15 вересня 2025 року справа № 580/7950/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення у формі повідомлення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.06.2025 року № 1/620 щодо відмови у наданні відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації, який має батька з інвалідністю II групи;
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі частини 1 пункту 13 статті 23 Закону України “Про мобілізаційна підготовку та мобілізацію», як особі, який має батька з інвалідністю II групи.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що батько позивача як особа з інвалідністю ІІ групи обрав його для здійснення догляду, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою, оскільки з іншим молодшим сином ОСОБА_2 відносин більше 4 років не підтримує, а тому позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою від 17 липня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що позивач звернувся до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» із переліком документів.
Повідомленням № 1/620 від 13.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача про прийняте Комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період рішення, що оформлене протоколом від 13.06.2025 № 18, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причини відмови: батько інвалід ІІ групи - наявні інші невійськовозобов'язані, які відповідно до Закону повинні його утримувати (п. 13 ч. 1 ст. 23).
Рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач вважає протиправним, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 № 560 (далі - Порядок № 560).
Відповідно до пп. 57-58 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно п. 60 Порядку № 560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Аналіз зазначеної норми вказує, що право військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації пов'язане із умовою відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати.
Суд встановив, що батько позивача ( ОСОБА_3 ) має повнолітнього сина (брат позивача) - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до ч.1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (ч. 1 ст. 203 СК України).
Таким чином, батько позивача ( ОСОБА_3 ), крім позивача, має ще повнолітнього сина, який відповідно до закону зобов'язаний його утримувати.
За таких обставин суд констатує відсутність підстав визначених п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Покликання представника позивача на те, що ОСОБА_4 (брат позивача) є студентом і проживає у Польщі, суд вважає необґрунтованими у контексті обставини, що унеможливлює здійснення ним догляду за батьком, а також його утримання, оскільки Закон № 3543-XII містить вичерпний перелік таких обставин (якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
Суд також відхиляє покликання представника позивача про на те, що батько позивача ( ОСОБА_3 ) обрав саме позивача для свого утримання та догляду, оскільки позивач не надав до суду доказів того, що ОСОБА_4 (брат позивача) є військовозобов'язаним. Суд зазначає, що п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII передбачає право особи з інвалідністю вибору виключно із числа військовозобов'язаних (у разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб).
Підсумовуючи викладене, суд не встановив у спірному рішенні відповідача ознак протиправності, що викликали б необхідність його скасування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 );
2) відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 15.09.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК