Справа № 643/11283/21
Провадження № 2/643/37/25
12.09.2025
Салтівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Олійника О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Новакової Т.С.
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Прокопенко Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи: Фонд державного майна України, ПАТ «Трест «Південзахіденергобуд» про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення та вселення,-
23 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 13.07.2018 року між ОСОБА_3 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 3687 з мотивів, які викладені у позовній заяві.
25 грудня 2024 року через канцелярію суду від позивача ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява датована 19.11.2024, в якій останній просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , укладений 13.07.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем I.О., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 3687; визнати недійсним договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , укладений 21.04.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Задорожною Н.В., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6; витребувати майно з чужого незаконного володіння, а саме, майно - квартира АДРЕСА_1 , володілець - ОСОБА_4 ; виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 ; поновити право користування ОСОБА_1 шляхом вселення; вселити ОСОБА_1 до кв. АДРЕСА_2 , яка за зміненою нумерацією є кв. АДРЕСА_3 , а за оспорюваними договорами купівлі-продажу є кв. АДРЕСА_1 .
Позов обгрунтований наступним.
Позивач вказує, що він мешкає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 23.01.1996 р. Кімнату в будинку (гуртожитку) він отримав як працівник державного підприємства «Трест «Південзахіденергозбуд», де працював більше восьми років, що неодноразово було встановлено судовими рішеннями. Це єдине його житло.
Рішенням Харківської міської ради Харківської області № 1278 від 19.12.2007 р. будинок виключено з числа гуртожитків і присвоєно статус житлового будинку, а мешканцям дозволено закріпити за собою займану житлову площу та відкрити особові рахунки.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова 28.08.2009 року по цивільній справі № 2- 7294 за мною визнано право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2 . Рішенням виконкому Московської в місті Харкові ради № 22/10 від 23.02.2010 року я визнаний наймачем зазначеної квартири.
У лютому 2009 в будинку відбулась незаконна перенумерація житлових приміщень.
Незаконність перенумерації встановлена рішенням Господарського Суду від 31.10.2016 р. по справі № 922/4841/15. Виготовлення технічного паспорту 10.11.2009 на будинок, в якому вказані незаконно змінені номера приміщень, визнано незаконними діями КП « Харківське міське бюро технічної інвентаризації».?
До ухвалення рішення Господарського суду від 31 жовтня 2016 року про незаконність перенумерації за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2011 р. по справі 2-6920/11 на моє житло визнано право власності за ОСОБА_5 , який не був користувачем житла та не був зареєстрований у будинку, а за ним як за мешканцем визнано право власності на моє житлове приміщення. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27.09.2017 р. моя, ОСОБА_1 , апеляційна скарга задоволена, рішення Московського районного суду м. Харкова від 01.12.2011 р. по справі № 2-6920/11 скасовано в частині визнання права власності на кв. № 92 (кім. № 347 ) за ОСОБА_5 .
Доки позивач виборював своє право на житло в Апеляційному суді Харківської області (з 02.2017 р. по 27.09.2017 р.), Московським районним судом м. Харкова вже слухалася справа про визнання права власності на його житло за ОСОБА_3 (з 11.2016 р по 11.2017 р.)., який також як і ОСОБА_5 ніколи не мешкав та не був зареєстрованим у приміщенні, яке зазначив у позові. Але позов задоволено, право власності на моє житло, кв. № 92 , визнано за ОСОБА_3 (справа № 643/14938/16-ц, рішення від 01.11.2017р.).
Ухвалою суду від 14.12.2017 р. про виправлення описки №92 змінено на №93 та зазначена загальна площа кв. 42,6 кв. м. За рішенням суду визнано право власності за ОСОБА_3 на кв. №92 без жодного правовстановлюючого документу та за особою, яка до цього житлового приміщення не має ніякого відношення.
Ухвалою суду від 14.12.2017 про виправлення описки (справа №643/14938/16-ц) суддя змінює № квартири 92 на № 93 , чим грубо порушує Закон, виходить поза межі позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання за ним права власності на кв. №92 , так як він з позовом про визнання права власності на кв. № 93 не звертався та надав довідку та протокол зборів щодо мешкання його в кв. №92 . Квартира №93 не була предметом розгляду його позовних вимог, ухвала суду від 14.12.2017 про виправлення описки підміняє ціле судове рішення, так як цією ухвалою визнано право власності на кв. № 93 , на іншу (сусідню) квартиру, ніж просив позивач ОСОБА_3 в позовних вимогах - кв. № 92 .
Набуте ОСОБА_3 право власності на квартиру за судовим рішенням не є законним способом набуття права власності.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22.11.2023 року апеляційна скарга позивача була задоволена, скасовані рішення Московського районного суду м. Харкова від 01.11.2017 року по справі №643/14938/16-ц в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на кв. АДРЕСА_3 та ухвала суду від 14.12.2017 про виправлення описки (кв. №92 на кв. №93 ).
Судовим розглядом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на зартиру №92, правовстановлюючі документи на яку в матеріалах справи відсутні; позовних вимог щодо визнання за ним права власності на кв № 93 ОСОБА_3 не заявляв та відповідних вимог суду не доводив; до квартир (кімнат) № 347, № 348 ОСОБА_3 не має жодного «відношення - не вселявся, не мешкав, не був зареєстрований. У спірному приміщенні на законних підставах мешкає ОСОБА_1 . З позовом про визнання права власності на квартиру звернувся до неналежного відповідача. Правові підстави визнання права власності на квартиру за позивачем ОСОБА_3 відсутні.
13.07.2018 року ОСОБА_3 відчужує кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , розуміючи що квартира не є вільною. ОСОБА_2 квартиру не оглядав, а договором придбав вільну квартиру. У договорі купівлі-продажу квартири (п.3.1) чітко зазначено, до продавець ОСОБА_3 стверджує що квартира є вільною та прав на квартиру у третіх осіб немає.
21.04.2023 року ОСОБА_2 відчужує квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , усвідомлюючи що в судах оспорюється і право власності на квартиру за ОСОБА_3 і договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 не міг не усвідомлювати, що до кімнат (квартир) № 347 та № 348 не має жодного відношення - не мешкав, ніколи не вселявся ні він ні члени його родини, не був зареєстрований. Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності вже на другу квартиру, ОСОБА_3 не мав жодного правовстановлюючого документу на житлове приміщення, зазначене в позові та навіть не знав номера квартири, в якій він нібито мешкає ( кв. №92 чи кв. № 93 ).
Покупець квартири ОСОБА_2 квартиру не оглядав. Він не міг оглядати квартиру, оскільки в квартирі мешкав позивач ОСОБА_1 , (кімната № 347 ) та ОСОБА_6 (кімната № 348 ). Покупець ОСОБА_2 підписав угоду, а саме договір купівлі-продажу квартири, в якій зазначено, що квартира є вільною та прав на квартиру у третіх осіб немає (п.3.1. договору). Але квартира не є вільною, однак питання до ОСОБА_3 (продавця «вільної» квартири), у покупця ОСОБА_2 відсутні. ОСОБА_2 наполегливо бореться з мешканцями кімнат в його квартирі. Спочатку займає дужих чоловіків для незаконного виселення, а коли не вдається - йде до суду з позовами про скасування права користування ОСОБА_1 (кім. № 347) та виселення ОСОБА_6 (кім. № 348). Рішенням Московського районного суду м. Харкова по справі №643/18412/18 від 27.11 2019 позовні вимоги ОСОБА_2 до позивча ОСОБА_1 , про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням залишені без задоволення. Рішення набрало законної сили. Але як до рішення так і після ОСОБА_2 неодноразово намагався виселити ОСОБА_1 , наймаючи дужих чоловіків, про що я, ОСОБА_1 , повідомляв поліцію.
ОСОБА_2 обізнаний про те, що право власності на квартиру за ОСОБА_3 оспорюється в суді, підтримує продавця квартири ОСОБА_3 , наполегливо намагається виселити мешканців спірного житлового приміщення.
У позивача ОСОБА_1 , відсутні докази недобросовісності ОСОБА_4 , як набувача квартири за договором купівлі-продажу від 21.04.2023 р, укладений з ОСОБА_2 .. Недобросовісність продавців зазначена вище.
Отже, право власності продавця квартири ОСОБА_3 , набуте за рішенням суду, скасоване, а скасоване рішення суду не створює правових наслідків. Набуте за судовим рішення право власності ОСОБА_3 скасоване з моменту його набуття, на момент укладання договору-купівлі продажу квартири від 13.07.2018 року право власності у ОСОБА_3 було відсутнє, через що він не міг розпоряджатись квартирою, яка йому не належить. ОСОБА_3 , як особа, право власності якої було скасоване судовим рішенням, права власності не набув та не мав права власника розпорядження майном. Право продажу відповідно до ст.658 ЦК України належить виключно власнику.
Так як право власності визнано таким, що набуте ОСОБА_3 незаконно та скасоване, він не мав права відчужувати квартиру, яка йому ніколи не належала, (ст.ст. 317, 319 ЦК України).
Ураховуючи те, що позивач ОСОБА_1 , не відмовлявся від права користування спірною квартирою, рішення Московського районного суду м. Харкова від 28.08.2009 року, яким за ОСОБА_1 визнано право користування квартирою АДРЕСА_2 , не скасоване, рішенням виконкому Московської в місті Харкові ради від 23.02.2010 року позивач визнаний наймачем зазначеної квартири, рішення про його виселення чи визнання таким, що втратив право користування, відсутнє, він вважає що договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 13.07.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та договір купівлі-продажу, укладений 21.04.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , порушують його право користування житловим приміщенням. Іншого житла ОСОБА_1 , не має.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22.11.2023 року по справі № 643/14938/16-ц апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, право власності на кв. АДРЕСА_1 , визнане рішенням суду за ОСОБА_3 , скасоване. ОСОБА_3 став особою, яка не мала права власності на квартиру, не мав права на продаж.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Такою заінтересованою особою, в даному випадку, є позивач ОСОБА_1 ..
Позовна вимога ОСОБА_1 , щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 від 13.07.2018, укладений між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2 має бути задоволена з огляду на наступне:
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Право власності, відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Згідно з ч.2 цієї статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Незаконність набуття ОСОБА_3 права власності на кв. АДРЕСА_1 встановлена рішенням Полтавського апеляційного суду від 22.11.2023, справа №643/14938/16-ц, отже останній, не будучи власником, не мав права продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
ОСОБА_3 , що виходить з наведеного вище, вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України під час укладення оспорюваного договору не дотримано, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі продажу спірної квартири, укладеного 13.07.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Статтею 236 ЦК України передбачено, що правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, в тому числі не породжує переходу права власності.
Позовна вимога ОСОБА_1 , щодо витребування майна з чужого незаконного володіння обгрунтована наступним.
Згідно з положеннями ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-236), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 330, 338). При цьому, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Відповідно до Закону майновими (речовими) правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів, тощо) та права вимоги. Гарантії дотримання прав добросовісного набувача закріплені у статті 388 ЦК України, порушення є неприпустимими. Це стосується не тільки особи, яка є власником спірної речі, а й особи, якій належить інше речове право щодо предмета спору або яка має правомірний й підставний інтерес, щодо спірної речі, зокрема й користувачів неприватизованого житла. Відповідно до судової практики, сформованої Верховним Судом, захист прав особи, яка вважає себе власником (тут - користувачем) майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
У ОСОБА_1 (користувача неприватизованого житла), відсутні докази недобросовісності набувача спірної квартири ОСОБА_4 .. А тому правомірним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 , є подання віндикаційного (речово-правового) позову. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (тут - законним користувачем) та володільцем майна немає договірних (а так само й інших відносин) відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником (тут- законним користувачем) правочину. Задоволення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову.
Власник (тут користувач) з дотриманням вимог ст. 387, 388 ЦК України може витребувати майно від особи, яка є останнім його набувачем незалежно від того скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Враховуючи наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірне житло за ОСОБА_4 , законним та правомірним способом захисту житлових прав ОСОБА_1 та дотримання прав добросовісного набувача є витребування майна з чужого незаконного володіння. Це позбавить уникнення застосування приписів статей 387 та 388 ЦК України та збереже дотримання прав добросовісного набувача, гарантовані цими статтями. Норми права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником (тут - користувачем), який втратив володіння (тут - користування) майном та добросовісним набувачем, будуть виконані. Все вище вказане узгоджується з правовою позицією ВС та зазначено в Постанові КЦЄ від 21.04.2021 по управі № 643/3518/17.
Враховуючи наявність права власності за іншими особами на житло ОСОБА_1 , позбавляє його не тільки законного права користування спірним житлом, а й правом на приватизацію житла, законним наймачем якого він є з січня 1996 року.
Оскільки спірна квартира, в якій позивач мешкав на законних підставах, вибула з користування ОСОБА_1 не з його волі, він має право на витребування майна згідно статті 388 ЦК України у добросовісного набувача.
На підставі викладеного просив суд позов задовольнити.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 03.09.2021 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
28 вересня 2021 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_3 також надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Відзив обгрунтований наступним.
Жодних з зазначених у Цивільним законодавством підстав для визнання правочину, а саме: договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 укладеного 13.07.2018 року від мною продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2 засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. позивачем ОСОБА_1 у позові не зазначено.
Даний правочин не зачіпає інтереси ОСОБА_1 , який відповідно до змісту позовної заяви постійно проживав та проживає, зареєстрований та на підставі рішення суду має право користування квартирою № 347 . Тобто за зовсім іншою квартирою.
Квартира № 93 набула свою адресу в результаті об'єднання 2 кімнат №347 та №348 виданих за ордером №135 серія CO від 14.12.1999 року (копія ордеру додається) де зазначено площа наданого приміщення, а саме - 29,8 м2.
Відповідно до виготовленого мною Технічного паспорту на квартиру № 93 , до її складу входить 2 кімнати:
- площею 13,1 кв.м.
- площею 16,7 кв.м.
Загальною площею 29,8 кв.м. (копія технічного паспорту додається)
У позивача ОСОБА_1 не має та ніколи не мав ні ОРДЕРА на вселення до гуртожитку та не має жодного документу де б було зазначена, площа, яку нібито надано йому в користування.
Важливим фактом, який підтверджує відсутність ОСОБА_1 у квартирі № 93 це укладений у 2007 році між мною ОСОБА_3 та ЧП ОСОБА_8 (яка за договором з балансоутримувачем здійснювала утримання будинком) Договір найму житлового приміщення, (копія додається). Даний документ підтверджує, що з 2005 року на житловій площі 28,9 м2, що і є квартирою №93 мешкав саме відповідач ОСОБА_3 , а не позивач ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 дійсно колись ще у 90 роках жив у гуртожитку та мабуть і був зареєстрований. Але потім звільнився з Тресту та виїхав з гуртожитку.
Коли ми родиною у 1999 році на підставі ордера заселилися до кімнат №347 та №348 та об'єднали їх в одну квартиру, ОСОБА_1 у гуртожитку не бачили та про його існування не знали. Даний факт підтверджується актом обстеження місця проживання від 11.09.2018 року, довідкою ОСББ «Олімп-39» щодо проживання у будинку ОСОБА_1 (копії документів додаються).
Так, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 на підставі рішення суду по право користування квартирою №347 намагається скасувати право власності ОСОБА_3 , новий власник квартири ОСОБА_2 (на момент подачі відзиву) звернувся до суду з позовною заявою про позбавлення права користування квартирою № 93 ОСОБА_1 . Позовних вимог щодо виселення не заявлялося, тому, що фактично у квартирі незаконно мешкала лише ОСОБА_6 (яка виселена за рішенням суду), а ОСОБА_1 у квартирі №93 ніколи не мешкав, однак, про своє нібито мешкання у квартирі № 93 , називаючи її квартирою 347 він зазначає у позові.
Відповідно до Рішення Московського районного суду від 27.11.2019 року справа №643/18412/18 ОСОБА_2 не вдалося довести, що ОСОБА_1 має хоть якесь право користування квартирою № 93 . Так як, він має право на користування саме квартирою № 347 .
Вважаю за необхідне звернути увагу суду, що за апеляційною скаргою ОСОБА_1 вже скасовано право власності на квартиру № 92 цього ж будинку визнане за ОСОБА_5 на цих же підставах.
Тобто, за одним і тим же фактом, використовуючи право користування надане рішенням суду ОСОБА_1 намагається позбавити і ОСОБА_2 права власності на мою квартиру № 93 , як це він вже зробив з ОСОБА_5 позбавивши його права власності на квартиру №92 .
Крім того, вважає, що ОСОБА_1 пропущені строки позовної давності для звернення до суду з даного приводу.
На підставі викладеного вважає, що позов ОСОБА_1 повністю суперечить вимогам діючого законодавства, є безпідставним та протиправним та задоволенню не підлягає.
Того ж дня, 28 вересня 2021 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Відзив обгрунтований таким.
ОСОБА_2 з 13.07.2018 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Продавцем та попереднім власником квартири № 93 був ОСОБА_3 , який набув право власності на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 01.11.2017 року, справа № 643/14938/16-ц.
Так, у червні місяці 2018 року з рекламних оголошень в мережі Інтернет щодо продажі квартири ОСОБА_2 дізнався про продаж квартири АДРЕСА_1 . Вартість квартири та її місце розташування його повністю влаштовували та він подзвонив за вказаним номером. Пізніше ознайомився з квартирою по фотокартках, які йому скинув власник - ОСОБА_3 , а потім вони домовилися про зустріч та огляд квартири. ОСОБА_3 повідомив, що тимчасово у квартирі мешкає жінка з дорослим сином - ОСОБА_6 . Під час огляду квартири, ОСОБА_2 особисто спілкувався з ОСОБА_6 , яка також підтвердила, що мешкає у квартирі № 93 тимчасово та просила надати їй час для пошуку іншого житла. Вони домовилися і з ОСОБА_6 і з ОСОБА_3 та на таких умовах він укладав угоду про купівлю-продаж квартири.
Про існування ще одного, нібито мешканця ОСОБА_1 . ОСОБА_2 нічого невідомо та на час огляду квартири при її покупки, ніяких речей ОСОБА_1 у квартирі не було. Про існування ОСОБА_1 йому не повідомляв ні власник квартири ОСОБА_3 ні мешканці кімнати ОСОБА_6 ні голова ОСББ «Олімп 39» ОСОБА_8 у якій він також наводив довідку про зареєстрованих у квартирі.
У зв'язку з тим, що квартира знаходилася у колишньому гуртожитку, ОСОБА_2 довго та ретельно вивчав документи щодо право власності ОСОБА_3 , спілкувався з сусідами та керівником ОСББ - ОСОБА_8 .
З'ясувавши усі подробиці та встановивши, що майже усі власники набували право власності на квартири через суд, так як іншого законного способу немає, вони уклали договір купівлі-продажу.
Про факт укладання договору купівді - продажу та зміни власника ОСОБА_6 , яка на той час зі згоди ОСОБА_3 залишалася на деякий час мешкати у кімнаті, була належним чином повідомлена. Ніяких заперечень щодо звільнення житлової площі, на яку у ОСОБА_6 не має жодних прав вона не висловлювала.
Але вже пізніше, на неодноразові вимоги щодо звільнення квартири, ОСОБА_6 вигадувала різні підстави, щоб цього не робити. Та він був вимушений звернутися до суду з позовом про виселення з житлового будинку ОСОБА_6 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено та виселено ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, (копія рішення додається).
У зв'язку з тим, що Шевченко добровільно відмовилася виконати рішення суду я звертався до ДВС для примусового виконання, (копія документів додається)
Так, при примусовому виконанні рішення суду жодної інформації щодо мешкання ОСОБА_1 у квартирі № 93 встановлено не було, у квартирі мешкала лише ОСОБА_11 з сином та співмешканцем. На даний час квартира № 93 звільнена від сторонніх мешканців та сторонніх осіб там не має.
Тому ОСОБА_2 не зрозуміло, чому ОСОБА_1 мешкаючи (відповідно до змісту цього позову) у квартирі № 347 намагається скасувати договір купівлі продажу на квартиру №93 .
У квартирі № 93 ОСОБА_1 на даний час не мешкає та з 2018 року не мешкав.
У 2019 році зі змісту його апеляційної скарги щодо визнання права власності за ОСОБА_3 я дізнався, що за ОСОБА_1 рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2009 року визнано право користування квартирою №347 та він наполягає, що це саме і є частина моєї квартири № 93 , яка колись складалася з кімнат 347 та 348 колишнього гуртожитку наданих Хандишину на підставі ордеру.
Задля позбавлення ОСОБА_1 права користування нібито кімнатою в моєї квартири № 93 , я звернувся до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстраційного обліку.
Однак, відповідно до Рішення Московського районного суду від 27.11.2019 року справа №643/18412/18 мені не вдалося довести, що ОСОБА_1 має хоть якесь право користування квартирою № 93 . Так як, він має право на користування квартирою № 347 . (копія рішення суду додається).
На підставі викладеного вважаю, що позивач ОСОБА_1 жодних правових підстав для звернення до суду щодо квартири АДРЕСА_1 не має та мати не може. Тому, що як він стверджує, він мешкає у квартирі № 347, а моя квартира № 93 та у неї ОСОБА_1 не мешкає.
Просить суд врахувати його пояснення наведені у відзиві та надані докази при розгляді справи та відмовити у задоволенні позовної заяви.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», змінено територіальну підсудність Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючою по справі визначено суддю Черняєву Т.М.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 27.01.2023 року прийнято до провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Призначено підготовче судове засідання.
Так, згідно ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 06 березня 2023 року, клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лютянської Ніни Семенівни про передачу справи на розгляд іншому суду задоволено. Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним передано на розгляд до Московського районного суду м. Харкова.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2023 року, головуючим у справі визначено суддю Олійника О.О.
24 квітня 2023 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву, призначено підготовче судове засідання.
18 липня 2023 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Прокопенко Ю.О. подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_4 , оскільки саме він є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21.04.2023 року.
Ухвалою суду від 31 липня 2023 року у задоволенні клопотання представника позивача про витребування у ОСОБА_2 копії договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та витребування у ОСОБА_3 правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог по справі на сторони позивача - Фонду Державного майна України. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог по справі на сторони позивача - Приватне акціонерне товариство «Трест «Південзахіденергобуд». Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог по справі на стороні відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
15 вересня 2023 року до суду надійшли пояснення Фонду державного майна України.
17 липня 2024 року ухвалою суду заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1558810463101, загальною площею 42,6 кв.м.
15 листопада 2024 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Прокопенко Ю.О. подано клопотання про виклик та допит свідків: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . В обґрунтування клопотання про виклик та допит свідків зазначила, що вказані особи можуть дати пояснення відносно обставин справи, від допиту яких, під час судового розгляду, представник відмовилась.
31 січня 2025 року ухвалою суду клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за подання заяви про збільшення позовних вимог задоволено. Прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог. Залучено ОСОБА_4 в якості співвідповідача у справі. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою суду від 03.04.2025 року було закрито підготовче судове засідання.
Законом України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів. Зокрема, змінено найменування Московського районного суду міста Харкова на Салтівський районний суд міста Харкова. Набрання чинності зазначеним Законом України відбулося 25 квітня 2025 року.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свою позовну заяву просив її задовольнити, надав відповідні пояснення суду та практику суду з регулювання подібних правовідносин.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Прокопенко Ю.О. заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала відповідні пояснення, заяву про застосування строків позовної давності та відповідну практику суду з регулювання подібних правовідносин.
Інші особи до суду не зявились, повідомлялись належним чином про дату та час судового засідання, будь-яких заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Суд дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що гуртожиток АДРЕСА_1 перебував на балансі ПрАТ «Трест» Південзахіденергобуд».
Рішенням загальних зборів акціонерів від 25 березня 1998 року прийняті зміни до статуту, у зв'язку з чим даний гуртожиток передано на баланс новоутвореного КП «ЖКГ «Південзахіденергобуд».
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області № 1278 від 19 грудня 2007 року будівлю АДРЕСА_1 виключено з числа гуртожитків та присвоєно статус житлового будинку, у зв'язку з чим його мешканцям дозволено закріпити за собою займану житлову площу та відкрити особові рахунки у встановленому законом порядку.
У результаті проведення реорганізації колишнього гуртожитку по АДРЕСА_1 у багатоквартирний будинок, кімната (квартира) № 347 стала квартирою № 93 .
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2009 року за ОСОБА_1 визнано право користування квартирою АДРЕСА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов'язано укласти з ОСОБА_1 договір найму на вищевказане житлове приміщення. Вказане судове рішення набрало законної сили та є чинним.
Рішенням Виконавчого комітету Московської районної в місті Харкові ради від 23 лютого 2010 року № 22/10 ОСОБА_1 визнано наймачем квартири АДРЕСА_2 зі складом сім'ї - одна особа.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року за ОСОБА_6 визнано право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_14 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 червня 2019 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову. В задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено.
Ці обставини встановлено у постанові Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 643/14938/16-ц, які є преюдиційними у цій справі, позаяк стосуються одних і тих самих обставин та між тими самими особами.
Такі ж самі обставини встановлені і в постанові Верховного суду від 19 травня 2021 року у цій же справі.
Вказані рішення набрали законної сили.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 не має та ніколи не мав ні ордеру на вселення до гуртожитку та не має жодного документу де б було зазначена, площа, яку нібито надано йому в користування, а також те, що ОСОБА_1 жодних правових підстав для звернення до суду щодо квартири АДРЕСА_1 не має та мати не може, оскільки він мешкає у квартирі № 347, а не у квартирі № 93 , суд не бере до уваги, позаяк вони спростовуються преюдиційними обставини встановленими у вищезгаданих рішеннях у справі № 643/14938/16-ц.
Крім того, суд не бере до уваги доводи відзиву ОСОБА_3 на позов ОСОБА_1 щодо надання його родині ордеру від 14.12.1999 про право на вселення до кімнат № 347 та № 348 загальною площею 29,8 кв. м у гуртожитку по АДРЕСА_1 сім'єю з чотирьох осіб, у якому зазначено і його, ОСОБА_3 , оскільки цей документ не доводить факт вселення та проживання відповідача у гуртожитку тривалий час на умовах найму, відсутність у нього власного житла та невикористання права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, що надає право на набуття жилого приміщення у власність на підставах, встановлених Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Матеріали справи не містять доказів набуття ОСОБА_3 права на приватизацію спірної квартири та дотримання ним встановленого порядку приватизації державного житлового фонду - звернення до органу приватизації із наданням необхідних документів відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 р. за № 109/17404, відмови цього органу у передачі квартири у власність позивача.
Постановою Полтавського апеляційного суду у справі № 643/14938/16-ц ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Вимог щодо визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 в установленому законом порядку не подавав та відповідних обставин суду не доводив.
Московський районний суд м. Харкова, ухвалюючи рішення про виправлення описки у резолютивній частині заочного рішення від 01.11.2017 фактично змінив зміст судового рішення, вказавши об'єктом права власності ОСОБА_3 іншу квартиру - № 93 , тоді як позовні вимоги та надані докази стосувались квартири АДРЕСА_3 , що суперечить вимогам статей 11, 219 ЦПК України у редакції на час винесення судового рішення, виходить за межі заявлених позовних вимог та встановлених обставин справи, тому ухвала суду першої інстанції від 14.12.2017 року також була скасована разом з основним рішенням суду та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСББ «Олімп-39» про визнання права власності за безпідставністю.
Вказані факти також є преюдиційними та встановлені у постанові Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 643/14938/16-ц, а тому доводенню в цій справі не підлягають.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_3 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 без достатніх на те правових підстав, а отже не мав права її відчужувати й іншому відповідачу - ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 не мав права її відчужувати ОСОБА_4 .
Квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння та користування позивача ОСОБА_1 незаконно, а тому підлягає поверненню ОСОБА_1 шляхом витребування від кінцевого набувача власника квартири - відповідача по справі ОСОБА_4 .
З цих же підстав, суд не бере до уваги і доводи ОСОБА_2 , викладені ним у відзиві на позов про те, що позивач ОСОБА_1 жодних правових підстав для звернення до суду щодо квартири АДРЕСА_1 не має та мати не може. Тому, що як він стверджує, він мешкає у квартирі № 347, а у квартирі № 93 ОСОБА_1 не мешкає.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).
За таких обставин, суд дійшов висновку про витребування квартири АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .
Що стосується вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , укладений 13.07.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем I.О., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 3687 та договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , укладений 21.04.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Задорожною Н.В., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог, позаяк це неналежний спосіб захисту у даному випадку, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Оскільки судом задоволена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання недійсним договір купівлі-продажу за якими ця квартира переходила від одного власника до іншого є неефективними. Для такого витребування, оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Що стосується вимог про виселення ОСОБА_4 та вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру то суд зазначає наступне.
У частині третій статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов?язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2009 року у справі № 2-7294/09 за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_2 , зобов'язавши ІНФОРМАЦІЯ_1 укласти з ним договір найму на вищевказане житлове приміщення. Рішення набрало законної сили.
Відповідно до матеріалів справи, зокрема довідок, які містяться на (а.с. 12, 13 том 1, а.с. 99, 117-119, том 2) вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 .
Як вже встановлено судом, квартира 347 є квартирою 93 , відомості про яку внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
Рішенням у цій справі витребувано на користь ОСОБА_1 цю спірну квартиру від ОСОБА_4
ОСОБА_4 за цією адресою не зареєстрований. Відповідно до матеріалів справи зареєстрований за адресою: АДРЕСА_15 .
Доказів того, що ОСОБА_4 проживає у вищезгаданій квартирі, або будь-яким іншим чином буде чинити перешкоди у відновленому судом праві володіння та користуванні своїм майном позивачу ОСОБА_1 , суду не надано.
Позаяк судом поновлено право володіння ОСОБА_1 на спірну квартиру, шляхом її витребування із чужого незаконного володіння, а доказів того, що ОСОБА_4 досі мешкає у квартирі позивача суду не надано, суд вважає, що позовні вимоги про вселення позивача та виселення відповідача ОСОБА_4 зі спірної квартири є недоведеними та передчасними.
Водночас суд роз'яснює позивачу, у разі порушення його права на користування вказаною квартирою, то він не буде позбавлений права на звернення до суду із вимогами про вселення у свою квартиру або виселення сторонніх осіб із неї.
Судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. суд вирішив стягнути з ОСОБА_4 на користь держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. 264-265 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь Держави судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1 211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_16
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_17
Відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_15 .
Третя особа: Фонду Державного майна України - код ЄДРПОУ - 00032945, адреса: 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9. (e-mail: info@spfu.gov.ua)
Третя особа: ПАТ «Трест «Південзахіденергобуд» Ел.пошта: trest.pzeb@gmail.com адреса: 62371, Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Подвірки, вул. Набережна, 1
Повний текст судового рішення складений 12.09.2025 року.
Суддя - О.О. Олійник