іменем України
11.09.2025
Справа № 331/1705/25
Провадження № 2/331/1641/2025
Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі судді Фісун Н.В., за участю секретаря судового засідання Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про позбавлення батьківських прав,-
Позивач, через представника адвоката Савченко О.В., звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, в якому вказує, що 19 березня 2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2012 року у справі № 108/4835/12 . Під час перебування у зареєстрованому шлюбі у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу відповідачка фактично не проживає разом із дитиною, не виконує покладений на неї батьківський обов'язок, не відвідує доньку за місцем її проживання та навчання, не спілкується та не підтримує будь-яких контактів з дитиною. Відповідачка повністю відмовилася брати участь у вихованні Дитини, не виконує свого обов'язку щодо її утримання, не забезпечує гармонійний розвиток Дитини. Окрім того, ОСОБА_2 не займається лікуванням ОСОБА_3 та не здійснює оздоровлення Дитини. Звертають увагу суду на те, що відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП .
Основний обов'язок щодо виховання та утримання ОСОБА_3 здійснює виключно її батько - ОСОБА_1 . Станом на момент формування даної позовної заяви Дитина проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач має можливість забезпечити ОСОБА_3 належні умови проживання, повною мірою займатися його вихованням. Дитина виражає прихильність до проживання разом із батьком, у зв'язку із чим належним чином будуть забезпечені інтереси ОСОБА_3 . Прохає суд Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
31.03.2025 року Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
02.04.2024 року Ухвалою суду відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
Відзив від відповідачки на позов до суду не надійшов.
24.04.2025 року Ухвалою суду зобов'язано Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради надати письмовий висновок про доцільність позбавлення батьківських прав та закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду.
Представник позивача, адвокат Савченко О.В. у судовому засіданні підтримала позовну заяву, прохала суд задовольнити її у повному обсязі.
Відповідачка у судове засідання повторно не з'явилася, належним чином повідомлялася про слухання справи у судовому порядку.
Представник органу опіки та піклування Хмельницької міської ради до судового засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у справі даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд, заслухавши представника позивача, свідків, думку дитину, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних обставин.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено,що 19 березня 2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2012 року у справі № 108/4835/12 ./а.с.13/.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 16 березня 2011 року батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 /а.с.14/.
Згідно акту фактичного проживання особи від та акту обстеження умов проживання від 27.01.2022 року ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 ./а.с.24-25/.
Відповідно до довідки сімейного лікаря від 30 січня 2025 року та лікаря стоматолога від 01.02.2025 року на прийом до лікаря дитину ОСОБА_3 приводить батько, мати ОСОБА_2 дитину на прийом не приводила/а.с.10, 10зв/.
Відповідно до характеристики директора Комунального закладу загальної середньої освіти «Ліцей №13 Хмельницької міської ради», ОСОБА_3 зарекомендувала себе як здібна та цілеспрямована учениця. Батько бере активну участь у житті дитини, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям доньки, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, забезпечує належний рівень навчання ОСОБА_4 . Мати, ОСОБА_2 зі слів батька , з сім'єю не проживає, у вихованні доньки участі не бере. З класним керівником на зв'язок не виходила, батьківські збори не відвідувала./а.с.11/.
ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП , а саме не забезпечувала здобуття дитиною повної загальної середньої освіти з 22.09.2020 року. Як вбачається з постанови Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16.01.2021 року мати ОСОБА_5 надавала пояснення, що ОСОБА_3 не відвідує школу через пандемію, короно вірусну інфекцію, вважає, що відвідування школи під час пандемії зашкодить здоров'ю дитини./а.с.15-16/.
05.12.2024 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі частини від її заробітку./а.с.23/.
Відповідно до характеристики ВП №1 Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_1 за час проживання за вищевказаною адресою характеризується позитивно, з сусідами підтримує дружні відносини, громадський порядок не порушує, до адміністративної відповідальності не притягувався/а.с.26зв./.
Відповідно до висновку щодо проведення незалежної комплексної психологічної діагностики дитини ОСОБА_3 від 27 червня 2025 року , надані рекомендації психологом Григорєвою Л.В. для всебічного розвитку особистості необхідні умови стабільності та безпеки , любові та підтримки, чітко визначені правила. Дитині потрібен дорослий як друг і як наставник в цій ролі виступає батько. ОСОБА_4 прихильна до батька, та краще їй проживати під його опікою/а.с73-75/.
З висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої ОСОБА_3 вбачається, що умови обстеження проживання матері обстежити неможливо, оскільки зареєстрованим місцем її проживання є тимчасово окупована територія, а за адресою : АДРЕСА_3 , як місце фактичного проживання , знаходиться середня загальноосвітня школа №72. З цих же підстав неможливо з'ясувати думку ОСОБА_2 та запросити її на засідання комісії з питань захисту прав дитини. Дитина ОСОБА_3 не підтримала позицію батька, повідомила що мати з нею іноді спілкується. Їхати до матері не хоче. З наданих документів позивачем прослідковується систематичність невиконання батьківських обов'язків ОСОБА_7 та вважають доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої ОСОБА_3 /а.с.89-91/.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що її мама ОСОБА_2 не бере участі у виховані сестри ОСОБА_3 . ЇЇ сестра проживає разом з батьком з 2021 року. Мама виїхала до Німеччині, не приїжджала ще жодного разу, вітає із святами, телефонує, але зняла із себе відповідальність по вихованню сестри. Батько веде побут, лікує сестру, спілкується з вчителями.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що позивач є їй рідним братом. ОСОБА_5 , з початку війни не бачила доньку, школу не відвідує, лікуванням займається дитини батько. Відповідачка перебуває у Німеччині, дитина переїхала до батька за рік до війни, алкогольні напої ОСОБА_5 не вживає.
У судовому засіданні, у присутності психолога, була допитана дитина ОСОБА_3 , яка повідомила, що до тата вона переїхала у 2021 році. Мама за скрутного матеріального становища та відсутності роботи поїхала на заробітки до Німеччини. З мамою в телефонному режимі по відеозв'язку кожного дня спілкується, вона постійно запитує про її справи , навчання, пересилала їм продукти. Сумує за мамою та бажає з нею зустрітися. Не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша статті 164 СК України).
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі №213/2822/21.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов висновку про те, що підстав, передбачених пунктом 2 частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, немає. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачка умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини факт стягнення з ОСОБА_2 аліментів, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання. Суду не надано доказів заборгованості по аліментам за відповідачем та і наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року, справа №199/5032/16-ц).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд звертає увагу на те, що позивач, вказуючи на те, що відповідачка тривалий час не піклується про дитину та не надає їй матеріальної підтримки, звернувся до виконавчої служби з виконавчим листом про стягнення аліментів лише 22.01.2025 року за 2 місяці до подання позовної заяви. Тож на момент розгляду справи суд вважає, що відповідачка не ухилялась від виконання свого обов'язку щодо утримання дитини.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні мамою обов'язків по вихованню доньки, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідачка була попереджений органом опіки та піклування щодо невиконання своїх батьківських обов'язків відносно неповнолітньої дитини.
При цьому звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст.5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).
Таким чином, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідачки ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дитини, про умисне і свідоме нехтування обов'язками матері, суд вважає, що відсутні правові підстави для позбавлення її батьківських прав.
Доводи позивача про те що, маючи докази наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а саме ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, не виявлення інтересу до життя дитини, не заслуговує на увагу, оскільки, відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, доведення обставин саме свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, в свою чергу, позивачем належних, допустимих та достатніх доказів в підтвердження вказаних обставин надано не було.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачку з огляду те, що у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, даний висновок є недостатньо обґрунтованим. Оцінюючи висновок органу опіки щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд також вважає зазначений висновок безпідставним та необґрунтованим, адже при наданні такого висновку орган опіки виходив виключно з тих відомостей, які були надані позивачем, який зацікавлений в розгляді справи. При цьому, сама перевірка проведена формально, без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідачки від здійснення батьківських обов'язків, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав. Із вказаного висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту прав та інтересів дитини та оцінено такий в сукупності з іншими доказами у справі. Поданий висновок органу опіки та піклування не містить фактичних даних, які б давали підстави вважати, що поведінку відповідачки неможливо змінити, у ньому наведено загальні формулювання щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав та такий не містить виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування матір'ю своїми обов'язками.
Також суд звертає увагу, що позивач не повідомив орган опіки та піклування про те, що відповідачка виїхала на заробітки до Німеччини, також не вказано цей факт і у позовній заяві. Під час допиту свідків у судовому засіданні вже судом було встановлено перебування відповідачки у Німеччині.
Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).
Враховуючи, що з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду в березні 2025 року, натомість як з лютого 2022 року в Україні триває воєнний стан внаслідок військової агресії РФ проти України по теперішній час, тож відсутність з боку відповідачки участі у вихованні дитини, на що вказував позивач, але це не підтверджено жодними доказами, та може бути пов'язано саме з війною в Україні, так свідки та дитина під час пояснення в суді вказали, що ОСОБА_2 поїхала до Німеччини на заробітки у зв'язку із скрутним матеріальним становищем у 2022 році. Судом, зі слів дитини та свідків встановлено, що відповідачка мешкає в Німеччині, що є доказам, того, що у неї існують перешкоди щодо безпосередньої участі у вихованні дитини( безпосередньо навіть брати участь у батьківських зборах та відвідувати лікарів).
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має обсяг прав, одним із яких беззаперечно є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Вказане право дитини при вирішенні спору, яким зачіпається її інтерес, підтверджено нормами як міжнародного, так і національного права.
Разом із тим, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.
У судовому засіданні дитина не заперечувала проти позбавлення батьківських прав мами, але суд, виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, не враховує думку дитини та зауважує, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), Постанова КЦС ВС від 26.12.2024 року у справі №561/474/24(61-13691св24.
Суд звертає увагу, що при наданні пояснень у судовому засіданні дитина говорила, що вона любить маму, поважає її, бажає дуже зустрітися з нею, кожного дня говорить з нею по телефону. Суд звертав увагу, що ОСОБА_11 не виказувала про своє бажання щодо позбавлення матері батьківських прав, а лише зазначила, що не заперечує проти цього. На засіданні органу опіки та піклування дитина ОСОБА_3 не підтримала позицію батька, повідомила що мати з нею спілкується.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Свідчення свідків не підтверджують належним чином факту свідомого ухилення ОСОБА_5 від виконання материнських обов'язків щодо неповнолітньої дитини саме з причин відсутності у останньої на це бажання.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.
Надані позивачем довідки про склад сім'ї та акт обстеження умов проживання від 27.01.2022, свідчать лише про факт проживання доньки разом з батьком. Разом з тим жодним чином не підтверджують наявність винної поведінки відповідачки по ухиленню від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання спільної дитини, що є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи представник позивача не надала належних та достатніх доказів умисної й винної поведінки відповідачки ОСОБА_2 щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків, які б давали підстави для застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав щодо дитини ОСОБА_12 .
Разом з цим суд вважає за доцільне попередити відповідачку ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покласти на Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.7,19,150,155,164,166 СК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про позбавлення батьківських прав- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 16.09.2025 року.
Суддя: Н.В.Фісун