Справа № 560/5430/25
іменем України
15 вересня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2018 по 06.03.2025.
2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2018 по 06.03.2025 у сумі 824 568 грн 00 коп. з наступним утриманням всіх податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що невиплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні порушує його права, гарантовані Конституцією України та чинним законодавством, через що вони мають бути поновлені шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою від суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначив за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник відповідача подав до суду відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що виходячи з обставин справи, вина військової частини НОМЕР_1 у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні і відсутня, оскільки позивач при звільненні з військової служби не звертався до військової частини з приводу виплати йому індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки. Таким чином, спору між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 щодо належних до виплати сум не було і бути не могло. Таким чином, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України також відсутні. Більше того, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11 вересня 2018 року № 19-РС позивача звільнено з військової служби у відставку та виключено зі списків особового складу частини.
У зв'язку з тим, що під час виключення зі списків частини відповідач не у повному обсязі провів розрахунок, позивач звернувся до суду.
Рішенням від 18 січня 2024 року у справі №560/18833/23 Хмельницький окружний адміністративний суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) січень 2008 року.
На виконання рішення суду військова частина НОМЕР_1 07.03.2025 нарахувала і виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) січень 2008 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2018 по 06.03.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18.
26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 року у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.
Разом з тим, як вказала Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 року і після цього.
Як встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.09.2018 року.
Таким чином, нарахування та виплата середнього заробітку позивачу має здійснюватися з 15.09.2018.
Розрахунок з виплати належного позивачу при звільненні грошового забезпечення на виконання рішення від 18 січня 2024 року у справі №560/18833/23 відповідачем було здійснено 07.03.2025 року у розмірі 40745,15 грн.
Період з 15.09.2018 року (з наступного дня після виключення) до 18.07.2022 року включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 року до 07.03.2025 року (дата проведення остаточного розрахунку) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22.
Суд також враховує правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.
Так, Верховний Суд у складі судової палати у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Крім цього, слід враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню:
1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, визначаючись стосовно суми середнього заробітку, яка має бути виплачена позивачу, яка має бути виплачена позивачу за спірний період, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки про розмір середньоденного грошового забезпечення позивача середньоденний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням становить 343,79 грн ((10657,60 грн + 10657,60 грн) : 62 дні).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 15.09.2018 року по 18.07.2022 року становить 1403 календарних дні.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки при звільненні за період з 15.09.2018 року по 18.07.2022 року складає 482337,37 грн (343,79 гривень х 1403 календарних днів).
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 41365,63 грн (відповідно до нарахування) грн середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 482337,37 грн, що значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При цьому, суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 482337,37 грн, при розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 41365,63 грн, було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.
Відповідно до довідки про повний розрахунок при звільненні позивачу всього нараховано та виплачено 154179,95 грн.
Також ОСОБА_1 нарахована грошова компенсація за неотримане речове майно при звільненні з військової служби в сумі 60999,44 грн.
Згідно з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року у справі №560/284/20 нарахована компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 19894,20 грн.
Згідно з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №560/4588/21 позивачу нарахована індексація грошового забезпечення в сумі 42259,69 грн.
Згідно з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №560/18833/23 позивачу нарахована індексація грошового забезпечення в сумі 41365,63 грн за вирахуванням військового збору кошти в сумі - 40745,15 грн.
Враховуючи вищенаведене, загальна сума грошового забезпечення на виплату якої позивач мав право у зв'язку із звільненням складає 318698,91 грн (154179,95 + 60999,44 + 19894,20 + 42259,69 + 41365,63).
Отже, частка виплаченого із затримкою грошового забезпечення в сумі 41365,63 грн складає 12,98 % від загальної суми (318698,91), яка підлягала виплаті в день звільнення (41365,63 грн х 100 : 318698,91 грн).
Зважаючи на вищевикладене, за період з 15.09.2018 року до 18.07.2022 року (1403 календарних дні) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 62607,39 грн (343,79 грн х 1403 х 12,98%).
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2018 року по 18.07.2022 року та з врахуванням принципу співмірності становить 62607,39 грн.
За період з 19.07.2022 року 18.01.2023 року, відповідно до вимог чинної редакції статті 117 КЗпП України, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку, тобто по 18.01.2023 року (184 дні).
Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 63257,36 грн (343,79 х 184).
Таким чином, зважаючи на висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 125864,75 грн (62607,39 грн + 63257,36 грн).
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення цього адміністративного позову.
Відповідно до Закону України “Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2018 року по 18.01.2023 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2018 року по 18.01.2023 року в сумі 125864,75 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя В.К. Блонський