Справа № 120/12512/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
15 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Немирівської міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Немирівської міської ради Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області звернувся до суду з позовом до Немирівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року позов задоволено.
Суд визнав протиправною бездіяльність Немирівської міської ради щодо не забезпечення встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя", в межах території Немирівської територіальної громади, в натурі (на місцевості) та зобов'язав Немирівську міську раду забезпечити встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя", в межах території Немирівської територіальної громади, в натурі (на місцевості).
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Рішенням 16 сесії 6 скликання Вінницької обласної ради від 20.06.2013 за № 548 оголошено об'єктом природно-заповідного фонду місцевого значення регіональний ландшафтний парк «Немирівське Побужжя» (далі-РЛП «Немирівське Побужжя»), загальною площею 5678,0 га, на території Вишковецької, Вовчоцької, Воробіївської, Грабовецької, Коржівської, Кудлаївської, Марксівської, Муховецької, Никифоровецької, Новообиходівської, Райгородської, Семенської, Сокілецької, Стрільчинецької, Чуківської сільських, Брацлавської селищної рад Немирівського району, без вилучення із користування.
В подальшому, територія регіонального ландшафтного парку «Немирівське Побужжя» передана під охорону вищевказаним сільським і селищним радам, на території яких він розташований, з оформленням відповідних охоронних зобов'язань.
Так, Стрільчинецька сільська рада відповідно до охоронного зобов'язання, зареєстрованого в Департаменті екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації 31.03.2017 за № 20/17, надала зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Немирівське Побужжя», площею 134,7175 га, у межах території Стрільчинецької сільської ради.
Чуківська сільська рада відповідно до охоронного зобов'язання, зареєстрованого в Департаменті екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації 31.03.2017 за № 19/17, надала зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Немирівське Побужжя», площею 295,3824 га, у межах території Чуківської сільської ради.
Сокілецька сільська рада відповідно до охоронного зобов'язання, зареєстрованого в Департаменті екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації 31.03.2017 за № 21/17, надала зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Немирівське Побужжя», площею 365,7832 га, у межах території Сокілецької сільської ради.
Никифорецька сільська рада відповідно до охоронного зобов'язання, зареєстрованого в Департаменті екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації 31.03.2017 за № 25/17, надала зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Немирівське Побужжя», площею 126,62 га, у межах території Никифоровецької сільської ради.
Муховецька сільська рада відповідно до охоронного зобов'язання, зареєстрованого в Департаменті екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації 31.03.2017 за № 26/17, надала зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Немирівське Побужжя», площею 173,8398 га, у межах території Муховецької сільської ради.
Кудлаївська сільська рада відповідно до охоронного зобов'язання, зареєстрованого в Департаменті екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації 31.03.2017 за № 28/17, надала зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Немирівське Побужжя», площею 1665, 3277 га, у межах території Кудлаївської сільської ради.
Воробіївська сільська рада відповідно до охоронного зобов'язання, зареєстрованого в Департаменті екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації 31.03.2017 за № 31/17, надала зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Немирівське Побужжя», площею 225,6316 га, у межах території Воробіївська сільської ради.
Відповідно до п.1.5 Положення про РЛП «Немирівське Побужжя», затвердженого наказом Департаменту екології природних ресурсів облдержадміністрації 59 ОД від 13.06.2017, регіональний ландшафтний парк «Немирівське Побужжя» входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області" визначено, що Воробіївська, Кудлаївська, Муховецька, Никифоровецька, Сокілецька, Стрільчинецька, Чуківська сільські ради входять до складу Немирівської територіальної громади з адміністративним центром м.Немирів.
Згідно з пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень, зокрема, у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної і громади (далі розформовані територіальні громади).
Таким чином, з дня набуття повноважень Немирівською міською радою фактично припинено повноваження Воробіївської, Кудлаївської, Муховецької Никифоровецької, Сокілецької, Стрільчинецької, Чуківської сільських рад як представників територіальних громад.
При цьому, відповідно до підпункту 4 пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади.
Відтак, у спірних правовідносинах Немирівська міська рада вважається правонаступником Воробіївської, Кудлаївської, Муховецької Никифоровецької, Сокілецької, Стрільчинецької, Чуківської сільських рад, в тому числі її обов'язків.
З метою вивчення стану дотримання вимог природоохоронного та земельного законодавства на території Немирівської ОТГ, прокуратура листом від 15.08.2024 за № 54-3280вих-24 вих-23 звернулась до Вінницької обласної державної адміністрації, в якому просила надати інформацію про те, чи надходив на погодження проект землеустрою щодо встановлення меж ландшафтного парку "Немирівське Побужжя".
За наслідком розгляду поданого листа, управління розвитку територій та інфраструктури листом від 26.08.2024 р. за вих. №08-20/2788 вказано, що відповідний проект не надходив.
Також ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області листом від 29.08.2024 р. повідомило Немирівську окружну прокуратуру, що документації щодо встановлення меж ландшафтного парку "Немирівське Побужжя" не виявлено та відомості щодо заказника не вносились до ДЗК.
Крім того, керівник Немирівської окружної прокуратури звернувся до Немирівської міської ради з листом від 28.08.2024 р. за № 54-3429 вих-24, в якому просив надати інформацію чи забезпечувалось проведення робіт з винесення в натурі меж ландшафтного парку "Немирівське Побужжя».
За наслідком розгляду цього листа, позивач листом від 03.09.2024 р. за вих.№03-34-2210 повідомив про непроведення робіт з винесення в натурі меж ландшафтного парку "Немирівське Побужжя", оскільки парк не перебуває у віданні КУ «Центр природоохоронної роботи та сприяння розвитку туризму".
Немирівською окружною прокуратурою направлено лист № 54-3533 вих-24 від 04.09.2024 р. до Державної екологічної інспекції у Вінницькій області щодо надання інформації про те, чи має намір інспекція звертатись із позовом до Немирівської міської ради щодо незабезпечення винесення в натурі меж ландшафтного парку "Немирівське Побужжя".
Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області листом від 10.09.2024 № 5334-24 повідомлено, що рада виконала припис щодо встановлення меж в натурі. Відтак, інспекція не планує звертатись із позовом до Немирівської міської ради щодо незабезпечення винесення в натурі меж ландшафтного парку "Немирівське Побужжя".
Вказані обставини слугували підставою для звернення Керівника Немирівської окружної прокуратури до суду з даним позовом.
За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.
Відтак, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до вимог частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частинами 3, 4 та 5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
З матеріалів справи встановлено, що на підставі положень ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 КАС України прокурор звернувся із листом № 54-3533 вих-24 від 04.09.2024 р. до Державної екологічної інспекції у Вінницькій області для з'ясування питання стосовно намірів останньої звертатись із позовом до Немирівської міської ради щодо незабезпечення винесення в натурі меж ландшафтного парку "Немирівське Побужжя", на що інспекцією повідомлено про відсутність вказаних намірів.
В даному випадку, слід звернути увагу, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу
Таким чином, при зверненні з позовом прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому, суд першої інстанції доцільно також врахував і те, що бездіяльність компетентного органу не обов'язково повинна носити умисний характер, достатньо самого факту наявності бездіяльності, яка може також виявлятися у пасивній поведінці, неможливості реалізувати відповідні повноваження з незалежних від органу причин, тощо.
Таким чином, судова колегія доходить до переконання, що суд першої інстанції вірно виснував про правомірність та підставність звернення прокурора до суду з даним позовом для забезпечення представництва в суді законних інтересів держави, захист яких не здійснює уповноважений орган державної влади Державна екологічна інспекція у Вінницькій області.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною першою статті 4 Закону України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі Закон № 1264-ХІІ) передбачено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1264-ХІІ державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Пунктом "і" частини першої статті 19 Закону № 1264-ХІІ передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції приймають рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Згідно з частиною другою статті 61 Закону № 1264-ХІІ до складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.
Частинами другою, третьою статті 2 ЗК України (далі ЗК України) суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Згідно з пунктом "в" частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Пунктами "д", "к" частини 1 статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Стаття 43 ЗК України визначає, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 ЗК України).
Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частини сьомої статті 79-1 ЗК України винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Частиною восьмою статті 79 ЗК України передбачено, що у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України № 2456-ХІІ від 16.06.1992"Про природно-заповідний фонд України" (далі Закон № 2456-ХІІ) межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Частиною третьою статті 26 Закону № 2456-ХІІ передбачено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Відповідно до частини третьої статті 60 Закону № 2456-ХІІ органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.
Згідно із статтею 1 Закону України № 858-IV від 22.05.2003 "Про землеустрій" (далі Закон № 858-IV) під проектом землеустрою розуміють сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Статтею 2 цього ж Закону передбачено, що землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
Відповідно до статті 19 Закону № 858-IV до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.
Згідно зі статтею 20 Закону № 858-IV землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).
Статтею 22 цього ж Закону передбачено, що підставою для здійснення землеустрою є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Згідно із статтею 25 Закону № 858-IV одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Статтею 47 Закону № 858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються з метою, зокрема: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зауважив, що природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов'язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.
Наведене убезпечує від використання землі на території природно-заповідного фонду (в тому числі заказника) не за цільовим призначенням та запобігає її протиправному привласненню.
Як встановлено з матеріалів справи, обгрунтовуючи власну позицію, відповідач, апелянт у справі, заперечує наявність у нього обов'язку щодо вчинення дії для забезпечення проведення робіт із організації і винесення меж територій об'єкта природно-заповідного фонду, винесення їх в натурі (на місцевості) та внесення інформації про межі об'єкта до Державного земельного кадастру, адже парк перебуває у віданні КУ «Центр природоохоронної роботи та сприяння розвитку туризму».
Надаючи оцінку вказаному, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно таких доводів, оскільки п. 1.7 Положення РЛП «Немирівське Побужжя» дійсно визначає, що управління парком здійснює, КУ «Центр природоохоронної роботи та сприяння розвитку туризму», однак таке (управління) не визначає, що дана установа є землекористувачем (землевласником) землі, на якій перебуває ландшафтний парк.
При цьому, судова колегія враховує, що судом першої інстанції витребовувались додаткові докази у КУ «Центр природоохоронної роботи та сприяння розвитку туризму», зокрема, Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об'єктів РЛП "Немирівське Побужжя", однак, такі суду не надавались.
При вирішенні даного спору, суд першої інстанції врахував, той факт, що Воробіївською, Кудлаївською, Муховецькою Никифоровецькою, Сокілецькою, Стрільчинецькою, Чуківською сільськими радами видано охоронні зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Немирівське Побужжя», однак, як було встановлено вище, правонаступником, в тому числі обов'язків цих рад, є Немирівська міська рада.
До того ж, матеріали справи не містять доказів наявності у КУ «Центр природоохоронної роботи та сприяння розвитку туризму» статусу землекористувача (землевласника) земельної ділянки, на якій перебуває парк.
Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме на відповідача покладено обов'язок здійснювати охорону РЛП «Немирівське Побужжя» в межах території Немирівської ОТГ, відповідно, й встановлення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя", в межах території Немирівської територіальної громади в натурі (на місцевості).
За таких обставин, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не вжиття заходів з організації проведення робіт з винесення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя", закріплення їх в натурі (на місцевості).
Також, суд апеляційної інстанції погоджується з обраним судом першої інстанції способом усунення відповідачем виявленого порушення норм чинного законодавства шляхом зобов'язання останнього забезпечити вжиття заходів з організації проведення робіт з винесення меж регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя".
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Немирівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.