Справа № 308/8782/25
16 вересня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючої судді Голяни О.В., за участю секретаря судового засідання Газій А.Ю., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-франківській та Закарпатській областях в особі Територіального Сервісного Центру МВС (2141) м. Ужгород, про визнання договору купівлі - продажу автомобіля дійсним та визнання права власності на автомобіль,-
Стислий виклад позиції позивача та відповідачів.
18.06.2025 засобом поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-франківській та Закарпатській областях в особі Територіального Сервісного Центру МВС (2141) м. Ужгород, в якому просила суд:
- визнати дійсним договір купівлі-продажу від 11.03.2021 автомобіля марки
«Renault», модель «Symbol 1.4», 2007 року випуску, тип ТЗ легковий седан - в,
колір бежевий, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рама) НОМЕР_2 , укладений між покупцем ОСОБА_1 та продавцем ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, виданої йому власником транспортного засобу -
ОСОБА_3 , що належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , виданого 18.09.2007 року;
- визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на автомобіль марки «Renault», модель «Symbol 1.4», 2007 року випуску, тип ТЗ легковий седан - в,
колір бежевий, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рама) НОМЕР_2 .
Позов обґрунтовано тим, що 11.03.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який діяв за довіреністю від власника транспортного засобу - ОСОБА_3 , було укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки «Renault», модель «Symbol 1.4», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , у простій письмовій формі. Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі, на підставі якого автомобіль було фактично передано у володіння позивача. Крім того, на ім'я ОСОБА_1 була оформлена генеральна довіреність, що надавала право розпорядження автомобілем, у тому числі з правом його відчуження, однак наразі строк її дії сплив, що унеможливлює вчинення будь-яких юридично значимих дій на її підставі. Оскільки договір не був нотаріально посвідчений, а зв'язок із відповідачем втрачено, повторне нотаріальне оформлення правочину або підтвердження його дійсності в інший спосіб стало неможливим, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з метою захисту своїх прав.
Відповідач ОСОБА_3 відзиву на позовну заяву не надав.
Третя особа регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-франківській та Закарпатській областях в особі Територіального Сервісного Центру МВС (2141) м. Ужгород письмових пояснень щодо позову не надала.
Заяви ( клопотання) учасників справи.
02.07.2025 засобом поштового зв'язку позивачем ОСОБА_1 подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Інші процесуальні дії у справі.
20.06.2025 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області справу передано для розгляду судді Голяні О.В.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Пояснення учасників справи надані в судовому засіданні.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала з мотивів, викладених у такому.
Відповідач ОСОБА_3 , представник третьої особи регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-франківській та Закарпатській областях в особі Територіального Сервісного Центру МВС (2141) м. Ужгород в судове засідання повторно не з'явилися.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 є власником транспортного засобу марки «Renault», моделі «Symbol 1,4», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 10.03.2021 №282 уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися належним йому автомобілем Renault Symbol 1.4, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , у тому числі продавати його на власний розсуд, з правом передоручення, виїзду за кордон і строком дії до 10.03.2022.
11.03.2021 між ОСОБА_3 , в інтересах якого на підставі довіреності від 10.03.2021 діяв Рішко М.В. (Продавець), та ОСОБА_1 (Покупець), у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого Продавець в особі свого представника зобов'язався передати у власність Покупцю автомобіль марки «Renault», модель «Symbol 1.4», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , за погодженою ціною 90 000,00 грн. Сторони погодили, що право власності на автомобіль виникає з моменту підписання цього договору, а сам факт підписання договору підтверджує отримання представником Продавця повної суми вартості автомобіля.
ОСОБА_4 , діючи за довіреністю від 10.03.2021, 11.03.2021 передоручив ОСОБА_1 право представляти інтереси власника автомобіля Renault Symbol 1.4, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , у тому числі щодо його користування, експлуатації та продажу; довіреність дійсна до 10.03.2022.
Згідно з актом прийому-передачі від 11.03.2021, ОСОБА_4 передав ОСОБА_1 автомобіль Renault Symbol 1.4, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , разом із ключем та техпаспортом серії АОС626301.
Оцінка суду.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частинами першою, третьою статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правове регулювання відносин, пов'язаних із купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200), та Порядку № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки відповідних договорів.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 34 Закону України «Про дорожній рух» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно з частинами четвертою, шостою статті 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» при державній реєстрації легкових автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (легковий, таксі, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо). Порядок державної реєстрації транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Абзацами четвертим, шостим пункту 12 Порядку № 1200 передбачено, що оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України і Держпродспоживслужбі бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України.
Абзацом першим пункту 8 Порядку № 1388 встановлено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух»).
Також пунктом 8 Порядку № 1388 визначено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів і є підставою для їх реєстрації за новим власником. Такими документами є, зокрема, оформлені в установленому порядку договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі Міністерства внутрішніх справ України бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ України та центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане органом доходів і зборів посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах Міністерства внутрішніх справ України транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Відповідно до абзацу першого пункту 33 Поряду № 1388 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, перереєстрація транспортних засобів проводиться в разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або непридатного для користування, зміни їх власників, місця реєстрації або найменування власників - юридичних осіб (крім зміни найменування юридичної особи у зв'язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв'язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство), місця проживання або прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі заміни номерних знаків, отримання чи перезакріплення індивідуальних номерних знаків, зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Отже, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Верховний Суд у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 662/397/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 761/18330/15-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 380/11122/16, від 27 грудня 2019 року у справі № 607/14107/17, від 02 квітня 2020 року у справі № 301/1434/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 161/16800/15-ц виклав такі правові висновки.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За правилами цієї статті позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Позивачем за вимогами про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).
Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.
Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Нормами матеріального законодавства передбачена можливість визнавати у судовому порядку нікчемні договори дійсними, зокрема на підставі частини другої статті 220 ЦК України.
За правилами частини другої статті 220 ЦК України у випадку, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Зазначена частина друга статті 220 ЦК України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони вчинили правочин у встановленій законом письмовій формі, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшовши згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю чи частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї сторони договору.
У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17 викладено правовий висновок про те, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц зазначено про те, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані сторонами докази та встановлені фактичні обставини справи, суд виходить з того, що укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу у простій письмовій формі не суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки нотаріальне посвідчення такого правочину не є обов'язковим. Разом із тим, перехід права власності на транспортний засіб, відповідно до спеціального правового регулювання - Порядку державної реєстрації транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, є похідним від належного виконання сторонами зобов'язань щодо державної реєстрації автомобіля в органах МВС.
Факт підписання сторонами акта приймання-передачі транспортного засобу, а також надання довіреності на право розпорядження автомобілем свідчать про фактичну передачу автомобіля у володіння позивача та намір сторін здійснити його відчуження. Проте такі дії не є тотожними юридичному оформленню переходу права власності, яке вимагає державної реєстрації нового власника у сервісному центрі МВС.
Крім того, суд бере до уваги, що сторони не передбачили умов договору щодо належного оформлення переходу права власності в реєстраційному органі, а також те, що транспортний засіб на момент розгляду справи залишається зареєстрованим за іншою особою. Сам факт укладення письмового договору, навіть за наявності акта приймання-передачі і довіреності, не породжує у покупця речового права власності без завершення адміністративної процедури реєстрації.
Суд також враховує, що у справах про визнання договору дійсним за ст. 220 ЦК України необхідною умовою є обов'язковість нотаріального посвідчення відповідного правочину згідно із законом. Оскільки сторони такого обов'язку не мали і прямо не передбачали нотаріальну форму договору, зазначена норма до спірних правовідносин не підлягає застосуванню. Водночас це не звільняє сторони від дотримання спеціального порядку оформлення переходу права власності, установленого для транспортних засобів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що укладення договору купівлі-продажу у простій письмовій формі, підписання акта прийому-передачі, а також оформлення довіреності не є достатніми правовими підставами для визнання за позивачем права власності на спірний транспортний засіб у разі недодержання вимог щодо його державної реєстрації, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Розподіл судових витрат між сторонами.
З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір позивачу не відшкодовується.
Керуючись статтями 2,5,10-13,18,258-259,263 - 265,280-283Цивільного процесуального кодексу, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-франківській та Закарпатській областях в особі Територіального Сервісного Центру МВС (2141) м. Ужгород, про визнання договору купівлі - продажу автомобіля дійсним та визнання права власності на автомобіль - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Третя особа: регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-франківській та Закарпатській областях в особі Територіального Сервісного Центру МВС (2141) м. Ужгород, місцезнаходження: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Максима Польового, буд.4.
Суддя О.В. ГОЛЯНА