Справа № 686/21836/24
Провадження № 2/686/1504/25
10 вересня 2025 року Хмельницький міськрайонний суд
Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Козак О.В.,
при секретарі - Сташевській А.О.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Хмельницькому справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину квартири,
В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину квартири. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, щоприблизно з весни 2014 року вони з відповідачкою почали проживати як сім'я. На той період часу ні він ні відповідачка в шлюбі не перебували. Оскільки вони обидва не були зареєстровані в м.Хмельницькому, житла свого не мали, вони на умовах договору оренди мали або кімнату або квартиру. Син відповідачки ще навчався в школі, а тому проживав в Теофіпольському районі, в с.Колисець. Після закінчення школи він поступив в училище в м.Хмельницькому і проживав разом з ними, але після закінчення підписав контракт з ЗСУ і пішов служити. З того часу син відповідачки проживає окремо.
Вони, як сім'я, їздили до його матері в гості, святкували разом, проводили відпустки разом. Проживаючи разом вони обидва працювали, мали спільний бюджет, разом вирішували на що витрачати гроші. Спочатку вирішили збирати гроші щоб поміняти автомобіль.
Приблизно в 2021 р. відповідачка повідомила що знайшла кімнату в гуртожитку і запропонувала йому купити кімнату замість автомобіля. Він подумав і погодився вирішивши, що власне житло краще ніж автомобіль.
В 2021р. відповідачка купила кімнату у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 . Домовленість була що купувати вони будуть на двох, але його не відпустили з роботи в день оформлення договору купівлі-продажу і відповідачка оформила кімнату на себе. За вказаною адресою вони були зареєстровані і проживали там разом. Його рідний брат зі своїм сином допомагали їм зробити ремонт, зробили всю електропроводку. Комунальні послуги за вказаною адресою він оплачував через додаток Приват 24 з власної картки.
Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України він був мобілізований і з осені 2022р. перебував в зоні бойових дій. Вони продовжували спілкуватися вже по телефону, він, як чоловік, щомісяця пересилав зі своєї картки на картку цивільної дружини, відповідачки по справі, гроші не менше 10000,0 грн. на місяць, а загалом переслав їй 237500 грн. Крім цього висилав своїй мамі гроші які вона, як з'ясувалось, складала для нього і які передала його дружині для придбання спірної квартири. Загалом мама накопичила для нього 6300 дол. СІІІА. Вони з дружиною, відповідачкою по справі, гроші складали для придбання квартири в майбутньому.
В 2023р. відповідачка повідомила йому що знайшла хорошу квартиру однокімнатну, майже в центрі і хоче продати їх кімнату і купити квартиру. Він погодився, і відповідачка поїхала до його мами за грошима. Його мати ОСОБА_5 передала їй 6300 дол. США, а він ще зі своєї картки вислав на картку відповідачки за курсом 1700 дол. США яких не вистачало щоб придбати квартиру. Перекази здійснювались 06.06.23р. в сумі 37500 грн. і 16.06.2023р. в сумі 25000 грн.
Після покупки квартири його рідний брат ОСОБА_6 зі своїм сином допомагав робити ремонт вже в однокімнатній квартирі. Зі слів відповідачки квартира придбана за 20000 дол. США, що по курсу на день звернення до суду складає 829000 грн. (41,45грн.х20000 дол. США= 829000 грн.).
19.03.2024р. він отримав важке поранення обох ніг, лікувався в Одеському госпіталі. Коли йому дозволили поїхати до дому на реабілітацію він подзвонив відповідачці, але вона повідомили що не зможе його зустріти і забрати в квартиру, бо там нібито ще йде ремонт. За ним приїхав брат і відвіз до мами в смт. Чемерівці, де він зараз фактично і мешкає. Він ще неодноразово дзвонив відповідачці, але вона щоразу відмовлялась зустрічатись з ним. Він зрозумів що щось відбувається. Відповідачка до нього не приїжджає до себе не пускає, а згодом заблокувала його і він не може навіть додзвонитись до неї. Наприкінці липня місяця вона повідомила що жити з ним вона не буде. Звісно він почав з'ясовувати питання по квартирі, вона обіцяла продати квартиру і повернути йому половину грошей, але нічого так і зробила.
Отже, під час спільного проживання вони придбали за договором купівлі-продажу серія та номер 766 посвідченого 29.01.2020р. приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А. спочатку кімнату АДРЕСА_2 , яку відповідачка продала. Після продажу додала кошти що він висилав їй на картку, ще 6000 дол. США передала його мати для придбання квартири і була придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 4336 посвідчений 19.06.2023р. приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А.
Оскільки на майно придбане за час спільного проживання поширюються положення глави 8 СК України він має право на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 як власник майна.
З врахуванням наведеного позивач просить: визнати факт проживання однією сім'єю його ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу; визнати за ним, ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив задоволити суду пояснив, що з 2014 року він з відповідачем проживали однією сім'єю та вели спільне господарство. Але у них не було свого житла, тому вони жили на зйомних квартирах. Він вирішив не купувати автомобіль на який збирав гроші, а вирішили купити житло. Аліса знайшла житло по вул.Чорновола, поїхали, подивились, їм сподобалось, вирішили придбати та оформити на двох. Але вона сама оформило житло на себе. Там вони жили разом, купували побутову техніку, він був там прописаний, його брат робив там світло. В 2022 року його призвали на службу, він висилав відповідачу кошти в сумі 10000грн., та мамі 20000грн. на місяць, на квартиру. Потім, щоб придбати квартиру по АДРЕСА_4 , відповідач - продала кімнату по АДРЕСА_5 за 11000 доларів, його мама дала їй 6300 доларів США, він скинув 1300 доларів. Аліса доложила 1000 доларів і придбала квартиру Він був поранений, вона його не зустріла, уникала. Він зрозумів, що відносини припинені, при зустрічі вона йому повідомила, що віддасть гроші але так і не віддала.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимог підтримала, просила їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, суду пояснив, що зі слів відповідача вона з позивачем зустрічалась, проте однією сім'єю не проживала і спільне господарство не вела. Надходження коштів від позивача відповідач не заперечує, але вважає це його особистим добровільним рішенням.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до паспорту громадянина України серія НОМЕР_2 , виданий 01.02.2001 року Чемеровецьким РВ УМВС України в Хмельницькій області, та Витягу з Реєстру територіальної громади №2024/008903324 від 26.07.2024р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 12.10.2020р. за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки в/ч НОМЕР_3 від 29.07.2024р. № 3076, матрос ОСОБА_1 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу в серпні 2022 року, під час якої отримав порання, потребує відпустки для лікування після порання 30 календарних днів.
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_4 від 30.05.2024р. №732/1123 ОСОБА_1 19.03.2024р. отримав множинні вогнепальні осколкові сліпі порання, пов'язане із захистом Батьківщини.
Згідно інформації про рух коштів по картці ОСОБА_1 та довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 22.04.2025 року та Додатку № 1 до неї ОСОБА_1 з липня 2021 року по вересень 2022 року здійснював оплату комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 .
Житлове приміщення АДРЕСА_2 належало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29.01.2020р. за р.№766., та було нею продано 15.06.2023р., відповідно до Договору купівлі-продажу р.№ 4238 за 295842грн.
ОСОБА_4 19.06.2023р. відповідно до Договору купівлі-продажу купила квартиру АДРЕСА_3 за 392000грн.
Згідно виписки по витратами по картці/рахунку ОСОБА_1 відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» від 11.07.2024 року ОСОБА_7 щомісячно регулярно здійснював грошові перекази на картку ОСОБА_4 починаючи з жовтня 2022 року по квітень 2024 року ним здійснено грошових переказів на загальну суму - 213500грн. В тому числі, перед укладенням ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірної квартири позивач перерахував їй: 06.06.2023р. - 25000грн.; 15.06.2023 р. - 8000грн.; 16.06.2023р. - 37500грн.
Також згідно вказаної виписки ОСОБА_7 щомісячно регулярно здійснював грошові перекази на картку матері ОСОБА_8 , а всього за вказаний період перерахував 397000грн., як пояснив в судовому засіданні позивач «на квартиру».
Вказані обставини підтверджуються: копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_2 , виданого 01.02.2001 року Чемеровецьким РВ УМВС України в Хмельницькій області; Витягом з Реєстру територіальної громади №2024/008903324 від 26.07.2024р.; довідкою в/ч НОМЕР_3 від 29.07.2024р. № 3076; довідкою в/ч НОМЕР_4 від 30.05.2024р. №732/1123; інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 01.08.2024р. № 389254775; інформацією про рух коштів по картці ОСОБА_1 та довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 22.04.2025 року з Додатком № 1; випискою по витратам по картці/рахунку ОСОБА_1 відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» від 11.07.2024 року; договором купівлі-продажу квартири від 19.06.2023р.; Договором купівлі-продажу житлового приміщення від 15.06.2023р.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що її син жив з ОСОБА_9 разом як сім'я, приїжджали до неї разом на свята та на вихідні. Потім син пішов на війну, вона перестала приїжджати. Приїхала лише по гроші, які вона на прохання сина дала їй на квартиру в сумі 6300 доларів. Після того, як ОСОБА_9 оформила квартиру, то вона дала їй ще 12000грн.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що брат ОСОБА_11 і ОСОБА_9 почали проживати разом десь з 2013-2014 року, і проживали разом 10-15 років, приїжджали разом до них, до мами. На вул.Чорновола, де вони жили, він робив електрику в кімнаті на прохання брата. Брат також просив його переробити електрику в квартирі по АДРЕСА_4 . Десь в березні 2024 року брат приїхав, його зустрічав його син з однокласником. Після цього ОСОБА_9 не приїжджала.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що вона сусідка ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , які жили як пара по АДРЕСА_5 в гуртожитку, разом готували на спільній кухні на 4 сім'ї. Вони переїхали туда десь в 2020 році. Вона в кінці 2020р. переїхала на квартиру, а вони залишились далі там проживати. Після переїзду на квартиру вона приходила до гуртожитку до свого брата, і їх там бачила.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що коли він в 2020р. заїхав у гуртожиток по АДРЕСА_5 , то ОСОБА_11 і ОСОБА_9 вже там жили, як сім'я. Вони спільно готували, брали участь у ремонті, обговорювали всі питання. Вони жили разом доки ОСОБА_11 не мобілізували.
Свідок ОСОБА_14 (син відповідача) суду пояснив, що він з 2009 року приїжджав до мами, а з 2012 року почав проживати з нею по АДРЕСА_6 . В 2014 році він познайомився з позивачем біля площі, в них виник конфлікт і після цього він з ним не спілкувався до 2016 року. В листопаді 2015 року він уклав контракт, проходив військову службу, жив у казармі. Був у відпустці, яку проводив з мамою, то вона жила на АДРЕСА_7 . У відпустці вони з мамою і позивачем їздили в с.Чемерівці. З родичами позивача їздили в інше село відпочивати, але з мамою повернулись в м.Хмельницький автобусом. Мама з ним особистим життям не ділилась.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Положеннями ч. 2 ст. 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
В порядку визначеному ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В силу ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а також на майно набуте за час спільного проживання жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №490/6057/19-ц, зазначено, що у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц зроблено такі висновки:
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК)(п.41).
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини (п.43).
В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (п.44).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (п.70).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54).
За обставин цієї справи: належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно); вимоги про встановлення юридичного факту, зокрема, щодо спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення; при розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
З пояснень свідків в судовому засіданні ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 викладених вище встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали спільно, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу десь з 2014р., та вели спільне господарство. Вказані пояснення свідків підтверджуються та узгоджуються з письмовими доказами, а саме: копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_2 , виданого 01.02.2001 року та Витягом з Реєстру територіальної громади №2024/008903324 від 26.07.2024р., інформацією про рух коштів по картці ОСОБА_1 та довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 22.04.2025 року з Додатком № 1, згідно яких ОСОБА_1 був зареєстрований з 2020р. за адресою: АДРЕСА_1 , яка була на праві приватної власності у 2020р. зареєстрована за ОСОБА_4 , здійснював оплату житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.
Згідно довідки в/ч НОМЕР_3 від 29.07.2024р. № 3076, матрос ОСОБА_1 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу в серпні 2022 року.
Після призову на військову службу в серпні 2022р. ОСОБА_1 регулярно, щомісячно перераховував відповідачці кошти на її картку, в т.ч. і безпосередньо перед укладення нею договору купівлі-продажу спірної квартири, та аж до квітня 2024р., що підтверджується випискою по його картковому рахунку в АТ КБ "ПриватБанк".
Положеннями ч. 2 ст. 3 СК України встановлено, що подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Пояснення свідка ОСОБА_14 (сина відповідача) суд оцінює критично, до уваги не приймає, враховуючи, що він з 2015 року проживав в іншому місті, та його мати з ним не особистим життям не ділилась, про він сам пояснив суду.
З урахуванням наявних у справі доказів, досліджених в судовому засіданні, пояснень свідків, суд дійшов переконання, що факт та обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 2014 по квітень 2024 року, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
Пояснення представника відповідача, що спірна квартира була придбана відповідачем за рахунок коштів отриманих від продажу кімнати по АДРЕСА_5 , не спростовують позовних вимог. Оскільки, житлове приміщення АДРЕСА_2 було придбано ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29.01.2020р. за р.№766, тобто також в період її спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та нею не спростовано презумпції спільної сумісної власності вказаного майна.
Разом з тим, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не є ефективним способом захисту прав особи, яка вважає себе власником майна, а тому не вбачає підстав для їх задоволення.
Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, та слід визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 . В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 6182грн.
Керуючись ст.ст. 3, 21, 36, 57, 60, 69, 70, 71, 72, 74 СК України, ст.ст. 355, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 2,12,13,76-81, 139, 141,258,259,263-265 ЦПК України, суд -
Позов задоволити частково.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_8 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_8 ) 6182грн. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_8 )
Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_9 ).
Дата складання повного тексту рішення суду - 16.09.2025 року.
Суддя: