Справа № 826/18997/14
іменем України
15 вересня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Кооперативна автостоянка "Глибочицька" до Київської міської ради , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Геокон" про визнання недійсним пункту рішення,
відповідно до ухвали від 18.03.2025 Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв до провадження справу в якій провадження відкрив Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 08.12.2014 за позовом в якому ОСОБА_1 просить: "Визнати протиправним дії Київської міської ради по прийняттю рішення від 10.07.2003 №638/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" в частині пункту 26 цього рішення та визнати недійсним пункт 26 вищевказаного рішення Київської міської ради від 10.07.2003 №638/798." (арк. спр. 4-6, т.1, 123, т.2).
У позові ОСОБА_1 пояснив, що 06.09.2014 отримав лист Кооперативної автостоянки "Глибочицька" за №9 від 01.09.2014 з якого дізнався, що п.26 рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638/798 затверджено проект відведення земельних ділянок ТОВ "Геокон" для будівництва та обслуговування офісних приміщень та гаражів у Глибочинському проїзді, 2 Шевченківського району м. Києва, згідно з яким земельна ділянка №16, площею 20 м. кв. по вул. Глибочицькій, 10, яка передана у користування позивачу у користування рішенням виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів від 22.11.1982 №1771/А, передана в оренду ТОВ "Геокон" за іншою адресою Глибочицькому проїзді, 2. Позивач є членом Кооперативна автостоянка "Глибочицька" та землекористувачем земельної ділянки №16 по вул. Глибочицька, 10 м. Києва, тому вважає, що рішення Київської міської ради від 10.07.2003 №638/798 порушує його права, законодавство та Конституцію України.
Третя особа - Кооперативна автостоянка "Глибочицька" у поясненні, яке надано суду 16.12.2014, вважає позов обгрунтованим і погоджується з позовними вимогами, які підлягають задоволенню. Пояснила, що відповідач декілька років блокує належне оформлення права користування земельною ділянкою по вул. Глибочицька, 10 автостоянкою. Не оформлення права користування земельною ділянкою не є підставою для передачі частини земельної ділянки по вул. Глибочицька, 10 ТОВ "Геокон" на підставі спірного рішення, присвоївши земельній ділянці іншу адресу: Глибочицький проїзд, 2 (арк. спр.35-38, т.1).
Відповідно до заперечення третьої особи - ТОВ "Геокон" від 30.03.2015 просить відмовити у задоволенні позову. Пояснила, що проект відведення був погоджений ТОВ "Геокон" в установленому законом порядку, всі висновки позитивні та встановлюють певні умови та обмеження використання земельної ділянки, тому товариство на законних підставах користується земельною ділянкою. Вважає, що позивач не надав належних доказів щодо протиправності оскаржуваного рішення. У судах різних інстанцій перебувають 6-ть проваджень за участю позивача, Кооперативної автостоянки "Глибочицька", ТОВ "Геокон", Київської міської ради в яких немає жодних документів на підтвердження законності користування чи власності на земельну ділянку де розміщені гаражі, так як їх не існує (арк. спр.11-13, т.2).
Згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2014 про залишення позову без розгляду з підстави пропущення стоку звернення до суду та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (арк. спр.233-236, т.1).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2015 зупинено провадження у справі до часу набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/16118/14 (арк. спр.114-115, т.2).
Згідно з ухвалою від 15.09.2025 суд поновив провадження у справі.
На виконання ухвали від 18.03.2025 учасники не надали додаткових пояснень, тому суд вирішує справу на підставі наявних матеріалів у письмовому провадженні.
Встановивши обставини (факти), якими учасники пояснюють вимоги та заперечення, оцінивши надані ними докази, враховуючи норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд робить такі висновки, враховуючи наступне.
Матеріалами справи підтверджено, і це оспорюють сторони, що позивач є членом Кооперативної автостоянки "Глибочицька" за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька,10, тому це не потребує доказуванню в силу вимог ч.1 ст.78 КАС України.
Відповідно до п. 3 копії рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва від 22.11.1982 №1771/А вирішено: "На земельній ділянці по вул. Глибочицькій, 10, створити тимчасову відкриту кооперативну автостоянку, а п.4 цього рішення констатовано: У разі потреби для капітального будівництва означені земельні ділянки мають бути звільнені у місячний строк без компенсування затрат на благоустрій." (арк. спр.12, т.1).
Отже, органом місцевого самоврядування створено тимчасову відкриту кооперативну автостоянку на земельній ділянці по вул. Глибочицькій, 10 м. Києва.
Згідно з витягом із рішення Київської міської ради 4 сесії 24 скликання від 10.07.2003 №638/798 вирішено, зокрема: "26. Затвердити проект відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "ГЕОКОН" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних приміщень та гаражів у Глибочицькому проїзді, 2 у Шевченківському районі м. Києва. Передати товариству з обмеженою відповідальністю "ГЕОКОН", за умови виконання п.26.1 цього рішення, земельні ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних приміщень та гаражів у Глибочицькому проїзді, 2 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови загальною площею 0,48 га ..." (арк. спр.9, т.1).
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Аналогічну норму було передбачено у частині першій статті 6 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.
ОСОБА_1 04.12.2014 звернувся до суду, як член Кооперативної автостоянки "Глибочицька", якій (автостоянці) у 1982 році було передано земельну ділянку у тимчасове користування. Відтак, рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "ГЕОКОН" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних приміщень та гаражів у Глибочицькому проїзді, 2 стосуються саме Кооперативної автостоянки "Глибочицька", яка фактично має законний інтерес до спірного рішення.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, законний інтерес щодо земельної ділянки та рішення органу місцевого самоврядування щодо цієї земельної ділянки фактично має Кооперативна автостоянка "Глибочицька" (третя особа у цій справі) та ТОВ "ГЕОКОН" (третя особа у цій справі), а не громадянин ОСОБА_1 , який є тільки членом кооперативної автостоянки. Відтак, позивач не має законного інтересу щодо спірного рішення та не є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Щодо статусу позивача як «потерпілого», суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.
Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.
Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов'язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011).
Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).
Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).
Європейський суд з прав людини визнав, що для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).
Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти, які стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
Наведені ОСОБА_1 обгрунтування позову та надані матеріали (докази) стосуються порушення спірним рішенням прав Кооперативної автостоянки "Глибочицька" членом якої він є, і вони не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваним рішенням на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Тобто, потрібно враховувати, що індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. Обґрунтованих доказів того, що оскаржуваним пунктом рішення спричинено суттєвого негативного впливу саме на позивача і він зазнав реальної шкоди ним не наведено.
Вищим адміністративним судом України вирішений спір іншого члена Кооперативної автостоянки "Глибочицька" ОСОБА_2 про визнання протиправним дій Київської міської ради по прийняттю рішення від 10.07.2003 №638/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" в частині пункту 26 цього рішення. Ухвалою від 14.07.2016 у справі №826/3643/15 (провадження к/800/24992/15) скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року. і провадження у справі закрито. Також, роз'яснено позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У цій справі касаційний суд ствердив: " Прийняте міською радою спірне рішення (як суб'єктом владних повноважень) є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта (актів) не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку, укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.
Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування (місцевого органу виконавчої влади) щодо передачі у власність чи оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування (місцевого органу виконавчої влади) вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Таким чином, у разі прийняття органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди тощо), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в своїх численних рішеннях, зокрема, у справах № 21-405а14 від 11 листопада 2014 року, № 21-308а14 від 09 грудня 2014 року, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, відповідно до ст. 244-2 КАС України.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково розглянуто даний спір за правилами адміністративного судочинства, оскільки такий спір, враховуючи суть спірних правовідносин щодо захисту права цивільного, їх суб'єктний склад та норми ст. 15 ЦПК України, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.".
Так як позов ОСОБА_1 фактично аналогічний позову ОСОБА_2 з єдиною відмінністю щодо різних позивачів, які є членами Кооперативної автостоянки "Глибочицька", суд вважає, з урахуванням встановлених обставин у справі та вимог п.1 ч.1 ст.238 КАС України, що провадження у справі слід закрити. Цей висновок суду, також підтверджує судовий розгляд справ різними судами, зокрема: 1) Господарським судом міста Києва справи №910/20697/14 за позовом Кооперативної автостоянки "Глибочицька" до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Геокон", третя особа - Департамент земельних ресурсів м. Києва, про визнання незаконним п.26 рішення від 10.07.2003 №638/798, відповідно до ухвали суду від 20.01.2025; 2) Дніпропетровським окружним адміністративним судом справи №826/16118/14 за позовом Кооперативної автостоянки "Глибочицька" до Київської міської ради, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Геокон" про визнання недійсним п.26 рішення від 10.07.2003 №638/798 в частині пункту, що стосується включення земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 10 до проекту відведення земельної ділянки за адресою м. Київ Глибочицький проїзд, 2.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 238, 248, 256 КАС України, суд
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Кооперативна автостоянка "Глибочицька" до Київської міської ради , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Геокон" про визнання недійсним пункту рішення.
Звернути увагу позивача на встановлені обставини у цій справі, зокрема на судовий розгляд справ №826/16118/14 та №910/20697/14. Також, роз'яснити ОСОБА_1 , що за наявності законних підстав, позивач, як фізична особа може звернутися до суду з позовом, який стосуватиметься порушення прав саме фізичної особи щодо користування земельною ділянкою (автостоянкою) чи спору про це, то такий спір вирішується відповідно до ЦПК України місцевим загальним судом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Повне судове рішення складене 15 вересня 2025 року
Головуючий суддя А.І. Петричкович