Справа № 560/16280/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
15 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати/перерахувати та виплатити йому за період з 01.05.2022 по 03.09.2024 грошове забезпечення, включаючи щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати перерахувати та виплатити компенсацію при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024, виходячи із розмірів місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 28.01.20525 позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.05.2022 по 19.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 основних та усіх належних йому додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.05.2022 по 19.05.2023, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законами України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024, виходячи із розмірів грошового забезпечення, перерахованого із урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату (з урахуванням раніше виплачених сум). У задоволенні решти вимог позову - відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В додаткових пояснення зазначає, що п. 2 Постанови КМУ №481 суперечить актам вищої юридичної сили, звужує права військовослужбовців та визнаний Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 протиправним та нечинним, вимоги з перерахунку грошового забезпечення позивача у період після 20 травня 2023 року підлягають задоволенню у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Також, п. 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023 №481 підтверджений факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі - "1762,00 грн".
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначені апеляційні скарги розглядаються в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України. Наказом командира військової частини від 03.09.2024 №256 позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення з 03.09.2024. Зі змісту наказу встановлено, що ОСОБА_1 вирішено виплатити грошову допомогу в розмірі 4%, грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2022, грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023, грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024, грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2023, 2024; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 не виплачена, грошова допомога для оздоровлення за 2024 виплачена. Із наданих відповідачем відомостей про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача вбачається, що у період з травня 2022 по вересень 2024 позивач отримав допомогу на оздоровлення за 2022, соціально-побутову допомогу за 2022, допомогу на оздоровлення за 2023, допомогу на оздоровлення за 2024, одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку.
Для розрахунку/ встановлення посадового окладу позивача та окладу за військовим званням, розмір яких враховувався при обчисленні грошового забезпечення, відповідачем застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018, чого останній не спростовує.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, та зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже, на момент набрання чинності постановою № 704 пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Це означає, що станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу як розрахункова величина використовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється те, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Водночас, Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
В свою чергу, Закони України про Державний бюджет України на 2022, 2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2018, на 2022, 2023 роки не містять.
Отже, з огляду на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Оскільки з 01.05.2022 по 19.05.2023 в якості розрахункової величини для визначення розмірів складових грошового забезпечення позивача та обчислення інших належних йому виплат відповідач використовував прожитковий мінімум, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до зменшення розмірів грошового забезпечення, суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав здійснити відповідні перерахунки грошового забезпечення позивача, у тому числі належних йому інших додаткових видів грошового забезпечення.
Водночас, судом першої інстанції враховано, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Пунктом 1 Постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Викладення пункту 4 Постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01.01.2023, 01.01.2024.
Колегія суддів враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 залишено без змін.
Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Частинами 1, 2, 6 статті 57 Закону України «Про правотворчу діяльність» встановлено, що дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності. Дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.
Дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності, якщо інше не передбачено законом, і закінчується моментом припинення його дії.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025.
За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги позивача в оскаржуваній частині (за період з 20.05.2023 по 03.09.2024) відсутні, оскільки в цей період Постанова № 481 була чинною.
Разом з тим, судом першої інстанції надано належну правову оцінку щодо перерахунків та виплати компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024 виходячи із розмірів місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», суд враховує таке.
При цьому, з витягу з роздавальних відомостей про виплату грошового забезпечення та інших видів виплат, складених щодо ОСОБА_1 , встановлено, що одноразова допомога при звільненні позивачу виплачена в розмірі 25445,70 грн., що не є меншим ніж 50% місячного грошового забезпечення (без урахування сум додаткової винагороди) за 2 повних календарних роки служби (період 01.05.2022 - 01.05.2024). Також, зі змісту витягу з роздавальних відомостей про виплату грошового забезпечення, вказана сума 25445,70 грн. зазначена в складі коштів, які були перераховані на карту військовослужбовця. Доказів неправильності вказаного розрахунку позивачем не надано, розмір грошової допомоги при звільненні належними доказами не спростований.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строків звернення до суду, колегія суддів вважає помилковими враховуючи наступне.
Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 1-2 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Поряд з цим, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції на момент подання адміністративного позову) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
При цьому, наказ командира військової частини від 03.09.2024 №256 яким виключено зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення позивача з 03.09.2024, не містить конкретних сум про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення.
Враховуючи викладені вище обставини відсутності інформації щодо повідомлення позивача про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, ненадання відповідачем відповідних доказів в обґрунтовування доводів апеляційної скарги стосовно дотримання строків звернення до суду, колегія суддів не знаходить підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків пропущення строків звернення до суду, встановлених ст. 233 КЗпП України, оскільки відповідачем в межах ст.77 КАС України не доведено протилежного.
Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянтів з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.