печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35378/25-ц
пр. 2-8208/25
10 вересня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань -Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: Держава Україна в особі Вища рада правосуддя, Державна казначейська служба України
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Вищої ради правосуддя, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
25 липня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держава України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю.
Позивачка вказує, що при розгляді справи вищевказаним судом було порушено її права, передбачені нормами чинного законодавства, що стало підставою для подання нею скарги на дії судді, який розглядав справу в суді першої інстанції до Вищої ради правосуддя.
21 травня 2025 року ухвалою Вищої ради правосуддя у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 було відмовлено.
Позивачка зазначає, що бездіяльністю членів Вищої ради правосуддя, яка полягає в умисному непритягненні судді Шевченківського районного суду м. Києва до дисциплінарної відповідальності за скаргою позивача, чим було порушено право останньої на ефективний засіб правового захисту та підриває принцип верховенства права.
На підставі наведеного, позивач просила стягнути на її користь з держави Україна шляхом списання із єдиного рахунку Державної казначейської служби України 2 000 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою судді від 04 серпня 2025 року у даній справі відкрито провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
14 серпня 2025 року від представника відповідача - Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечила з приводу задоволення позову, вказавши, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у вказаній справі. Також зазначала, що позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які б свідчили про бездіяльність Вищої ради правосуддя по відношенню до позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями останнього та шкодою, на яку посилається позивач. Представник просила здійснювати розгляд справи у її відсутність.
15 серпня 2025 року від представника відповідача - Вищої ради правосуддя до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечила з приводу задоволенні позову вказавши, що позивачем не доведено неправомірних дій Вищої ради правосуддя, наявності шкоди, завданої такими діями позивачу, а також зв'язку між ними. Представник просила здійснювати розгляд справи у її відсутність.
19 серпня 2025 року від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність.
Ухвалою суду від 10 вересня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Учасники судового розгляду в судове засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 до Держава України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю.
15 січня 2025 року позивач звернулась до ВРП з дисциплінарною скаргою на дії судді Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 травня 2025 року №1088/3дп/15-25 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи.
Звертаючись до суду з позовом позивач указувала на те, що внаслідок неправомірних дій Вищої ради правосуддя, яка полягала у незабезпеченні позивача у доступі до правосуддя їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в сумі 2 000 000 грн.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як визначено уст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з п.п.4,5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах по відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 р. №4 у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази - фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги щодо завдання позивачу діями або бездіяльністю Вищої ради правосуддя та Державної казначейської служби України моральної шкоди, та інших обставин, які містять інформацію щодо предмета доказування та які мають значення для вирішення справи. Крім того, позивач у своєму позові не навела, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що йому завдано моральну шкоду діями відповідачів, зокрема, не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, завдання позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідачів, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст.1-23, 48, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Вищої ради правосуддя, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди- залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 15 вересня 2025 року.
Суддя О.Л. Бусик