з питань закриття провадження у справі
Справа №500/4852/25
15 вересня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І., розглянувши в письмовому провадженні клопотання представника відповідачів про закриття провадження у адміністративній справі за позовною заявою Головного управління ДПС у Тернопільській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛЬСКІ СВІТ КОМПАНІ", Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним
14 серпня 2025 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Тернопільській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛЬСКІ СВІТ КОМПАНІ", Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди обладнання від 01.05.2018 недійсним.
Ухвалою суду від 18.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем подано до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову.
02.09.2025 до суду надійшла заява представника відповідачів адвоката Кітовського Віталія Леонідовича про закриття провадження у справі №500/4852/25 за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛЬСКІ СВІТ КОМПАНІ", Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.
В обґрунтування поданої заяви зазначає, що позивач оспорює правочин (договір), укладений суб'єктами приватного права, з підстав його недійсності, визначених цивільним законом. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання недійсним правочину є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту в приватноправових відносинах. Натомість до визначених ч. 1 ст. 5 і ч. 2 ст. 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права в публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить. Отже, обраний позивачем спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) - характерний саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам, посилаючись на практику Верховного Суду у справах №580/4531/23 і №420/12471/22
Вирішуючи подану заяву про закриття провадження у цій справі, суд враховує таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За положеннями пункту 5 частини п'ятої статті 46 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
Компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначаються Податковим кодексом України.
Відповідно до підпункту 191.1.45 пункту 191.1 статті 191 Податкового кодексу України контролюючі органи звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством.
Враховуючи наведене, контролюючі органи, реалізовуючи функцію здійснення податкового контролю, можуть звертатися до адміністративного суду з позовом до юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, які не є суб'єктами владних повноважень, тільки у випадках, прямо передбачених законами України.
Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Відтак, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними (як то у випадках ухилення від сплати податків, тощо) та щодо застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, зокрема, шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Позов про визнання договору оренди обладнання від 01.05.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОЛЬСКІ СВІТ КОМПАНІ" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (2761816205) недійсним подано територіальним органом Державної податкової служби України на підставі підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України та статті 228 ЦК України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. (пункт 1.1. статті 1 ПК України).
За пунктом 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: 4.1.1 загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; 4.1.3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. (пункт 6.1 статті 6 ПК України).
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи;
Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб'єктом владних повноважень у значенні, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Отож, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб'єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов'язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.
Таким чином, вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб'єктами, недійсними підлягають розгляду адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної податкової служби здійснювати податковий контроль.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владно-управлінські функції.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Тобто до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб'єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Видане [винесене, ухвалене, постановлене] суб'єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов'язків) цієї особи. Так само звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.
Тобто норми КАС України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Важливість визначення юрисдикції спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України, підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищенаведене суд доходить висновку, що позовні вимоги органу Державної податкової служби України в даній справі підкріплені нормами ПК України, що свідчить про відсутність законних підстав для закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 238, 241, 248 КАС України, суд
У задоволенні клопотання представника відповідачів адвоката Кітовського Віталія Леонідовича про закриття провадження у справі №500/4852/25 за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛЬСКІ СВІТ КОМПАНІ", Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України - відмовити.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 15 вересня 2025 року.
Головуючий суддя Мартиць О.І.