Справа № 500/3582/25
15 вересня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Пенсійний фонд України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Луцишин Ганна Михайлівна, звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач), у якому просив ухвалити рішення, яким:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії від 10.04.2025 № 192050005115;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 27.11.1985 по 23.11.1992 та з 24.11.1992 по 31.03.2000, які зазначені в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області йому було відмовлено, у зв'язку із відсутністю страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначення пенсії за віком позивач вважає протиправними, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідач, у встановлений судом строк, подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень представник вказав, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з трудової книжки від 18.08.1980 НОМЕР_2 період роботи в колгоспі ім. Фрунзе з 27.11.1985 по 23.11.1992, оскільки відсутня довідка про фактично відпрацьовані вихододні та про встановлений мінімум трудової участі у колгоспі; період роботи в СС "Литвинівська" з 24.11.1992 по 31.03.2000, оскільки на запису про звільнення не читається печатка та відсутні дані про трудову діяльність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Водночас, просить врахувати суд, що позивачу повідомлялося, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 27.11.1985 по 23.11.1992 необхідно надати уточнюючу довідку про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі у колгоспі, довідку про реорганізацію; періоду роботи в селянській спілці з 24.11.1992 по 31.03.2000 необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи, довідку про заробітну плату та довідку про реорганізацію підприємства, проте вказані документи відсутні в матеріалах електронної пенсійної справи. За підрахунками страховий стаж позивача становить 07 років 06 місяців 03 дні, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії (арк. справи 28 - 31).
Третя особа правом на надання пояснень не скористалась.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 18.06.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом уточнення суб'єктного складу учасників справи чи змісту позовних вимог до відповідачів, подання до суду документів, перерахованих в Акті про відсутність вкладень від 13.12.2024, та документа про сплату судового збору. У вказаний строк позивач виконав в повному обсязі вимоги ухвали суду, подав до суду документ про сплату судового збору, уточнив суб'єктний склад учасників справи чи змісту позовних вимог до відповідачів, подав до суду документи, перераховані в Акті про відсутність вкладень від 13.12.2024.
Ухвалою суду від 25.06.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 23.06.2025 про відкриття провадження у справі доставлено відповідачу через електронний кабінет 23.06.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Ухвалою суду від 15.09.2025 продовжено процесуальний строк розгляду справи на період воєнного стану з урахуванням розумних строків розгляду, як це передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та надав всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області від 03.04.2025 № 192350002785 у призначенні пенсії йому було відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу не менше 29 років відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (арк. справи 9).
Відповідно до вказаного рішення вік заявника 62 років. Страховий стаж становить 07 років 06 місяців 03 дні.
Причиною вказаної відмови у призначені пенсії стало те, що за результатами розгляду доданих документів, до страхового стажу згідно з трудовою книжкою від 18.08.1980 НОМЕР_2 не зараховано:
- періоди роботи в колгоспі ім. Фрунзе з 27.11.1985 по 23.11.1992, оскільки відсутня довідка про фактично відпрацьовані вихододні та про встановлений мінімум трудової участі у колгоспі;
- період роботи в СС "Литвинівська" з 24.11.1992 по 31.03.2000, оскільки на запис про звільнення не читається печатка та відсутні дані про трудову діяльність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Повідомлено позивача, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 27.11.1985 по 23.11.1992 необхідно надати уточнюючу довідку про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі у колгоспі, довідку про реорганізацію; періоду роботи в селянській спілці з 24.11.1992 по 31.03.2000 необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи, довідку про заробітну плату та довідку про реорганізацію підприємства, проте вказані документи відсутні в матеріалах електронної пенсійної справи.
Дослідивши копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 18.08.1980 (арк. справи 19 - 21), судом встановлено, що у ній містяться записи про трудову діяльність позивача в колгоспі ім. Фрунзе, який був перейменований в селянську спілку "Литвинівська" з 27.11.1985 по 31.03.2000.
Крім того, в даній трудовій книжці наявна інформація про "встан.мін." - встановлений мінімум трудової участі, "виробл. л/д" (вироблені людинодні (вихододні)) та нарахування грошей.
Архівною довідкою № 181 від 03.03.2025 виданою архівним відділом Тернопільської районної військової адміністрації підтверджено, що у 1992 році колгосп імені Фрунзе с.Литвинів перейменований в колгосп імені Михайла Грушевського, який перейменовано в селянську спілку "Литвинівська". Також повідомлено, що документи з кадрових питань (особового складу) колгоспу ім. Фрунзе, с/с "Литвинівська" до архівного відділу Тернопільської РДА на зберігання не надходили (арк. справи 10).
Архівним сектором Підгаєцької міської ради Тернопільської області в листі № 15-14/149 від 27.02.2025 повідомлено, що документальні матеріали/стажові книги, книги обліку праці та розрахунків з членами колгоспу/ сільськогосподарських підприємств села Литвинів Підгаєцького/Бережанського/ району в архівний сектор на зберігання не надходили (арк. справи 9 зворот).
Позивач, не погодившись з оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень -Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 03.04.2025 № 192350002785, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, звернувся до суду із цим позовом.
Мотивувальна частина
Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Вказаний Закон набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 29 років.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями статті 56 Закону № 1788- XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, а також зокрема, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Як встановлено статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XIІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Крім того, порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі - Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).
Відповідно до пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення установленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а у визначених законом випадках іншу відповідальність.
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Судом встановлено, що у наданій позивачем трудовій книжці містяться записи про трудову діяльність позивача в колгоспі ім. Фрунзе, який був перейменований в селянську спілку "Литвинівська" з 27.11.1985 по 31.03.2000.
Крім того, в даній трудовій книжці наявна інформація про "встан.мін." - встановлений мінімум трудової участі, "виробл. л/д" (вироблені людинодні (вихододні)) та нарахування грошей.
Архівною довідкою № 181 від 03.03.2025 виданою архівним відділом Тернопільської районної військової адміністрації підтверджено, що у 1992 році колгосп ім. Фрунзе с. Литвинів перейменований в колгосп ім. Михайла Грушевського, який перейменовано в селянську спілку "Литвинівська". Також повідомлено, що документи з кадрових питань (особового складу) колгоспу ім. Фрунзе, с/с "Литвинівська" до архівного відділу Тернопільської РДА на зберігання не надходили.
Суд зазначає, що позивач не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та на нього не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
При цьому суд наголошує, що в розумінні статті 56 Закону № 1788-XIІ стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.
У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання позивачем під час роботи в колгоспі встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин.
Також слід зазначити, що спір стосується зарахування загального страхового стажу позивача, а не спеціального (пільгового), а тому, визначальними в даному випадку є відомості трудової книжки, і лише у разі відсутності таких записів, стаж може бути підтверджено відповідними довідками.
Крім того, суд зазначає, що на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування", постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування" (далі - Постанова № 794) та постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 832 "Про заходи щодо поетапного впровадження у Пенсійному фонді автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування" персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджено протягом 1998-2000 років.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 794 починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за періоди роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.
Відтак, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є обов'язковим з 01 липня 2000 року.
Таким чином, не зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи в СС "Литвинівська" з 24.11.1992 по 31.03.2000 з підстав відсутності даних про трудову діяльність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування суд оцінює критично.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи з 27.11.1985 по 23.11.1992 та з 24.11.1992 по 31.03.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.08.1980 є безпідставним.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Однак, як встановлено судом, та слідує із матеріалів справи, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії.
Відтак рішення відповідача за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Судом також враховується пункт 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Висновки за результатами розгляду справи
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії від 10.04.2025 № 192050005115 та зобов'язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача від 02.04.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 27.11.1985 по 23.11.1992 та з 24.11.1992 по 31.03.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.08.1980.
Судові витрати
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 484,48 грн, що підтверджується квитанцією № 4110-8196-5343-4292 від 13.06.2025 та у розмірі 484,48 грн, що підтверджується квитанцією № 9630-2537-4034-3730 від 20.06.2025.
Оскільки позов підлягає до задоволення, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у сумі 968,96 грн.
Крім того, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (пункт 1 частини третьої статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Відповідно до приписів частин першої, третьої, п'ятої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 (справа № 820/4263/17).
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Водночас суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 № 280/3242/19.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №1740/1900/18.
У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Судом встановлено, що для захисту своїх прав та інтересів у даній справі, відповідачем було укладено Договір про надання правничої допомоги від 25.05.2025 з адвокатом Луцишин Ганною Михайлівною, що здійснює адвокатську діяльність на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 000553, виданого Радою адвокатів Тернопільської області на підставі рішення № 78/6 від 28.06.2024. Відповідно до умов зазначеного Договору, Ордеру серії ВО № 1098675 на надання правничої допомоги від 24.02.2025 та розрахунку суми судових витрат адвокатом Луцишин Ганною Михайлівною було надано наступні правничі послуги: підготовка та складання позовної заяви - 4000,00 грн. Загальна сума витрат на правничу допомогу, що була сплачена позивачем адвокату Луцишин Ганні Михайлівні, становить 4000,00 грн. Факт оплати підтверджується платіжною інструкцією № 62 від 13.06.2025
Однак, ця справа є справою незначної складності, яка призначена до розгляду та розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.
Сума витрат на правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 4000,00 грн є завищеною щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи та витрачений адвокатом час.
Зважаючи на викладене вище, враховуючи, що рішення у цій справі ухвалено на користь позивача, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт (наданих послуг), обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, а також враховуючи час необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг), суд вважає що розмір витрат на професійну правничу допомогу у цій справі повинен становити 2500,00 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн, що є справедливим, пропорційним до предмету спору та відповідає обсягам проведеної роботи.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Пенсійний фонд України - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 10.04.2025 № 192050005115 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 27.11.1985 по 23.11.1992 та з 24.11.1992 по 31.03.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.08.1980.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 968,96грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень, 96 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п'ятсот гривень, 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 15 вересня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місцезнаходження: вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14005 код ЄДРПОУ/РНОКПП 21390940);
третя особа:
- Пенсійний фонд України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, 9,м. Київ,01601 код ЄДРПОУ: 00035323) .
Головуючий суддя Юзьків М.І.