Справа № 630/860/25
Провадження № 2/630/377/25
12 вересня 2025 року м. Люботин
Люботинський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Сухорукова І.М.,
за участю секретаря Фоменко Ю.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айконс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду системою «електронний суд» із даним позовом, в якому вказав, що відповідач в електронній формі 01.09.2020 уклав кредитний договір з ТОВ «Лінеура Україна». У подальшому, ТОВ «Лінеура Україна» за договором факторингу від 28.04.2021 відступило право вимоги до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп». У подальшому ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» 28.04.2021 відступило право вимоги до відповідача до ТОВ «ФК Айконс» на підставі договору факторингу від 01.09.2020. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 8200,00 грн.
Ухвалою суду від 04.08.2025 р. було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 04.08.2025 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано з АТ КБ «ПриватБанк» відомості щодо належності банківської картки відповідачу та отримання ним кредитних коштів.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позовнійзаяві зазначив про розгляд справи за його відсутності, а також представником позивача подано заяву про те, що він не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Також, 11.09.2025 представник позивача подав до суду заяву про розподіл судових витрат та просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу 10500,00 грн.
Відповідач не з'явився, причину неявки суду не повідомив, відзиву на позов, заперечень або клопотань до суду не надавав. Конверт із ухвалою суду про відкриття провадження та судовою повісткою, що направлявся за місцем реєстрації відповідача, повернувся до суду із поштовою відміткою «адресат відсутній».
Таким чином, враховуючи згоду представника позивача, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі.
01.09.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1013958, який підписано сторонами у електронному вигляді. Додатком №1 до даного кредитного договору є графік платежів. Розділом 1 договору погоджено наступні умови. За п.1.2 сума кредиту складає 2500,00 грн, строк видачі кредиту за пунктом 1.3 погоджено на 30 днів. Процентна ставка за пунктами 1.4.1 та 1.4.2 становить 1,90% в день. Пунктом 2.1. визначено, що кредит надається у безготівковій формі на платіжну карту НОМЕР_1 .
Згідно до відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу про витребування доказів, на ім'я ОСОБА_1 банком було емітовано картку НОМЕР_2 , на яку 01.09.2020 було зараховано 2500,00 грн.
ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» та ТОВ «Лінеура Україна» 28 квітня 2021 року уклали договір факторингу №1-28/04/2021, за яким ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами. У тому числі, як вбачається з витягу з реєстру боржників, і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1013958 на загальну заборгованість 8200 грн, що складається з 2500,00 грн суми основної заборгованості та 1425,00 грн заборгованості за відсотками та 4275,00 грн простроченої заборгованості за відсотками.
ТОВ «ФК Айконс» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» 28 квітня 2021 року уклали договір відступлення прав вимоги №1-28/04/2021, за яким ТОВ «ФК Айконс» набуло право вимоги за кредитними договорами. У тому числі, як вбачається з витягу з реєстру боржників, і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1013958 на загальну заборгованість 8200 грн, що складається з 2500,00 грн суми основної заборгованості та 1425,00 грн заборгованості за відсотками та 4275,00 грн простроченої заборгованості за відсотками.
За розрахунком позивача, станом на 21.03.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 8200 грн, яка складається з 2500,00 грн суми основної заборгованості та 1425,00 грн заборгованості за відсотками та 4275,00 грн простроченої заборгованості за відсотками.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
З огляду на викладене, на підставі укладеного сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно до частини 1 статті 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як встановлено, відповідач за допомогою електронного підпису підписав у електронному вигляді із ТОВ «Лінеура Україна» кредитний договір. Між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
У подальшому, згідно відомостей АТ КБ «ПриватБанк», відповідач отримав на свій картковий рахунок кредитні кошти у розмірі 2500,00 грн. у день укладення кредитного договору.
Згідно розрахунку заборгованості, кредитні кошти повернуті не були, і у відповідача виник борг.
У подальшому, від кредитора до ТОВ «ФК Сіті Фінанс» перейшло право вимоги до боржника за договором факторингу, а позивач отримав право вимоги до боржника від ТОВ «ФК Сіті Фінанс» на підстав договору про відступлення права вимоги.
Що стосується розміру нарахованих позивачем відсотків, суд зазначає наступне.
Разом із цим, суд вважає, що розмір заборгованості обґрунтований не у повному обсязі у зв'язку із наступним.
Позивачем у позові вказано розмір заборгованості ОСОБА_1 за відсотками у 1425,00 грн, та простроченими процентами 4275,00 грн.
Відсотки за кредитним договором встановлені у пункті 1.4 у 1,95 на день, і за період кредитування 30 днів вони становлять 1425,00 грн.
За змістом ст. 1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
Таким чином, вбачається, що відсотки за користування наданим кредитом продовжували нараховуватись поза межами строку кредитування у 30 днів і нараховані у розмірі 4275,00 грн.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.
За змістом пункту 7.4. кредитного договору, сторони погодили штрафні санкції за прострочення повернення кредиту.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
В даному випадку з поданих до суду матеріалів вбачається, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов'язання відповідно до правил ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.
Позивачем ставляться вимоги про стягнення саме тіла кредиту та процентів.
Розрахунку заборгованості в порядку ч. 2ст. 625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв.
У зв'язку із цим, до спірних правовідносин слід застосувати вищевказані правові висновки касаційного суду щодо обмеження нарахування процентів за користування кредитом строком дії договору.
За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.
Як було зазначено вище, для захисту прав позичальника у розділі 7 договору біло обумовлено фінансову відповідальність боржника у вигляді пені за порушення його умов.
Отже, позивач ототожнює відсотки за користування кредитними коштами та відсотки, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання зобов'язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.
За таких умов, правомірним є нарахування відсотків за передбачений договором 30 денний строк кредитування в порядку підпункту 1.3 договору які становлять 1425,00 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню 2500,00 грн суми кредиту та 1425,00 грн нарахованих відсотків за 30 днів, що складає період кредитування, що разом становить 3925,00 грн.
За наведених обставин, наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному розмірі 3925,00 грн.
Що стосується витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач уклав із адвокатом Пархомчуком С.В. договір про надання правової допомоги від 16.06.2025р. Також, 22.08.2025 позивач та адвокат Пархомчук С.В. підписали акт про отримання правової допомоги щодо боржника ОСОБА_1 із загальною сумою гонорару у 10500 грн та вказівкою на те, що витрати часу склали 5 годин.
Відповідно до положень частини 3 ст. 141 ЦПК України: при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд враховує, що ціною позову в даному випадку є кредит у розмірі 2500,00 грн. Отже, з цього слідує висновок про те, що дана справа не відноситься до категорії складних справ і складання позовів та клопотань у своїй більшості є подібними, оскільки не потребують проведення додаткових розрахунків. У звіті про надання правової допомоги зазначено, що робота з цією позовною заявою потребувала 5 годин часу, що вочевидь не є пропорційним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.
За таких обставин, суд вважає, що відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, обгрунтованою та пропорційною сумою витрат на правову допомогу, яка була надана у даній справі є 2000 грн.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв'язку зі зверненням з позовом до суду у наступних розмірах.
Сума задоволених вимог 3925,00 грн складає 47,87 % від 8200,00 грн заявлених вимог. Судовий збір позивачем було сплачено у розмірі 2422,40 грн.
Тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 47,87 % сплаченого судового збору тобто 1159,60 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1,3, 207, 509, 526, 549, 551, 625, 526, 626, 628, 633, 634, 639, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст., 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айконс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» (місцезнаходження 01042, Україна, місто Київ, вулиця Саперне Поле, будинок, 12, офіс 1008, код ЄДРПОУ 44334170) заборгованість за Кредитним договором № 1013958 від 01.09.2020 року, в сумі 3925 (три тисячі дев'ятсот двадцять п'ять) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» (місцезнаходження 01042, Україна, місто Київ, вулиця Саперне Поле, будинок, 12, офіс 1008, код ЄДРПОУ 44334170) понесені судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 1159(одна тисяча сто п'ятдесят дев'яіть) грн 60 коп., а також витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС», місцезнаходження 01042, Україна, місто Київ, вулиця Саперне Поле, будинок, 12, офіс 1008, код ЄДРПОУ 44334170;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 виданий 6325 08.11.2017 р.. Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 Адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя І.М. Сухоруков