт виплати останній належних платежів згідно вказаного розрахункового листа (виплата заробітної плати і авансу за 23.11.2023 (за період з 01.11.2023 по 15.11.2023), 23.11.2023 (за листопад 2023) та 08.12.2023 (за період з 16.11.2023 по 30.11.2023).
При цьому, із розрахункового листка ТОВ «Т-Стиль» за січень 2024 вбачається, що ОСОБА_1 нарахована оплата за компенсацію відпустки (за 2 дні) у розмірі 1260,78 грн.
Також, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 08.01.2024, позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати з 10.01.2024 по 25.01.2024 у зв'язку із військовим станом. Указана заява підписана позивачкою шляхом проставлення власноручного підпису, недійсність якого судом не встановлено.
На виконання заяви ТОВ «Т-Стиль» видано наказ від 08.01.2024 № 01/1-Вп.
Разом з тим, згідно висновку експерта № СЕ-19/123-25/3303-ПЧ від 04.06.2025, наданого за результатами судової почеркознавчої експертизи підпис у графі «З даним наказом ознайомлений (-а) «08» 01 2024 «Підпис» Яна МЕДВЕДЄВА у оригіналі документа під назвою «Наказ № 01/1-Вп від 08.01.2024» виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, що свідчить про не ознайомлення позивачки із вказаним наказом.
25 січня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у ТОВ «Т-Стиль» за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується заявою ОСОБА_1 від 24.01.2025, наказом директора ТОВ «Т-Стиль» № 133-ОС від 25.01.2025, з яким ОСОБА_1 ознайомлено під особистий підпис 25.01.2024 року.
Згідно зі ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 ЗУ «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.
Пунктом 1 частини першої ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Приписами частини першої статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.
На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, наказом підприємства від 08.01.2024 № 01/1-Вп ОСОБА_1 , на підставі її заяви про надання відпустки на період з 10.01.2024 по 25.01.2024 року без збереження заробітної плати у зв'язку із воєнним станом, було надано таку відпуску. Відповідачем належними та допустимими доказами доведено, що відповідачкою складено заяву на надання їй відпустки без збереження заробітної плати на період з 10.01.2024 по 25.01.2024, яка і була їй забезпечена за угодою сторін.
Водночас, на підставі належних та достатніх доказів, суд першої інстанції правильно вважав, що неознайомлення позивачки з наказом від 08.01.2024 № 01/1-Вп не спростовує перебування позивачки на підставі її заяви погодженої відповідачем у відпустці без збереження заробітної плати у період з 10.01.2024 року по 25.01.2024 рік.
Долучені до матеріалів докази дають суду достатні підстави вважати, що позивачці було надано щорічні оплачувані відпустки у період з 08.08.2023 по 31.08.2023 та у період з 08.11.2023 по 21.11.2023.
За вказані відпустки позивачці було нараховано та виплачено відповідну оплату, про що свідчить долучена до матеріалів справи виписка по рахунку позивачки в АТ «OTP-Bank» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023.
При цьому, позивачці було виплачено компенсацію за 2 дні невикористаної відпустки у 2024 році. Указані обставини не спростовані під час судового розгляду справи.
Зокрема, заява на відпустку у серпні 2023 року була написана ОСОБА_1 власноручно, так само як до наказу про відпустку приєднано листок обліку ознайомлення із наказом, який також підписаний позивачкою. Посилання позивачки на те, що вона не знала за що вона підписується не може свідчити про неознайомлення із указаним наказом, та спростовується матеріалами справи у їх сукупності.
Доводи апелянта про неперебування у відпустці в листопаді 2023 року, які ґрунтуються на висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи, а саме, неможливістю її проведення у зв'язку із відсутністю оригінала документа, не впливають на висновки суду. Відсутність оригінала заяви про відпустку не спростовує факт виплати відпускних позивачці, що є безумовним підтвердженням перебуванням ОСОБА_1 у зазначений період у відпустці.
Щодо підписання наказу №970/1-Ос від 04.08.2023 року про відпустку неуповноваженою особою, то такі доводи апелянта підлягають відхиленню, оскільки згідно з наказом №330-Вп від 28.07.2023 року директор ТОВ «Т-Стиль» перебувала у відпустці без збереження заробітної плати з 31.07.2023 року по 12.08.2023 року Відповідно до наказу №330-Вп від 28.07.2023 року покладено обов'язки директора на виконання заступнику директора Фоміну Р., тобто наказ підписано уповноваженою особою.
Щодо додаткової соціальної відпустки на дітей суд зазначає наступне.
Правовий статус поняття «одинокої матері» як такий не врегульований законодавством, проте вбачається можливим застосовування поняття, тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9.
Так, відповідно до п. 9 указаної Постанови одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Тобто, для набуття статусу «одинока матір» необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самою матір'ю відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Сам лише факт розірвання шлюбу не може свідчити, що батько дитини не приймає участь у вихованні та утриманні дитини. Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі № 520/2226/19.
В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували, що позивачка наділена статусом одинокої матері, в розумінні чинного законодавства, як і відсутні будь-які докази, що така інформація була відома роботодавцю для надання позивачці додаткової соціальної відпустки чи виплати компенсації за неї під час проведення повного розрахунку із позивачкою.
Надання самого лише свідоцтва про народження дитини, а також копії паспорта з відміткою про наявність у позивачки неповнолітньої дитини та відмітки про розірвання шлюбу не може свідчити про перебування позивачки у статусі одинокої матері та, відповідно, не пов'язує із цим виникнення обов'язку у відповідача на надання додаткової відпустки останній. Також в судовому засіданні не доведено позивачкою факт проживання її дитини разом із нею.
Посилаючись у апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції судової практики заявник лише цитує статтю 117 КЗпП України, відповідно до якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Оскаржуване судове рішення не суперечить зазначеним висновкам, оскільки судом встановлено, що відповідач провів розрахунок з позивачем у повному обсязі, заборгованість відсутня, тому вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум за статтею 116 КЗпП України не підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів зауважує, що саме лише цитування у постанові Великої Палати Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, то апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судового збору відсутній.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 вересня 2025 року.
Судді: Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк